Наша сім’я, яка існує вже цілих 4 роки наразі має проходить несподівані випробування. Вийшло так, що мама мого чоловіка залишилася одна, свекра кілька місяців тому, і свекруха досить важко переживає новий період в її житті. Її чоловік був нерідним батьком мого чоловіка, але тим не менш активно брав участь в його вихованні в підлітковому віці і взагалі багато років прожив зі свекрухою і був справді хорошою і надійною людиною.
Тому те, що він пішов у засвіти так рано, для нас було непросто. Але те як переживає свекруха не описати словами. Адже крім того, що вона любила свого чоловіка, він був її єдиним джерелом для існування. Валентина Іванівна ніколи не працювала, вона займалася вихованням дітей і будинком, а покійний дядько Слава працював і утримував її. Жили вони досить добре, практично ні в чому собі не відмовляли. Навіть не дивлячись на похилий вік свекор їздив на заробітки і привозив завжди пристойні гроші.
Так ось зараз у Валентини Іванівни пенсії ще немає і стажу для її отримання теж, накопичень великих вони ніколи не мали, а витрати вона контролювати не збирається. Гостро постало питання про те, що мамі потрібно допомагати фінансово.
У мого чоловіка є ще два брата і тепер вони обговорюють в якій мірі і як будуть допомагати мамі. Один брат зовсім молоденький, тільки закінчує інститут і звичайно ж на нього немає ніякої надії, зрозуміло, що якщо він буде забезпечувати хоча б себе – це вже буде великим плюсом.
Ось і залишився мій чоловік та брат його Володя і вони всерйоз говорять про те, що будуть щомісяця виділяти певну суму і віддавати мамі. Я ніяк не можу цього зрозуміти, живемо ми самі дуже скромно. Я в декреті, чоловік працює, але нам ледве вистачає зводити кінці з кінцями. Маленька дитина і нас двоє дорослих – всі гроші розраховані під копієчку. Куди втиснути тепер ту суму яку будемо віддавати мамі я не знаю.
Тепер щоб утримувати свою маму, мій чоловік просить мене економити буквально на всьому! На нашому житті, на нашій дитині! Сказати, що я не дуже задоволена, це нічого не сказати. Я категорично проти того, щоб ми утримували ще одну дорослу і цілком здорову людину. Адже це не тимчасове явище, це буде тривати дуже і дуже довго.
Дай Бог свекруха проживе ще дуже багато років, і утримувати її десятиліттями, не можу уявити собі таке життя. А якщо ми вирішимо завести ще одну дитину, а з’їздити у відпустку? Мені здається, що не повинні діти утримувати своїх батьків протягом усього життя. Так, допомогти безсумнівно можна, десь підтримати в скрутну хвилину або зробити якийсь хороший матеріальний подарунок з приводу. Але просто щомісяця відраховувати – вище мого розуміння.
На черговому сімейному зборі я запропонувала дуже здорову на мій погляд, думку. Валентина Іванівна ще не літня людина, вона сповнена сил, чому б їй не піти працювати. П’ятдесят далеко не пенсійний вік. Дехто і до семидесяти працює.
Але вся сім’я просто повстала почувши таке. Для них немислимо це в голос сказати, та, навіть думка така не припустима. Мама не може працювати, адже ніколи цього не робила і робити не повинна, адже в неї є сини, які повинні її забезпечувати.
От як? Чому ми повинні годувати дорослу жінку, яка цілком може хоча б спробувати заробляти собі на життя? Я в декреті, але підробляю, адже все має свою ціну і розумію, як не просто в наш час.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
