– Мамо, коли ж то вже татко повернеться додому? – защебетала дівчинка біля мами, яка прасувала сукню.
– Мабуть, завтра або післязавтра, – відповіла молода жінка.
– А тому Ви так ретельно прасуєте сукню?! – не вгавала дівчинка.
– Так, Аґнесо, – мовила мама. – А тільки-но закінчу, попрасую і твою сукню, і сукню твоєї сестри Аґи!
– А Лазареві штани? – запитала Аґнеса.
– І Лазареві штани! – засміялась Драна (так називалась Аґнесина мама).
– І куди ж татко поїхав, і за чим? – Аґнеса засипала маму своїми запитаннями.
– Але ж ти розщебеталась, донечко! – зауважила Драна. – Ти добре знаєш, що татко – купець. Поїхав кудись у купецьких справах.
– Знаю, знаю… – зітхнула дівчинка. – Він має стільки тих справ, що його часто немає удома, а я так сумую за ним!
– Хочеш дізнатись більше про татка? – запитала Драна, наперед знаючи доньчину відповідь. Вона відставила праску й вийшла з донькою до саду, де обидвоє сіли на лавку.
– Я уважно слухатиму і не перебиватиму Вас, мамо! – пообіцяла Аґнеса.
– Ми з татом не зі Скоп’є, де тепер живемо… – розпочала Драна.
– Ні? – перебила її Аґнеса.
– Ага! – подивилась Драна на доню. – Ти обіцяла не перебивати!
– Пробачте, мамцю, більше не буду! – перепросила Аґнеса.
– Я родом із невеличкого села біля Таковиці в Південній Сербії, – продовжувала Драна, – а тато з міста Призрін, що в Албанії. Він походить із заможної родини, в якій майже всі з давніх-давен займаються купецтвом. Коли Скоп’є стало великим торговельним центром, тато вирішив перебратись сюди на постійно, і заприятелювавши з одним із найуспішніших будівельників міста, йому вдалось придбати декілька будинків. Крім того, татко почав купувати та перепродувати ліки й інші медичні речі. Згодом, увійшовши в спілку з одним італійським купцем, вони почали торгувати різним крамом: маслом, цукром, шкірою, тканиною… От чому татко мусить часто виїжджати на закупи цих товарів. Не забувай також, донечко, що татко член міської ради і, між іншим, один із провідних політичних діячів міста. Татка всі шанують, бо він дбає про розвиток мистецтва й шанобливо ставиться до всіх віровизнань у місті, а тому що ми католики, татко найбільше підтримує Католицьку Церкву.
– Тому що ми намагаємось бути добрими католиками, двері нашого дому завжди відчинені для бідних і тих, які, опинившись у біді, звертаються до татка по допомогу! – на одному диханні вимовила Аґнеса.
– Саме так! – впевнено й радісно відповіла Драна. – А ти, донечко, роби так само: завжди допомагай найбіднішим з бідних, і Бог тебе благословлятиме та завжди допоможе тобі, коли опинишся в складній ситуації чи матимеш якусь потребу.
– А чому татко іноді з нами такий суворий? – насупилась Аґнеса.
– Бо він хоче, щоб ви виростали добрими та чесними людьми! – переконливо відповіла мама. – Він хоче, щоб ви пам’ятали, чиї ви діти! Твого татка всі шанують, а ти подумай: якщо би ви були неслухняними та робили збитки, що б люди говорили про татка? Вони б із нього сміялися і казали б, щоб він перш ніж їх повчати як виховувати дітей, сам краще б навчився як своїх, тобто вас, виховувати.
– Мамо, а мені навіть таке на гадку не спадало! – задумливо сказала Аґнеса. – Відтепер я докладатиму всіх зусиль, щоб завжди бути чемною! Не хочу своєю поганою поведінкою засмучувати татка.
– Татко, щоправда, строгий, – обняла Драна донечку, – але мусиш визнати, що він зі своїх подорожей завжди привозить всім гарні подарунки, так?
– А що він нам цього разу привезе? – сплеснула Аґнеса руками.
– Не знаю, сонечко! – засміялась Драна. – Завтра чи післязавтра татко повернеться, тоді й побачимо!
Никола Бояджіу – батько Аґнеси – щоразу як повертався із подорожей, завжди приносив своїм дітям подарунки.
