На екрані ноутбука світився активний чат, і перше, що я побачив: “Ми обидва знаємо, що це було нечесно стосовно Ігоря”. В ту секунду я зрозумів, що наш затишний спільний світ виявився лише декорацією
Ігор і Марія були разом майже три роки. Вони познайомилися на спільному навчальному проєкті, і з першого погляду між ними пробігла іскра. Ігор — спокійний, надійний, з чіткими планами на майбутнє. Марія — яскрава, енергійна, здатна надихати. Вони здавалися ідеальною парою, на яку всі знайомі дивилися із захопленням і трохи заздрістю. Вони вже почали говорити про спільне проживання і навіть обговорювали, де б хотіли провести свій наступний відпочинок.
Одного вечора, після вечері, яку вони приготували разом, Марія сказала, що має зателефонувати своїй подрузі Олені й обговорити деталі святкування її дня народження, тому вийшла на балкон. Ігор вирішив перевірити свою пошту на її ноутбуці, який вона залишила відкритим на кухонному столі. Він знав її пароль, але ніколи не користувався ним без її дозволу. Цього разу, оскільки його телефон був на зарядці, він подумав, що це не страшно, просто швидко перевірить пошту.
Він сів за стіл. Екран ноутбука був активний, і на ньому була відкрита сторінка соціальної мережі Марії, яку вона, мабуть, забула закрити. Ігор автоматично глянув на екран, і його погляд зачепився за активний діалог. Ім’я співрозмовника було Артем. Вони розмовляли про якесь важливе «рішення».
Ігор відчув, як по шкірі побігли мурашки. Його природна допитливість, змішана з першим у житті відчуттям тривоги, взяла гору. Він клікнув на вікно повідомлень.
Перші кілька повідомлень були невинними — обговорення якихось робочих моментів, Артем був її колишнім колегою, Ігор про нього чув. Але потім почалося те, що змусило його серце прискорено битися.
Артем писав:
— Це правда, ми обидва знаємо, що це було нечесно стосовно Ігоря.
Марія відповідала:
— Я знаю, але тоді я відчувала, що це був єдиний вихід. Я ж не могла просто все кинути.
Артем:
— Ти могла сказати йому правду. Просто бути чесною. Це було б боляче, але чесно.
Марія:
— Я боялася. Дуже боялася його втратити. А тепер вже пізно.
Ігор перечитав ці рядки кілька разів. Про що вони? Що це за «нечесно»? Що вона «не могла просто все кинути»? Його думки шалено носилися. Він прокрутив чат вище і знайшов повідомлення, яке пролило світло на ситуацію. Воно було відправлене Марією пів року тому.
— Артеме, мені потрібно, щоб ти пообіцяв, що ніколи не розповіси Ігорю, що я тоді приховала. Якщо він дізнається, про те що я пішла з тієї роботи не через “реорганізацію” а через свою недбалість, це зруйнує наші стосунки.
— Маріє, ти сама створила цю ситуацію. Це був мій проєкт, і ти знала, що я ризикую, коли погоджувався «покрити» тебе перед керівництвом. Я сказав, що я це проґавив, а не ти.
— Але ти ж не постраждав, Артеме. Тобі дали інший проєкт. Я б тобі все одно не дозволила жертвувати собою.
— Я не постраждав, але ти живеш у брехні. Ігор тебе любить, ти ж знаєш.
Далі йшло обговорення того, як саме Марія збрехала Ігорю про причину свого звільнення з великої компанії, в якій вона дуже хотіла працювати. Вона розповіла йому про «скорочення штату» і «реорганізацію», тоді як насправді вона припустилася серйозної помилки у важливому фінансовому звіті, яка могла коштувати компанії значних втрат, якби її не виявив і не виправив Артем. Артем, щоб захистити її від звільнення за статтею і зберегти її репутацію, взяв провину на себе. Після цього він пояснив керівництву, що це була його недоувага, і його просто перевели на інший проєкт з меншою відповідальністю. Марія ж, відчуваючи величезний сором і страх, просто пішла «за власним бажанням», приховавши справжню причину від Ігоря, оскільки він завжди дуже цінував її професійні якості та порядність.
