Моя зарплата в 30000 гривень зникала швидше, ніж я встигала її отримати, осідаючи в руках свекрухи під приводом чергової вигаданої біди. Я вірила в допомогу рідним, доки випадково не побачила, на що насправді йдуть наші сімейні капітали
Коли ми з Максимом тільки побралися, я була впевнена, що наше життя буде схоже на красиву картинку з журналу. Ми обидва працювали, будували плани на власне житло і мріяли про подорожі. Максим завжди здавався мені людиною розсудливою, трохи ощадливою, але я вважала це позитивною рисою для майбутнього сім’янина. Його батьки, особливо свекруха Марія Степанівна, прийняли мене стримано, але ввічливо. Принаймні так мені здавалося спочатку.
Проблеми почалися, коли ми вирішили відкладати гроші на перший внесок за квартиру. Ми домовилися, що частину зарплати кожного місяця кластимемо на окремий рахунок. Минули місяці, я справно перераховувала свою частку, відмовляючи собі в новому одязі чи походах до кав’ярень. Але коли настав час перевірити загальну суму, виявилося, що там майже нічого немає.
— Максиме, де гроші, які ми збирали пів року? — запитала я одного вечора, коли ми сиділи на кухні нашої орендованої квартири.
— Уляно, розумієш, виникли певні обставини. Батькам зараз важко. У тата на роботі скорочення, а мамі треба було терміново допомогти з ремонтом даху на дачі.
— Але ж ми домовлялися! Чому ти не порадився зі мною? Це і мої кошти також.
— Я думав, ти зрозумієш. Це ж сім’я. Хіба я міг відмовити рідній матері?
Тоді я проковтнула цю образу. Мені хотілося бути хорошою дружиною, яка підтримує чоловіка. Але ситуація почала повторюватися. Щойно на нашому рахунку з’являлася бодай якась сума, у Марії Степанівни траплялася чергова біда. То паркан впав, то побутова техніка вийшла з ладу, то просто треба було підтримати родичів, про яких я раніше навіть не чула.
Я почала помічати, що Максим стає все більш похмурим. Він працював на двох роботах, але ми все одно ледь зводили кінці з кінцями. Я ж продовжувала економити на всьому. Навіть звичайний похід до перукаря став для мене розкішшю, яку я не могла собі дозволити.
Одного разу я випадково почула розмову Максима з матір’ю по телефону. Я якраз повернулася з роботи раніше і тихо зайшла в коридор.
— Мамо, я більше не можу. Уляна вже починає щось підозрювати. Ми живемо впроголодь, а я все несу вам.
— Синку, ти ж знаєш, це для твого ж блага. Якщо у вас будуть зайві гроші, вона почне їх витрачати на дурниці. Ти ж бачиш, які зараз молоді жінки. Тільки й думають про манікюри та дорогі сукні. А так вони в надійному місці. Прийде час, і ти подякуєш мені, що я вберегла твою копійку від її марнотратства.
— Але вона працює не менше за мене. Вона має право на ці гроші.
— Вона має право бути за тобою як за кам’яною стіною, а не розтринькувати сімейний бюджет. Слухай матір, я краще знаю життя.
Я стояла в коридорі, затамувавши подих. Моє серце калатало так сильно, що, здавалося, Максим почує його через стіну. Виявляється, це не біди траплялися у батьків, це був чітко спланований сценарій. Вони просто виманювали наші гроші, щоб я не мала доступу до власного заробітку.
Того вечора я нічого не сказала. Я вирішила поспостерігати за тим, що буде далі. Через тиждень Марія Степанівна завітала до нас у гості. Вона виглядала дуже задоволеною життям, на ній була нова хустка, а в руках вона тримала пакет із дорогими продуктами.
— Ой, дітки, забігла на хвилинку. Бачу, ви зовсім запрацювалися. Уляно, щось ти геть змарніла. Може, тобі варто менше думати про моду і більше про господарство?
— Маріє Степанівно, я намагаюся встигати все. Але з нашими витратами на допомогу вашій родині на себе часу не залишається — відповіла я, ледь стримуючи тремтіння в голосі.
— Ну, допомога батькам — це святе. Максим у мене золота дитина. Він знає ціну грошам.
Максим сидів поруч, опустивши очі. Йому було соромно, я це бачила. Але він не наважувався заперечити матері.
