На перший погляд, це була звичайнісінька бабуся, яка, низько опустивши голову, повільно йшла по снігу. Вигляд у неї був самотній і покинутий.
Випадкові перехожі уникали дивитись в її бік: жебраче вбрання нагадувало про те, що навіть в святкові різдвяні дні, у світі, як і раніше, існує інше, невеселе життя.
Поряд з нею, шелестячи кульками з подарунками та їжею, пройшла пара закоханих. Вони весело розмовляли і сміялись, тому убога маленька фігурка опинилась поза полем їхнього зору…
Пробігла жінка із двома малюками. Вони поспішали до своєї бабусі в гості і також не звернули уваги на стареньку. Потім пройшов священик, який про щось роздумував і не став затримувати свій погляд на сірій зігнутій спині…
Якби всі вони були уважнішими, то помітили б, що бабуся була без взуття. Вона насилу йшла вперед, залишаючи на снігу відбитки босих ніг. Її пальто було без гудзиків і з чужого плеча; вона притримувала його обома руками біля шиї. На голову була накинута стара хустка. Старенька дійшла до зупинки і присіла на лавку, чекаючи на автобус.
На зупинці стояли кілька людей. Пан з дорогим шкіряним портфелем і дівчина, на вигляд студентка, з подивом дивилися на її босі ноги, але не говорили жодного слова. Підійшов автобус. Бабуся з великими труднощами видерлася на підніжку передніх дверей і увійшла в салон. Водій, який був помітив босі ноги, подумав: «Цей район все більше занурюється у злидні».
Вона сіла за спиною водія, зліва. Солідний чоловік і дівчина поспішно пройшли повз неї в кінець салону. Пасажир із правого ряду, дивлячись на її ноги. нервово хрустів кісточками пальців.
Маленький хлопчик, показавши на стареньку пальцем, сказав: «Мамо, подивися, ця бабуся прийшла боса!». Мати сердито грюкнула його по руці: «Андрійку! Не показуй на людей пальцем. Це не ввічливо”.
«У неї, мабуть є дорослі діти. Сором і ганьба таким дітям!», – сказала жінка в хутряній шубі, з почуттям внутрішнього задоволення (вона ж то дбає про свою стареньку матір).
Пані, яка сиділа в середині автобуса, поправила кульки біля своїх ніг:
– Невже ми сплачуємо мало податків, щоб забезпечити людям гідну старість?, — спитала вона подругу, яка сиділа поруч.
– В усьому винні праві політики, – відповіла подруга. — Багаті стають багатшими, а бідні — ще біднішими.
– Ні, це винні ліві, — вступив у дискусію сивий чоловік. — Через їхні соціальні програми люди лінуються працювати і трму бідують.
– Люди мають навчитись економити і відкладати на чорний день, — сказав інтелігентний чоловік в окулярах. — Якби ця бабуся збирала гроші ще з молодості, то їй не довелося б тепер так туго. Всі пасажири були дуже задоволені своєю проникливістю і здатністю дивитись в корінь проблеми.
Один чоловік подумав, що всі їхні зауваження просто обурливі. Він дістав гаманець і витяг двадцять євро. Пройшов по проходу вперед і вклав купюру в тремтячу від хвороби Паркінсона руку бабусі. «Візьми гроші, бабусю, і купи собі якесь взуття». Він працював у сфері торгівлі та звик вирішувати питання грошима. Бабуся тепло подякувала йому за пожертву, і він повернувся на своє місце з щасливим виразом обличчя.
Все це помітила скромно одягнена жінка у середині автобуса. Вона почала молитися Богові. Звичайно, не вголос, а про себе, щоб не було чути іншим:
– Господи, я не маю з собою нічого, але я знаю, що Ти чуєш мене і можеш допомогти. Ти колись послав людям в пустелі манну, щоб наситити бажаючих. Прошу Тебе від щирого серця: пішли зараз цій бабусі нове взуття, щоб їй не було холодно.
На наступній зупинці до автобуса зайшов модно одягнений хлопець. Дута куртка, величезний трикотажний шарф і навушники у вухах. Він злегка розгойдував тілом в такт музиці. Хлопець плюхнувся на сидіння навпроти бабусі.
Побачивши її босі ноги, він завмер на місці. Витяг навушники з вух. Перевів погляд із бабусиних ніг на свої. На ньому були нові дорогі черевики. Він досить довго збирав гроші, щоб купити круту модель — справжню фірму.
Хлопець нахилився і почав розв’язувати шнурки. Зняв спочатку черевики, а потім і шкарпетки. Опустився навколішки перед старенькою:
– Бабуль, я дивлюсь, що ти зовсім боса. А у мене вдома є ще одні черевики.
Ніжно й дбайливо він підняв її замерзлі ступні і надів їй на ноги спочатку шкарпетки, а потім черевики. Бабуся, зі сльозами на очах, щиро йому дякувала.
Автобус зупинився, хлопець вийшов. Усі пасажири дивились, як він босоніж йшов по снігу. Автобус рушив з місця, і його вже не було видно.
– Хто це? – запитав один пасажир.
– Він, мабуть, святий, – відповів інший.
– Це, напевно, був ангел, – сказав третій.
Але малюк, який показував на бабусю пальцем, сказав своїй матері:
– Ні мамо, я дуже добре роздивився хто це. Це була просто Людина!
