fbpx

Ми з чоловіком розчистили ділянку від сміття і сливняку. Але якимось чарівним чином сміття знову з’явилося. Потім з кущів пропала вся малина. Ділянка майже не захищена від непроханих гостей, стоять криві дошки замість паркану. Щоб зрозуміти хто це робить встановили камери і таки побачили

Я давно хотіла свій шматок землі. В результаті випросила у чоловіка дачу. Будиночок ми купили кілька років тому. Він був покинутий. Попередній господар – самотній пенсіонер не міг уже утримувати дачу і продав нам за помірну ціну.

Ми з чоловіком розчистили ділянку від сміття і сливняку. Але якимось чарівним чином сміття знову з’явилося. Потім з кущів пропала вся малина. Ділянка майже не захищена від непроханих гостей, стоять криві дошки замість паркану. Щоб зрозуміти хто це робить встановили камери і таки побачили.

І побачили: три бабусі ходять через нашу ділянку, немов це магістраль. Я ввічливо попросила більше не ходити, це ж приватна власність. Бабусі ж спокійно пояснили мені куди треба іти в такому випадку. Пояснили, що ходили тут ще до моєї появи і ходитимуть собі далі. Раніше ж можна було ходити, а ми тут хто такі? Подумаєш, нові господарі.

Так ми стали для них не надто хорошими людьми. Нам постійно підкидали на ділянку сміття. У підсумку ми взяли кредит і поставили високий паркан. Сусідки на цьому не зупинилися, і через паркан полетіли усіляки неприємні мислимі і немислимі речі.

На наступний рік навесні бабки знову активізувалися. Вони вимагали узагалі зняти паркан. Виявляється, через нашу ділянку йшов короткий шлях до джерела. А через той паркан доводилося кругом йти. Це точно не наші негаразди, ми намагались мирно все вирішити, тому ми відмовилися. Вартість же забору, квітів і витрачених нервів нам ніхто компенсувати не збирається.

Останньою краплею стало відро з жижею із вбиральні. Мені аж не добре стало. А за парканом стояли бабки і голосно сміялися. І тут мені на думку спадає серіал «Надприродне». Там два брата нечисть виганяють і постійно читають щось на латині.

Я хапаю те відро, вискакую на вулицю, трушу ним і починаю щось голосно монотонно повторюючи кружляти на місці. Потім стаю і кручу головою у різні боки тупцюючи спльовуючи і зрідка підстрибуючи. Бачили б ви очі бабок!

Вони розбіглися в різні боки. Тепер ніхто нас не чіпає, а сусідки навчилися посміхатися.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page