— Це, що ти мені тут розвела? – стоячи посеред зарослого лободою городу волала Дарина, – Та тут з дідів прадідів такого позорища не було. І не треба мені дитям прикриватись, у мене семеро було і жодної бур’янини.
На лемент Дарини уже позбігались сусіди. Обліпили тини, мов птахи і тут таки усе побачене обговорюють. Дарина ж побачивши глядачів рада була старатись. Уже, що тільки не казала геть ошелешеній невістці. Врешті, виморившись від горлання, перевела дух і голосно, аби всі сусіди те почули сказала:
— Щоб я тебе тут більше не бачила. Зроду віку у нас в родині тих, хто от так землю-годівницю запускав не було. Так осоромила нас перед людьми.
Даринина невісточка ні слова не сказала. Опустивши голову, пройшла повз свекруху, лиш ласкавіше пригорнула малого синочка у себе на руках. Зайшовши в дім підійшла до серванту, розподілила в спеціальну коробочку усе, що повинна була прийняти Дарина сьогодні ввечері і вранці. Навіть не складаючи закинула до сумки речі сина і свої, вийшла так ні слова Дарині і не відповівши.
Уже через три дні стара Дарина таки зателефонувала невістці:
— А де ти оте усе, що професор приписав мені купувала. Я попросила Танюшку-дочечку те, що скінчилось купити, так вона каже, що одна пластинка тисячу гривень коштує, а мені ж треба три на місяць. А оті, що по іностранному написано, так узагалі у нас не випускають і аналогів нема. То що мені робити? Ти оце поїхала чогось образилась, а я що, Богу душу тут повинна віддати?
Анастасія не відповіла нічого. Вимкнула телефон і вийняла сімку. Усе! Вона більше не може, немає ні фізичних ні душевних сил слухати далі.
Рік тому, якраз перед появою її синочка, чоловік не впорався з авто на слизькій дорозі. Вона погано пам’ятає, як проводжала його в останню путь, як її забрала швидка і вже на ранок вона стала матір’ю. Їй нічого не хотілось. Усе, що її оточувало здавалось не потрібним і абсолютно недоречним без коханого чоловіка. Сина годувала і колисала механічно – бо казали так робити.
З заціпеніння вивів дзвінок:
— З свекрухою твоєю геть погано. Кажуть, сина не на довго переживе.
Рішення прийняла миттєво. Лиш отримавши виписку, одразу продала столичну квартиру. Вклала частину грошей у будівництво нової, аби син все ж мав щось своє, коли підросте, і поїхала рятувати свекруху. Не жила той рік – існувала. Спати не мала коли, бо доглядала і свекруху і свого малого синочка. Дитя було не спокійним, та й свекруха потребувала її цілодобової присутності.
Добре, що гроші мала. Виписувала найкращих спеціалістів з усіх куточків, аби приїздили і оглядали недужу. Купувала усе, що приписували і врешті Дарина таки повернулась до нормального життя. Спочатку Настя її по кімнаті водила, потім по двору. Врешті, жінка настільки окріпла, що сама почала ходити і таки дійшла до свого городу…
Не хотіла Анастасія її не знати більше не чути. Хай сама вишукує через знайомих усе, що необхідно для одужання. Добре хоч вистачило розуму не всі гроші на Дарину витратити. Ось, в квартиру нову в’їхали з сином. Не думала, що так буде. Хотілось вік звікувати біля чоловікової матері, бо ж сама сирота. Але вже, як є. Лиш сина потрібно навчити – не всі заслуговують на добре ставлення. Декому важливіший чистий город.
Автор Анна Корольова.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
