У житті трапляється різне.
У мене не надто багато подруг зараз та й взагалі за життя їх особливо ніколи не було. Я більше полюбляла товаришувати з хлопцями. Та все ж таки була одна дівчина, яку я протягом 15 років вважала найближчою подругою та називала сестрою за духом.
Спілкуватися з Мариною ми почали ще десь у класі п’ятому-шостому. Жили ми поруч, відвідували один учбовий заклад та й різниця у віці була всього один рік.
Спочатку спілкування було лише дорогою до школи та у дев’ятому класі мені подарували цуценя і я вирішила запросити Марину зі мною вперше з ним погуляти. Не знаю чому саме їй вирішила зателефонувати та вона погодилась і з цього все почалось.
Спочатку були прогулянки районом, потім вихід на філіжанку кави, походи у гості один до одного. У нас було багато спільного, як мені здавалося. Ми закінчили школу та все одно продовжували спілкуватись. Її батьки говорили, що кращої подруги для своєї доньки й не бажали. Все було чудово. Ми декілька разів відвідували Львів, одного разу відпочивали у Туреччині та знаходили безліч пригод у рідному Києві.
Ми мали різні смаки на хлопців і це було круто, адже ми ніколи не конкурували одна з одною. Та у житті трапляється різне. Мабуть, ви думаєте: «Ага, класична історія, не поділили хлопця та й розбіглися. Нема чого читати далі». Та все трішки не так.
З Мариною у нас був один спільний погляд. Спочатку навчання та робота, а потім вже хлопці. Так справді було доки вона не зустріла одного Андрія.
Якимось чином він перевернув її світогляд та налаштував проти всіх. Протягом року ми з її батьками не знали, що й робити, щоб вона не зіпсувала собі життя. Та в цій історії таки стався щасливий кінець і вони розійшлися. І у цей же проміжок часу я зустрічаю свого Петра, який з часом став моїм чоловіком.
Марина дуже злилась і я не розуміла чому, адже на відміну від неї, я ні про кого не забувала і ми спілкувалися. Потім і у неї з’явився хлопець Данило і уже ми ходили гуляти всі разом. Щасливий кінець, скажете Ви, та нажаль ні.
На нашому весіллі з Петром Марина була моєю дружкою та примудрилася видати своєму Данилові, що вона хотіла заміж вийти раніше за мене, і що мого весілля бути не мало б. На жаль чи на щастя, я це почула. Зіпсувати настрій її вдалося, але не весілля. Висновки я зробила.
У житті трапляється різне. І в один момент можна втратити найближчу подругу через банальну заздрість.
Фото ілюстративне.