Ігор відчув, як усе всередині стискається. Його вразила не так сама помилка, як брехня, яку вона ретельно вибудовувала пів року. Брехня, яка стосувалася її професійного життя, але яку вона перенесла у їхні стосунки. Це була не просто «маленька біла брехня», це була ціла вигадана історія, яку він щодня слухав.
Він прокрутив ще кілька повідомлень і зрозумів, що Марія постійно просила Артема про мовчання, регулярно нагадуючи йому, що його «допомога» була дуже важливою для неї.
— Будь ласка, Артеме, ні слова. Це мій секрет. Я тобі дуже вдячна.
— Я тримаю слово, Маріє. Але ти маєш сама вирішити, що буде далі. Я не хочу, щоб ти потім мене звинувачувала.
Ігор почув, як двері балкона відчинилися. Марія зайшла в кімнату.
— Щось трапилося? — запитала вона, побачивши його напружене обличчя і відкритий ноутбук.
Ігор повільно підняв очі.
— Трапилося. Мені здається, я щойно дізнався про тебе дещо нове.
Він кивнув на екран. Марія подивилася, і її обличчя вмить зблідло. Вона підійшла до столу і швидко закрила кришку ноутбука, ніби це могло стерти все прочитане.
— Ігоре, це не те, що ти думаєш.
— А що я думаю, Маріє? Що ти приховуєш від мене правду пів року? Що твій колишній колега пожертвував своєю кар’єрою, щоб тебе захистити, а ти вигадала для мене історію про «реорганізацію»?
Вона опустила голову. Її голос був ледь чутним.
— Це складна ситуація. Це було… це був єдиний спосіб.
— Єдиний спосіб — це брехати? Маріє, ти могла мені сказати. Я б зрозумів. Помилки трапляються. Але брехня?
Вона підняла на нього очі, які вже наповнилися сльозами. Вона почала говорити швидко, намагаючись виправдатися, вивернутися, як змія, що вислизає з рук.
— Я просто не хотіла, щоб ти розчарувався. Ти завжди мене підтримував, говорив, яка я талановита. Я не могла визнати, що припустилася такої величезної помилки, що ледь не підвела фірму. Я боялася, що ти почнеш мене менше поважати.
— А тепер ти думаєш, що я тебе поважатиму більше? Ти просто взяла і збрехала мені про частину свого життя, Маріє. Це не стосується лише роботи. Це стосується довіри. Це стосується нас. Якщо ти можеш так легко збрехати про це, про що ще ти мені не говориш правди?
Вона підійшла до нього, намагаючись взяти його за руку, але він відсторонився.
— Я готова все пояснити. Я більше не буду брехати. Я просто була в паніці, Ігоре. Будь ласка, дай мені шанс.
Він відчував величезний смуток від її нечесності, але також бачив її розпач. Ситуація була дуже неоднозначною. З одного боку — очевидна брехня. З іншого — вона боялася його втратити. Чи це було справжнє виправдання? Чи може така брехня про щось важливе бути виправдана страхом?
— Я не знаю, Маріє. Я мушу це обміркувати. Мені потрібно зрозуміти, з ким я насправді будую спільне життя.
Він підвівся і вийшов з кімнати. Вона залишилася стояти сама посеред кухні, де ще кілька хвилин тому вони сміялися і планували майбутнє. Їхня ідилія раптом розкололася на частини.
А як ви вважаєте? Чи має Ігор дати Марії ще один шанс, чи така брехня, хоч і вчинена зі страху втратити коханого, є абсолютною ознакою того, що ці стосунки приречені? Напишіть свою думку в коментарях, це дуже важливо для нашої спільноти! І не забудьте поставити вподобайку, якщо вам сподобалася ця історія.
