fbpx

Моя мати двічі розбила мені серце. Одного разу вона віддала мене в дитячий будинок. Другий, коли вона покинула мене в день мого весілля.

Я завжди була для неї поганою донькою. Можливо, тому, що через місяць після мого народження зник мій батько. Він нібито виходив тільки за сигаретами, але до нас більше не повернувся. Моя мати шукала його по лікарнях, нічних притулках і в поліції, а я голодна і брудна лежала удома віддана на милість старшої сестри. Старші брати і сестри, як правило, є підтримкою для молодших, моя сестра отримувала дике задоволення від того, що наставляла своїх однолітків проти мене. Мене били, висміювали, зневажали… Я зітхнула з полегшенням лише тоді, коли вона пішла в ПТУ. Незабаром після цього вона виїхала за кордон, залишивши мене з матір’ю, чого та не могла витримати. Вона не могла уявити собі життя з небажаною дитиною, тому покинула мене, як тільки старша дочка зустріла більш забезпеченого німця.

Я не знаю, що вони обоє робили в Німеччині і який спосіб життя вели, бо одразу після від’їзду матері вони перестали зі мною контактувати.

Вони навіть не з’явились в суді, коли її позбавляли батьківських прав.
Я здогадалась, що вона відчула полегшення звільнившись від небажаного баласту минулого. Теоретично, я теж мала би радіти такому повороту подій, я нарешті знайшла спокій у дитячому будинку, але це було не так. Усе своє життя я тужила за матір’ю. Тою, яка була справжньою, люблячою і піклувалася про свою дитину. Я буал щаслива, коли моя власна – ще до свогоо від’їзду з України – виявляли хоча б мінімальну зацікавленість. Я з усіх сил намагалась виправдати її очікування.

Однак я соромилась декламувати вірші на шкільних зборах, не вміла ні співати, ні танцювати. Моє навчання було посереднім, тому що, хоча я і був старанною, я не могла сконцентруватися. З самого початку свого життя я була загубленою дитиною, яка намагалася за будь-яку ціну втриматися на плаву, але цього було недостатньо, щоб заслужити навіть не любов, а хоча б інтерес з боку моєї мами.

У мене немає поганих спогадів про дитячий будинок, можливо, тому, що я була абсолютно безтурботною. Мене не помічали і тому не переслідували. Я була одним з багатьох середньостатистичних дітей, які жили в тіні лідерів або хуліганів. Незважаючи на невпевненість у собі, мені вдалося закінчити технікум, влаштуватися на роботу і зустріти хлопця, який побачив у мені майбутню дружину і матір своїх дітей. Мої майбутні родичі були здивовані вибором свого сина, оскільки раніше йому подобалися складні та ризикові дівчата, але вони були в захваті, коли ми витримали разом півроку.

Я сама не розуміла, з якою впертістю Віктор боровся за моє серце. Не те щоб я була до нього байдужа, але я б не здивувалася, якби він відмовився від мене, як це зробили раніше мої мама і сестра. Тому я вважала за краще тримати дистанцію про всяк випадок, що явно справило на нього враження, тому що незабаром він зробив мені пропозицію. Разом ми призначили дату весілля і спланували скромний прийом. Я була ніби щаслива, але водночас налякана і самотня. За місяць до церемонії мене наздогнали тіні дитинства.
Під час вечері у свекрухи я розплакалася через якусь дрібницю, а коли мій наречений спробував мене заспокоїти, я жбурнула тарілку об стіну і втекла з дому його батьків. Я бігла, поки не зупинилася перед своєю колишньою квартирою. Як божевільна, я почала стукати в двері і вимагати зустрічі з матір’ю, піднявши на ноги половину будинку. Нова власниця моєї колишньої квартири вийшла до мене тільки тоді, коли я впала бездиханна на килимок перед її дверима. Вона знала, хто я така. Вона знала мене з розповідей моїх колишніх сусідів.

– Тобі прийшов лист, – сказала вона, присідаючи поруч зі мною. – Кілька місяців тому, але я не знала, де тебе знайти. Добре, що я його зберігла…

Не чекаючи, поки вона закінчить, я розірвала конверт і почала читати. Мати нарікала, що у неї немає грошей. Дочка, яку накрутив її новий партнер, вигнала матір з дому, тож вона потрапила до притулку організації, яка опікується експлуатованими жінками. Наостанок вона дала свою адресу і номер телефону, якщо я захочу поговорити з нею після всього, що вона зі мною зробила. На гроші, які я відклала на весільну сукню, я купила квиток до Мюнхену щоб розшукати жінку, яка покинула мене багато років тому.

Коли я знайшла її, вона була лише тінню себе колишньої. Вона ніби зменшилася через усі свої нещастя. Вона притиснулася до мене і просила пробачення. А я покірно притулила її до себе. Я оформила необхідні для виїзду документи, оплатила квиток і привезла в квартиру свого майбутнього чоловіка. Я насолоджувалась нашими стосунками, бо вперше за своє коротке життя у мене нарешті з’явилась мама. Вона почувалась комфортно в нашій квартирі і в моєму житті. Вона з радістю прийняла прохання одягнути мене на моє весілля і допомогла з весільним банкетом. У день церемонії вона побажала мені бути такою ж хорошою матір’ю, якою я є як людина, а потім… вона зникла. Вона щойно вийшла з приймальні і більше я її не бачила.

Вона не повернулася до мене додому і не з’явилася в нашій колишній квартирі
Вона взяла золотий ланцюжок, кілька весільних подарунків більшої вартості і тринадцять тисяч гривень, які витягла з гаманця Віктора. Натомість вона залишила листа. “Ти завжди була і залишишся для мене чужою. Я намагалась радіти твоєму щастю, але більше не можу прикидатися. Пробач мені, я впевнена, що ти впораєшся. Як і завжди справлялась без мене”. – написала вона. Не знаю, як моє серце не розбилося в той момент. Ніхто ніколи не завдавав мені більшого болю, ніж моя власна мати. Вона покинула мене багато років тому перетворивши моє дитинство на пекло. І тепер вдруге, не даючи мені жодної надії на те, що вона коли-небудь полюбить мене знову.

Однак вона мала рацію. Я впоралась. Я пережила цей удар. І як тільки я загоїла цю рану, я завагітніла і народила доньку. Щодня я намагаюся бути для неї такою чудовою матір’ю, якої ніколи не мала.

You cannot copy content of this page