fbpx

Мою мати виховали в неповазі до жінок. Вона ставилася до мене, як до нікчеми і сміття, а до мого брата, як до короля

Я вже змирилася з тим, що мама ставиться до мене, як до неслухняної доньки, а брата вихваляє до неба. Але я не дозволю їм себе використовувати!

У моїй родині жінки завжди не поважали інших жінок, своїх дочок, онучок… Я помітила це ще в дитинстві, коли з подивом виявила, що моя бабуся повністю ігнорує думку двох своїх дочок, але обговорює все з синами. І мова йшла не лише про якісь важливі питання. Навіть у питанні, що з’їсти на вечерю, вона радилася тільки з моїми дядьками! Але приготування цієї вечері вона вже залишила дівчатам, звісно ж?

Моя мама любила казати, що бабуся любила її найбільше з усієї родини.
З юних років я вважаю, що це не так. Моя бабуся ставила маму в домашній ієрархії не вище, ніж власного собаку, якого можна було час від часу погладити, але не чекати від нього якоїсь відвертості. Що ж, можливо, моя мама була набагато кориснішою, адже вона прилітала до бабусі на кожен її заклик. Коли після ремонту треба було прибирати, цим займалася моя мама, прополоти город – моя мама. Її брати були створені для вищих цілей.

Старша мамина сестра швидко відмежувалася від такої рабської експлуатації і завжди виправдовувалася тим, що у неї є своя сім’я. Саме тому на неї повісили ярлик білої ворони. Що це за жінка яка не знає свого місця в родинній ієрархії? Я навіть вирішила, що тьотя Іванка вчинила правильно!

Вона мала університетську освіту та ступінь доктора економічних наук, але її власна мати ставилася до неї як до нікчеми. Вона не дозволяла собою керувати, і за це заслуговувала на похвалу. Зрештою, який сенс їй було їздити до матері, щоб допомагати їй? А моя мати всі відпустки проводила у бабусі і пахала як кінь. Тільки після похорону бабці їй дозволили самій вибирати, що вона хоче з домашніх речей, як і тітці Іванці. Так, моя бабуся вказала у своєму заповіті, що будинок з садом та городом належить двом її синам, а дочкам – “рухоме майно”, тобто старі меблі та інший мотлох.

Моя мати навіть на мить не замислювалася про те, щоб оскаржити заповіт і вимагати своє. Моя тітка також відвернулася від усього, що мене дуже розчарувало. Я сподівалася, що вона принаймні боротиметься.

Адже саме так вона позбавила своїх дітей власності. Я не розуміла поведінки моєї мами і тітки. Я вірила, що буду іншою. На жаль, стигма зневажливого ставлення до жінок у моїй родині також залишила свій слід у моєму житті…

У мене є молодший брат, який, щойно народившись, став зіницею ока моєї мами.
Спочатку я думала, що це просто лікарі сказали їй, що вона більше не зможе мати дітей, тому вона поставила його на п’єдестал. Але ні, найважливішим було те, що Борис був хлопчиком. Моя мати ніколи не була надмірно люблячою зі мною і в дитинстві я думала, що так і має бути. Це просто її характер і вона не проявляє прихильності.

Не думаю, що в нашому районі був ще один хлопчик, якого так балували! Руки матері самі простягувались до нього, а губи складались, ніби для поцілунку. Якийсь час я сподівалась, що вона  зміниться і що я теж отримаю порцію любові. Як же я була далека від істини.

Раніше вона майже не помічала мене, але тепер помічала, за винятком того, що я стала її хатньою робітницею, тою, хто повинна бла стежити за тим, щоб Борисик ні в чому собі не відмовляв.

Незважаючи ні на що, я любила свого брата. Він був милою дитиною… Поки він не виріс і не зрозумів, які переваги він може отримати від свого становища в сім’ї. Потім я стала його жертвою.

