fbpx
Дозвілля
На кухні чулися голоси. Він прислухався: говорила подруга Оленки. Ну, як говорила, скаржилася на свого чоловіка і своє життя. Олексій постояв хвилинку і йому стало нудно: «Як вони можуть годинами усе це слухати?» — подумав він і хотів було вже розкрити свою присутність, як пролунав голос Олени і йому стало цікаво, що ж скаже його дружина

Олексій ходив з одного кута в інший на першому поверсі офісної будівлі. Він чекав на таксі і злився. Чоловік витратив півдня на ці переговори і в результаті ні про що не домовився. Ні, йому не відмовили, але і договір теж не підписали.

«Звернемося до вас, якщо буде потрібно». І все. Але за його інформацією їм вкрай необхідні ці матеріали!

«Ціну збивають», — подумав Олексій, та зменшити ціну він не міг.

Нарешті пролунав дзвінок і оператор милим голосом повідомила, що таксі подано.

Сівши в таксі, чоловік все ще думав про невдалі переговори і аналізував де ж він зробив помилку? Раптом він почув мелодію, яка пролунала поруч з ним.

Глянувши в той бік Олексій побачив, як дзвонить чийсь телефон.

— Хтось забув свій телефон! Гей, друже! — звернувся він до таксиста.

— Що?

— Та ж кажу, що тут чийсь телефон лежить.

— Чий? — запитав таксист.

«Що за запитання!» — подумав Олексій.

— Та хто ж його знає. Зупинись і розберися.

Брати його в руки чоловік не збирався.

«Ага. Знаємо ми чим це може закінчитися!»

Таксист припаркувався на узбіччі, відкрив задні двері і взяв телефон в руки. У цей момент телефон задзвонив знову і він відповів.

— Ви не будете проти, якщо ми зупинимося біля одного будинку. Це поруч з Вами. Я до Вас віз дівчину і це вона телефон зронила, — запитав він Олексія після розмови.

Чоловік знизав плечима.

— Не проти, — буркнув він.

На зупинці, практично поруч з його будинком, їх і справді чекала дівчина. Вона застрибала від радості, коли таксист передав загублену нею річ. А ще дівчина витягла Олексія з машини, обійняла і розцілувала в обидві щоки. І… і все поганий настрій чоловіка кудись зник.

Він дивився в ці величезні, як блюдця, абсолютно щасливі дівочі очі і раптом в його голові промайнула думка: «Такі ж очі були у його Оленки, коли вони тільки починали зустрічатися».

— Спасибі вам! Спасибі! Цей телефон — подарунок мого коханого. Спасибі!

— Так я що…? — зараз вже посміхаючись Олексій знову знизав плечима .

— Ну як що? Могли б собі залишити і не повертати.

«От смішна, — подумав чоловік. — І навіщо мені чужий телефон?»

А потім таксист повіз його далі. Він їхав, а у нього перед очима стояли ті щасливі очі незнайомої дівчини.

Олексій тихо відчинив двері своїм ключем і зайшов до квартири. Він подивився на годинник і подумав, що вперше за кілька років прийшов додому так рано.

На кухні чулися голоси. Він прислухався: говорила подруга Оленки. Ну, як говорила, скаржилася на свого чоловіка і своє життя. Олексій постояв хвилинку і йому стало нудно: «Як вони можуть годинами усе це слухати?» — подумав він і хотів було вже розкрити свою присутність, як пролунав голос Олени і йому стало цікаво, що ж скаже його дружина.

«Напевно теж буде скаржитися. Відчуває мабуть, що не зовсім добре живемо. Я взагалі вважаю, що нам варто розлучитися і не діймати одне одного», — подумав він.

Але на превеликий подив чоловіка, Олена почала говорити, що у них все добре. Мовляв Олексій зразковий чоловік і допомагає їй у всьому.

І тут у Олексія прокинулася совість: адже все було не так і його пам’ять послужливо почала показувати реальний стан справ: ось він такий крутий добувач крутить носом і відмовляє Олені у допомозі — сама, мовляв, впораєшся. Ось він постійно лає її та висловлює невдоволення. Ось вона втомлена прийшла з роботи, а він все пиляє і пиляє її. А все чому? Та тому що у нього на роботі щось пішло не так. Та навіть зараз він би прийшов і зірвав на ній всю свою злість.

Олексій опустився на стілець: «Де ж її щасливі очі? Де? Та я ж сам… Сам! Сам роблю її нещасною. І як вона мене тільки терпить? Любить напевно».

Стілець скрипнув і Оленка вискочила з кухні:

— Ой, а ти вже прийшов? А до мене Оленка зайшла!

У дружини на обличчі застиг страх: Олексієві ніколи не подобалося, коли до неї заходять подруги.

— Так, прийшов вже. Налий і мені чайочку, — і він підбадьорливо посміхнувся Оленці.

А потім навіть попив з ними чаю і поговорив ні про що.

«І чого ж я постійно думаю про роботу? Іноді і розслаблятись треба!» — подумав Олексій.

А Оленка сиділа навпроти нього і дивилася на нього здивованими очима.

Наступного дня чоловік теж прийшов рано з роботи і подарував Оленці квіти. А дружина приготувала йому смачну вечерю. Потім вони разом дивилися якийсь фільм.

Відтоді Олексій кожного дня намагався зробити їй якийсь невеличкий подарунок і спостерігав, як відбуваються метаморфози: спершу її очі дивувалися, потім світилися недовірою, а потім поступово наповнилися щастям.

І він знову закохався в неї, як тоді, давно, 5 років тому. І його життя змінилося.

— Як же ти могла терпіти мене стільки часу? — запитав він її одного разу.

— Я ж кохаю тебе, — відповіла вона. — Просто коли ти був нетакотовний, коли був неправий, коли ігнорував мене, тоді я дивилася на тебе і бачила за тією маскою, яку ти одягав, того милого хлопця, який підкорив моє серце. І я знала, що все це напускне рано чи пізно мине і ти знову станеш собою.

Фото ілюстративне.