Вона рахувала танки та запом’ятовувала в якому напрямі вони їхали (та які саме) та розглядала деталі, що в них та як. Жаль в неї не було ні телефонного зв’язку, ні чіпу мозкового трансмітера, щоб зливати нашим всю інфо.
Вона аналізувала напрямок ударної хвилі, – що вона руйнує не найближці будинки, а йде через верх і рушить будинки трохи на відстані. Так, її профдеформація конструктора-авіа-шасіста працювала і тут – в її 73 роки в надзвичайних умовах.
Вона дивилася на свої розбиті вікна та робила висновки, що їх треба клеїти не тільки по склу, а заводити стрічку на саму раму.
Ще вона вивчила поведінку тих чи інших: хто чіпає, а хто ні, хто нахабний та рушить все, хто відчуває людей навіть коли не бачить, хто взагалі не знає, куди сховатися від всього того.
Вона надягала голубе пальто, щоб бачили, що “баба” та йшла на перемовини.
Щоб не крушили людям-сусідам вікна та двері, бо все можна просто відкрити: там просто старенька жіночка не чує. Або що там малі діти. Або ще щось.
– … (что-то спрашивает)…
– … (молчание) …
– Вы по-русски разговариваете?
– (смеются) да
Або з молодим хлопченям, який їхав на навчання, а опинився тут:
– Ваш президент – маразматик
– Ну да
Каже, що, коли вони чують, що з ними розмовляють російською, вони начебто трохи м’якшають і краще йдуть на контакт.
Тому вона це рекомендує усім, хто хоче вижити в складній ситуації.
Розібрала свій телефон на частини, заховала сімку щоб не було видно гео-локацію та коли в неї хотіли телефон, сказала, що вже немає. У інших сусідів позабирали телефони. Не завжди це “пройде”, але все ж таки…
По дорозі на Київ – коли бачила Гостомель своїми очима – що з ним зробили – вперше плакала за 15 днів.
А коли дізналася по приїзду про сина, що наразі на фронті, то жах – нікому не побажаю ні відчувати таке самому, ні бачити.
Але моя мама – ще той Боєць.
Мій брат – ще той миротворець, навіть коли з автоматом. Що згуртовує навколо себе та генерує любов та підтримку.
Нехай скоріш все зайкінчиться, та всі зустрінемося… І живі, раді, щасливі і повністю вільні.
П.С. Забула додати, що вона “щоб відволіктись” почала писати роман про війну
2 дні поспіль:
Може Сашко (син) візьме трохи людей у полон та вони поремонтують будинок”
Anna Gridina.
Фото зі сторінки автора.