Він використовував мене, щоб жити легким і приємним життям.
Неймовірно, але саме я отримувала пасем від мами, коли мій брат приносив погану оцінку зі школи! Тому що, врешті-решт, я повинна була піклуватися про нього, а це означає, що, можливо, і вчитися мала за нього і, безумовно, робити його домашні завдання. Тому що він завжди вважав за краще йти у двір з хлопцями і грати в футбол.

Не було нікого, хто б мене захистив, бо мій батько мало допомагав. Заклопотаний роботою, він був гостем вдома, а згодом взагалі відсторонився. Він пішов до іншої. Мама тоді дуже розгнівалась! У неї чергувалися істерики та депресії. Борис повністю відмежувався від цього, адже йому тоді було лише 14 років.

Так я стала її жертвою. Я була тою, на кому вона тренувала свої крики і тою на кого вона кидалася з образами. Раптом я навіть відчула, сама не знаю як, себе винною у тому, що тато розлучився з нею. То вона казала мені забиратися з дому, то раптом змінювала свою думку і стверджувала, що я маю жити з нею вічно і піклуватися про неї, бо це обов’язок дочки. Одного разу вона навіть прийшла до мого університету і намагалася виписати мене з навчання, тому що “освічені жінки не знають свого місця в сім’ї” і мені не потрібні ніякі дипломи, тому що я повинна просто піклуватися про свою матір.

Звісно, її попросили вийти з кабінету секретарки, а істерика, яку вона влаштувала, стала відомою на весь факультет.

Мені це так набридло, що я задумалась про те, щоб зняти власну квартиру.
Єдине, що мені не вистачало – грошей, бо хоч я і працювала касиркою в супермаркеті, але грошей вистачало лише на дрібні задоволення. Тож я почала думати про зміну роботи, що було нелегко, оскільки на той час я лише здобувала ступінь бакалавра і формально не мала освіти. Але доля посміхнулась мені…

Моя інша бабуся, мати мого батька, після смерті дідуся вирішила, що залишить мені свою двокімнатну квартиру.

– Я знаю, що коли настане слушна нагода, ти відплатиш своєму братові. До того ж, у мене таке відчуття, що твоя мати все одно все йому заповість, тому ти заслуговуєш хоч на щось від мене, – сказала вона і на моїх очах з’явилися сльози розчулення.

Спочатку ми з’їхалися і це був один з найспокійніших періодів мого життя. Я закінчила навчання, отримала ступінь магістра і отримала підвищення у супермаркеті. У мене все було дуже добре.

Тим часом мій брат не склав випускних іспитів…
Коли я жила з бабусею, я не так часто спілкувалася з ним, як раніше. На жаль, йому було зручніше погодитися з маминою точкою зору, що я втекла від них замість того, щоб допомогати. Звісно, вони обидва вирішили, що Борисик не справляється з навчанням через мене. Хоча я багато разів казала йому, що він завжди може прийти і зробити зі мною домашнє завдання. Але він вважав за краще стати жертвою моєї “емансипації” замість того, щоб продовжувати навчання.

Мати так образилася на мене за його атестат зрілості, що навіть неа запросила мене на день народження. А коли я зателефонувала їй, щоб побажати здоров’я, вона була стримана і швидко закінчила розмову. На щастя, у мене залишилися бабуся і батько, з якими я підтримувала тісний зв’язок. Я подружилась з його новою дружиною, яка була сучасною, незалежною жінкою з власною думкою. Вона так відрізнялася від моєї істеричної мами!

Вона справила на мене велике враження, і я сподівалася бути схожою на неї.

Минали роки. Я отримувала різні погані новини про мого брата. Що він більше сидів удома, ніж працював. Його вигнали з роботи і він нікуди не міг влаштуватися.

– Це тому, що він такий здібний і розумний! Його начальство боїться, що він займе їхнє місце і тому не дає йому розправити крила! – пояснювала мама всім.
Іноді люди повторювали мені її мудрість
Тоді я просто знизала плечима.

