І що далі? — Ігор навіть голови не підняв. — Думаєш, Америку мені відкрила? Я і не заперечував, що не люблю хлопця. — Чоловік раптово піднявся і зробив кілька кроків до дівчини, яка з докором дивилася на нього. Його губи розтяглися в неприємній усмішці.
— А за що мені його любити? За те, що своєю появою він відняв у мене найдорожчу людину? Я любив твою сестру! — Рука прошмигнула зовсім поруч з головою заскоченої зненацька Анни. — До божевілля любив!
— Олексійко її довгоочікуваний син. Вона мріяла подарувати тобі дитину ще з самої вашої першої зустрічі! — трохи тремтячим голосом заявила дівчина. — А своїм ставленням до ні в чому не винного немовляти ти втоптуєш її мрії в бруд!
— Мені він не потрібен, — Ігор навис над своячкою. Здавалося, чоловік ледве стримувався. — Знаєш, скільки я вмовляв Єву відмовитися від думок про нього? Наполягав на тому, що спочатку потрібно побудувати кар’єру і купити пристойну квартиру, а ще краще заміський будинок.
Анна з глибоким подивом дивилася на зятя і заперечливо похитала головою. «Не розповідала, значить. Як це на неї схоже!»
Чоловік з відчаєм гупав по стіні. Геть забруднив білосніжний килим. Але ж Єва шукала його по всьому місту, навіть в декілька сусідніх заїхала. Це була ще одна її мрія — білосніжна вітальня.
— Досить! — дівчина, нарешті, струсила своє заціпеніння. — Тобі терміново потрібно обробити руку.
— Обійдусь без твоєї турботи, — роздратовано відмахнувся Ігор, засовуючи руку під крижану воду. —
Дізналася що хотіла? Більше не затримую.
— А Олексійко…
— А малий нехай відправляється в сиротинець! — майже прогарчав чоловік. — Я і раніше був проти цієї дитини, не хотів ні з ким ділити мою Єву. Але вона наполягла і він з’явився. А зараз що… А зараз її немає!
— Напишеш відмову? — вже аж надто спокійно запитала Анна. Вона все зрозуміла. Малюк, якому лише п’ять днів від народження, виявився без вини винуватим і нікому непотрібним.
— Вже. — байдуже відповів Ігор. — Йди, я не хочу тебе бачити. Якби не твоя захоплююча промова про «малюка», — він виділив голосом останнє слово, немов говорив про якийсь непотріб, — я б переконав Єву, що нам буде добре і удвох.
— Я зрозуміла. А ти не передумаєш? Через рік, через два…
— Ні.
Анна затрималася в чужому місті на деякий час. Однак, коли вона, нарешті, повернулася додому, в її квартирі оселився ще один чоловік. Точніше, чоловічок. Маленький Олексійчик…
Фото ілюстративне.
