На самі свята Дмитро привів свою дівчину познайомити з батьками. Молоді зустрічалися вже два роки. Хотіли тої весни пов’язати своє життя в одне, дуже надіялися, що ніхто проти їхнього вибору не стане. Правда, хлопець переживав, бо тато в нього був строгим і не завжди мирився з бажаннями інших. Але все ж таки надія теплилася, на краще. Матір хлопець попередив, бо в неї благіший характер та й на батька вплив має. Вона вміла підібрати до нього слова, знала під який настрій що сказати йому.
Катруся з хвилюванням йшла до оселі коханого. Бо жила в тому самому селі і знала його батьків. Але дівчина вона весела, вміє пожартувати і сказати влучне слівце де потрібно. То ж розраховувала на свою вдачу.
Молоді заколядували під вікном, як в святах годиться. Двері відчинив батько. Подякував за коляду, уважно подивився на дітей і на обличчі вималювалася гостинна посмішка. Запросив молодят до столу. Разом з дружиною радо стали частувати дорогих гостей. Дмитро в цей час вибрав момент, щоб повідомити батькам про намір одружитися.
– Ми з мамою благословимо вас. Раз ви так вирішили, ми приймаємо ваш вибір. Ви вже обоє не маленькі, працюєте, маєте свої кошти. Звичайно, допоможемо, бо ми є батьки. А молодим не так легко відразу стати на ноги, коли утворюється молода сім‘я. Важливо, щоб ви любили одне одного, щоб розумілися, вміли почути в потрібний момент, сказані слова одне одному, – веселим голосом навчав батько дітей.
Дмитро від щастя був на сьомому небі. Не думав, що тато так відреагує, десь в глибині душі боявся, що батько буде незадоволеним чи навіть проти їхнього рішення. Якось в той день син по-іншому подивився на свого батька. Відчув, що як людину він його і не знав. Насправді, він був щирим і доброзичливим, але строгим і не завжди дослухався до нього та до його сестри. Тому то дитяче враження про тата він взяв з собою, у доросле життя. Аж тепер бачить, що він є хорошим і справжнім, який вміє вислухати, порадити та допомогти як треба.
Вечір пройшов весело і цікаво. Всі раділи, що родина збільшується, але десь ностальгія давалась чути батькам, за тими роками, коли діти були маленькими, а вони ще зовсім молодими. Коли в будь який момент можна було підійти і поцілувати того маленького хлопчика чи взяти на руки і міцно притиснути до свого серця.
Аж не віриться, що той хлопчик став широкоплечим мужчиною, який ось, ось випурхне з їхнього гнізда і створить своє. Батьки переглянулися і зрозуміли, що в обох думки однакові та вони щасливо посміхнулись і по-батьківському обняли молодят, щиро в душі бажаючи їм великого і стального щастя.
Галина Мазурик, “Щира гостинність батьків”