Аж поки однієї похмурої весни, яка була більше схожа на листопад, моя бабуся серйозно не захворіла. Її серце не витримало і вона померла. Я знала, що цей момент мав колись настати, їй було вже 87 років, але я все одно страшенно переживала це. Потай я думаю, що сподівалась, що вона житиме вічно і завжди буде моєю підтримкою.

На похорон бабусі мій брат приїхав у супроводі мами. Це мене не здивувало, адже бабуся не сказала жодного поганого слова про мою матір під час розлучення батьків, та й раніше не втручалася в їхній шлюб. Тож тут не було місця для ворожнечі.

Єдине, що мене здивувало, так це те, що і він і моя мама виглядали такими… заможними! Брат приїхав на такій машині, яку я ще довго не зможу собі дозволити, хоча на роботі мене знову підвищили до заступника директора з маркетингу.

– Борис заснував власний бізнес і справи у нього йдуть дуже добре! Ви навіть не уявляєте, яка у нього голова для бізнесу! – почули ми від мами, яка ледь не лускала від гордості.

Я не заздрила успіху брата в бізнесі і тримала за нього кулаки.

Я б із задоволенням відновила з ним контакт, але він не захотів.
Не знаю чому, адже я нічого від нього не хотіла. І вже точно не гроші, у мене були свої. Мені було боляче від його поведінки, але що я могла зробити? Я намагалась жити власним життям.

Мені було 32 роки, і я все ще була незаміжня. У мене якось не складалися стосунки з чоловіками, хоча я мала власну квартиру і дуже хотіла створити сім’ю. Тим часом я отримала новину, що мій брат одружується!

– Мабуть, мусить, розумієш – одна з моїх тіток продала мені інформацію про те, що дівчина Бориса, яку я навіть не знала, вагітна.

Чутки підтвердилися, хоча мама запевняла, що дитина була запланованою, а Борис був шалено закоханий. Під час підготовки до швидкого весілля, в якій я несподівано опинилась, було вирішено, що гості також житимуть у моїй квартирі. Я не мала жодних заперечень проти цього, лише здивувалась, коли виявила, що у мене вдома також з’явився гість… мама з валізою.

Вона ввела мене в оману, стверджуючи, що просто хотіла поспілкуватися з двоюрідною сестрою, яку не бачила купу років і тому вирішила заночувати у мене. Тоді я не думала, що ночівля на цьому не закінчиться.

Я не могла і не наважувалась вигнати власну матір з дому, тому нічого не говорила їй, коли гості поїхали, а вона залишалась. Зрештою, у мене не було можливості приймати її у себе раніше, тому я сприйняла її візит як добрий намір, як бажання налагодити зі мною стосунки.

Бомба вибухнула, коли через два тижні після весілля я сказала мамі, що їду у відрядження на тиждень і можу відвезти її додому, щоб вона не сиділа у мене вдома сама.

– А я тобі чимось заважаю? – запитала вона з образою в голосі.

– Ну, ні, крім того, я все-таки їду, – сказала я. – Я просто подумала, що мама хотіла б повернутись додому.

– Але ж я вдома! – почула я і моєму здивуванню не було кінця. – Ти не збираєшся вигняти свою матір?
А потім я дізналася, що вони з Борисом домовилися, що після його одруження мати буде жити зі мною.

– Але на якій підставі? Звідки у вас з’явилася ця ідея? – Не могла я викинути це з голови.

– Ну, тому що у тебе немає чоловіка і, ймовірно, ти вже залишишся старою дівою. А Борисик тепер має більше місця для своєї сім’ї. Він нарешті одружився і вони з Тетяною чекають дитину! Не можна бути такою егоїсткою! – почула я.

– Я? Егоїстка? – Я не могла собі уявити, що можна вдертися в чийсь дім без відома чи згоди!

Вони домовились з Борисиком!
Як вам?! Молодці!