На жаль, усе змінилось після його передчасного відходу, – Аґнесі тоді було вісім років, – бо родина Бояджіу після того, як батьків італієць-спільник перебрав увесь бізнес, мало не зубожіла. З усіх батькових посілостей залишився лише будинок, в якому вони жили!
Драна, щоб звести кінці з кінцями, працювала кравчинею. Також купувала й перепродувала різні тканини, щоб діти мали що їсти та в що одягнутись! Вона намагалась переконати їх, що щастя – не в грошах чи багатстві, а в набуванні духовних чеснот. Дуже наполягала на тому, щоб вони любили ближнього, особливо – найбідніших з бідних. Попри зубожіння родини Бояджіу, двері їхнього будинку завжди були відчинені, головно для бідних. В обідню пору, чи коли наставав час сідати до вечері, Драна ніколи не відсторонювала голодних, які стукали у двері, лиш запрошувала їх до столу поїсти з усією родиною.
Раз на тиждень вона відвідувала немічну бабусю Філу, від якої всі відвернулись, і родина також! Прибирала її дім та готувала гарячі страви. Драна часто брала зі собою Аґнесу, щоб прищепити їй любов до бідних та тих, хто особливо потребував.
– Підеш зі мною сьогодні до пані Філи, донечко? – запитала Драна в Аґнеси, коли вперше взяла її зі собою до немічної жінки.
– А хто ж вона така? – запитала Аґнеса.
– Алкозалежна, – відповіла Драна.
– Алкозалежна? – не зрозуміла Аґнеса.
– П’яниця! – пояснила мама. – Її покинула рідня і тепер старенька бідує. До того ж, вона недужа.
– А чому ж Ви, мамо, доглядаєте її та інших хворих і бідних? – запитала Аґнеса.
– Бо їх покинули напризволяще! – важко зітхнула Драна. – Заради Ісуса Христа бідним треба допомагати. Запам’ятай собі одне, донечко: найбіднішим з бідних завжди допомагай! Аґнеса задумалася над тим, що сказала мама, і їй на все життя закарбувалися в пам’яті ці слова: «Найбіднішим з бідних завжди допомагай».
Драні Бояджіу дуже залежало на тому, щоб навчити своїх дітей християнських чеснот.
– Коли ви чините добро, чиніть його безшумно, начебто кидали камінчик у море! – повчала вона їх.
Одного разу Драна повела дітей до саду та показала їм кошик свіжих яблук. Відтак поклала поміж них зігниле яблуко. Наступного дня, коли діти побачили яблука, Аґнеса скривилась:
– Дивіться, мамо, як ті вчорашні свіжі яблука також зігнили.
– Так, донечко, бо їх знищило те одне-однісіньке гниле яблуко. Так станеться і з вами, якщо оберете собі поганих друзів!
У сім’ї Бояджіу молитва була важливою, тому Драна щовечора молилася з дітьми.
– Хто молиться разом, – пояснювала вона, – залишається разом!
Так Аґнеса утверджувалася у своїй вірі через материнську віру та взірцеве життя парафіян храму Пресвятого Серця в Скоп’є. Вона вже в молодому віці вирішила служити Богові.
* *
Дитинство святої Матері Терези з Калькутти минуло в період бурхливого політичного хаосу в Албанії. Тут після повалення Османської імперії, до складу якої входила Албанія, 1910 р. уперше відбулись заворушення за незалежність країни. Однак лише в 1912-1913 рр. у Першій балканській війні (жовтень 1912 р. – квітень 1913 р.), внаслідок якої Туреччина втратила більшість своєї території в Європі (Сербію, Болгарію, Чорногорію та Грецію), 28 листопада 1912 р. Албанія проголосила свою незалежність від Туреччини.
Між тими, хто підтримував незалежність Албанії, був Николай Бояджіу, батько святої Матері Терези з Калькутти. Щобільше! Того вечора, коли Албанія проголосила незалежність, він влаштував велике свято у своєму домі.
Після Першої світової війни, в 1919 р., він поїхав на політичне віче в справі приєднання провінції Косово до Великої Албанії. На жаль, під час віча в нього стався інсульт, а коли повернувся додому, лікарі вже не могли врятувати йому життя. Йому йшов 42 рік…