Минуло ще кілька тижнів. Я почала відкладати свою зарплату на окрему картку, про яку чоловік не знав. Коли Максим запитав, чому мої надходження зменшилися, я просто відповіла, що на роботі зняли премії. Він зітхнув, але нічого не сказав.
Одного дня мені зателефонувала сестра Максима, Оксана. Вона жила в іншому місті і ми рідко спілкувалися.
— Уляно, привіт. Слухай, мені совість не дозволяє мовчати. Мама вчора вихвалялася, що вони з татом купили нову ділянку біля річки. Каже, що Максим допоміг фінансово. Але ж я знаю, як ви живете.
— Нову ділянку? — перепитала я.
— Так. Вона каже, що це інвестиція в майбутнє Максима. Мовляв, коли він нарешті зрозуміє, що ти йому не пара і повернеться в рідне гніздо, у нього вже буде де жити. Вона впевнена, що без грошей ти від нього сама підеш.
Після цієї розмови в мені щось обірвалося. Я зрозуміла, що моє сімейне життя — це велика ілюзія, де мене вважають тимчасовим елементом, який треба контролювати через фінансовий голод.
Коли Максим повернувся з роботи, я чекала його у вітальні. На столі лежали мої речі, зібрані у валізу.
— Що це означає? — здивувався він.
— Це означає, що я знаю про ділянку біля річки. І про те, що твоя мати вважає мою зарплату своїм особистим фондом захисту від моїх манікюрів.
— Уляно, почекай. Це не зовсім так. Мама просто хоче як краще. Вона боїться, що ми все розтратимо.
— Ми? Чи я? Максиме, ти дозволив своїм батькам обкрадати нашу сім’ю. Ти брехав мені про ремонти і борги, поки вони купували нерухомість за наші кошти. Ти вибирав між мною і сценарієм своєї матері.
— Я просто хотів, щоб усім було добре. Я думав, що потім ми зможемо там жити всі разом.
— Разом з твоєю матір’ю, яка мене зневажає? Ні, дякую. Я йду.
Я переїхала до подруги. Максим спочатку дзвонив, благав повернутися, обіцяв, що все зміниться. Але через кілька днів його тон змінився. Він почав звинувачувати мене в егоїзмі.
— Мама мала рацію — кричав він у слухавку. — Як тільки закінчилися легкі гроші, ти одразу втекла. Тобі тільки мої статки були потрібні!
— Які статки, Максиме? Ті, які я сама ж і заробляла? Ти навіть не усвідомлюєш, наскільки це смішно звучить.
Минуло два місяці. Я дізналася від спільних знайомих, що Максим справді повернувся до батьків. Живе у своїй старій кімнаті, працює на тій же роботі, а всі кошти, як і раніше, віддає Марії Степанівні. Вона тепер усім розповідає, як врятувала сина від корисливої жінки і як він нарешті повернувся в рідне гніздо, де його справді люблять.
Я ж почала життя з чистого аркуша. Виявилося, що коли не треба утримувати забаганки чужих людей, моєї зарплати цілком вистачає на комфортне життя, подорожі та ті самі салони краси, якими мене так лякали.
Нещодавно я зустріла Максима в магазині. Він виглядав дуже втомленим, у старому пальті, яке носив ще до нашого весілля. Він хотів підійти, але Марія Степанівна, яка була поруч, міцно тримала його за лікоть і щось сердито шепотіла на вухо. Він лише на мить зустрівся зі мною поглядом і швидко відвернувся.
Я вийшла на вулицю, вдихнула свіже повітря і відчула дивну суміш жалю та полегшення. Я втратила час і віру в людину, яку кохала, але я знайшла себе. А Максим залишився у своєму гнізді, яке більше нагадувало золоту клітку, ключ від якої міцно тримала його мати.
Іноді я думаю, чи міг би наш шлюб скластися інакше, якби він хоч раз сказав слово ні своїм батькам. Але історія не знає частки якби. Кожен робить свій вибір сам. Хтось обирає свободу і відповідальність, а хтось — зручну роль слухняної дитини до сивого волосся.
Як ви вважаєте, чи була у Максима можливість змінити ситуацію, чи вплив матері був занадто сильним, щоб він міг протистояти? Чи зустрічали ви у своєму житті подібні приклади, коли батьки втручалися у фінанси молодої родини під приводом турботи? Поділіться своїми думками в коментарях, для нас дуже важливо знати вашу думку і бачити вашу підтримку у вигляді вподобайки під цією розповіддю. Ваша активність допомагає нам створювати нові цікаві історії для вас.