– А крім того, чи ти знаєш, що насправді половина цієї квартири має належати твоєму братові? Хіба не це мала на увазі твоя бабуся, коли казала, що ти маєш від нього відкупитись? – мама висунула головний аргумент, після якого я здалась.

Щоправда, квартира була повністю переписана на мене і Борис не мав до неї жодного стосунку, але загалом… Здавалося, моя мати не заважала мені до пори до часу, принаймні, мені було кому з ким поговорити після роботи. Я дозволила їй тимчасово залишитися. І це було моєю помилкою.

Бо вже через рік стало зрозуміло, що шлюб мого брата був цілковитою помилкою. Вагітність, звісно, була результатом збігу обставин, а може, дівчина навіть спокусилась на Бориса, думаючи, що він заможний бізнесмен. Однак, коли він виявився чоловіком-шовіністом, що вимагає абсолютного послуху і служіння, Тетяна забрала дитину і повернулася до батьків, одночасно подавши на розлучення і високі аліменти.

Хіба що ці аліменти мій брат не мав чим платити, бо його бізнес збанкрутував. На жаль, Борис був ідеальним бізнесменом лише в очах своєї матері, яка, як виявилось, через свою наївність дозволила йому взяти кредит на фірму під заставу своєї квартири. Коли бізнес занепав, банк почав вимагати більше платежів за кредитом, на які не було грошей. Тож банк наклав арешт на мамину квартиру.

Одного разу, повернувшись з роботи, я застала маму за чаюванням з Борисом. Навіть якщо в глибині душі я сподівалась, що він заїхав лише на хвилинку, його валізи, що стояли в коридорі, доводили протилежне.

– Привіт, сестро! Ми з мамою домовилися, що ти будеш жити у великій кімнаті, а я в меншій, – оголосив він мені з нахабною посмішкою.

– Не може бути! Це моя квартира, нотаріально оформлена на мене і я не збираюся нею ділитися! – Вибухнула я, бо те, що він мені запропонував, було верхом нахабства.

– Що ти таке говориш?! Ти збираєшся викинути власну сім’ю на вулицю? – обурилась мама.

– Розслабся! Я ж не кажу, що збираюся жити тут вічно, – сказав мій брат зневажливим тоном. – Я збираюся побути тут деякий час, поки не встану на ноги. Я вже поклав око на один такий бізнес і, якщо хочеш, можу навіть запросити тебе до партнерства. Хоча, звісно, тобі доведеться зробити свій внесок. Я думаю, що ти могла би взяти кредит на 200 000 під заставу своєї квартири, а потім…?

– Я не збираюся брати на себе жодних боргів! – У мене закінчилися слова через його нахабство. – Ти можеш пожити у мене максимум місяць, а потім тобі доведеться шукати інше житло. Орендуй що-небудь! – Вигукнула я. – І не розраховуй, що я це так просто залишу. Досить того, що мама живе зі мною.

Борис образився. І його мати теж.
Протягом місяця в хаті панувала важка атмосфера, яку я мужньо витримувала. Коли наблизився час, я нагадала Борису, що за мить винесу його валізи за двері. Гадаю, він відчув рішучість у моєму голосі, бо в призначений день його не було.
– Він, мабуть, винайняв собі якусь конуру через тебе! – мама плакала, яка я погана сестра.

Я пошкодувала, що не сказала їй поїхати з ним. Тепер у мене пекло у власному домі. Щодня мама дає мені зрозуміти, що Борисик ось-ось досягне ціль всього життя і забере її жити до себе в якийсь палац, і тоді я можу ні на що не розраховувати. Ні фінансової підтримки, ні того, щоб вони вважали мене своєю сім’єю.

І мене годують такими нездійсненними мріями вже третій рік, поки Борис працює на все нових і нових роботах і винен Тетяні аліменти. Він зовсім опустився, але моя мама цього не бачить і з радістю віддала б йому все. Добре, що у нього вже нічого немає і він не може розпоряджатися моїм майном.

You cannot copy content of this page