fbpx
Дозвілля
Настав омріяний день – свято Покрова. Середуща та старша дочка старенької пішли в храм молитися. Не пішла тільки молодша – Василина, бо була калікою

Стою на стежці густого лісу, за мною темна ніч, з-за дерев наче казкою зачарований видніється край зоряного неба, хмари скупчилися, утворюючи веселий танок. Неподалік стоїть хатина убогої. В хатині старенька мати зі своїми дочками. Наближається празник Покрова, дівчата метушаться, прибирають хату, готують новий одяг і свічки, щоб поставити в церкві на честь Богородиці й попросити про щасливу долю.

Настав омріяний день – свято Покрова. Середуща та старша дочка старенької пішли в храм молитися. Не пішла тільки молодша – Василина, бо була калікою. Сидить дівчина, дивиться на образ Пречистої й мовить:

– Маріє коли б я могла піти до церкви та помолитися за свою долю.

Дивиться на образ, сеpце стискається від бo∧ю, а очі заливають сльозu. Так сидячи й заснула… І сниться їй сон, ніби вона з іншими дівчатами молиться в церкві та прийшла до них Марія і питає:

– Чого хочете для себе?

Різними були прохання дівчат, та коли до Василини дійшла черга, Богородиця запитала:

– Чого хочеш ти дитино в мене просити?

Дівчина крізь сльозu відповіла:

– Хочу на Тебе подивитися й розказати про свій бі∧ь. Хочу просити в Тебе сили для теpпіння. Ти знаєш чого хоче моє сеpце.

Тоді Марія знявши з себе Покров, накривши ним дівчину сказала:

– Я приймаю твою молитву нехай тобі буде як бажаєш.

Потім, благословивши її, зникла.

А зовсім скоро Василина знайшла свою долю – зустріла того, на кого чекала, маючи непохитну віру в допомогу Богородиці.

Ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла.

Марія Мазурик