— Мій син і моє минуле — це частина мене, — спокійно сказав Василь, і в цю мить я зрозуміла, що ніколи не стану для нього єдиною
Моя подруга Олена завжди була переконана, що має талант до сватання. Скільки разів вона вже намагалася звести мене з кимось із своїх знайомих чи знайомих чоловіка — не злічити. Я, 32-річна Юля, успішна у своїй справі, але з особистим життям якось не складалося. Не те щоб я активно шукала, але й самотність уже трохи набридла.
Одного вечора, коли ми сиділи в затишному кафе, розмова, звісно, знову зайшла про чоловіків.
— Юлю, ти просто не розумієш свого щастя! — почала Олена, як завжди, енергійно.
— Що ти маєш на увазі, Оленко? — я усміхнулася, знаючи, до чого йде.
— Я ж тобі казала про Василя, друга мого Максима. Чудовий чоловік. Просто золото, а не чоловік. Розумний, забезпечений.
— Казала, але я ж одразу сказала, що не хочу.
— Ну чому ні? Що не так? Він просто ідеальний варіант для тебе.
— Ти ж сама сказала, що він розлучений і має дитину.
Олена відразу насупилася.
— Ну і що? Це тепер клеймо? Він розлучився не тому, що поганий, а тому що не зійшлися характерами з колишньою дружиною. Буває. А дитина — це ж прекрасно.
Я зробила ковток запашного напою і замислилася. З одного боку, Олена завжди хотіла мені тільки добра. З іншого, у моїй голові чітко сиділа картинка: я, уперше виходжу заміж, створюю традиційну, повну сім’ю, де всі діти — спільні. Я ніколи не уявляла себе мачухою. Це здавалося мені занадто складною роллю, яка вимагає неймовірної мудрості, терпіння і сил, яких я, можливо, не маю.
— Олено, я хочу чоловіка, який не має багажу, — спробувала я пояснити. — Щоб усе було вперше, спільно. Розумієш? Я хочу створити СВОЮ сім’ю з нуля, а не вливатися в уже існуючу схему.
— Юлю, ти живеш у якихось ілюзіях! Де ти знайдеш нерозлученого чоловіка після тридцяти, який ще й успішний і хоче серйозних стосунків? Це рідкість. Тим більше, Василь — дуже привабливий і його є за що любити.
— Навіть якщо це рідкість, я все одно маю право на свої критерії, чи не так? Мені просто не підходить варіант чоловіка з дитиною. Я не готова до цього. Я навіть не знаю, як спілкуватися з дітьми. А тут — чужа дитина, з якою доведеться вибудовувати стосунки, та ще й з колишньою дружиною якось контактувати.
Олена зітхнула, наче я була безнадійною.
— Але ти ж навіть не познайомилася з ним! Може, ти б його побачила і закохалася? У нього такий погляд!
— Погляд може бути яким завгодно. Але це не скасовує факту його минулого.
Олена була дуже наполегливою, це правда. Вона вже тиждень обробляла мене, вихваляючи Василя і применшуючи важливість його минулого досвіду. Вона говорила, що Василь займається будівництвом, має власну компанію, забезпечений. Що його син Микита вже великий — сім років, і він бачиться з ним тільки на вихідних. Що колишня дружина Оксана — адекватна жінка. Усе це звучало як детальний звіт, але не як переконливий аргумент.
Я розуміла, що проблема не у Василеві. Проблема була в моєму уявленні про майбутнє. Я знала, що я досить ревнива і власниця. Мені було б важко прийняти, що в його житті завжди буде присутня інша жінка — мати його дитини. І що частина його уваги, часу і, що вже там, коштів, завжди буде належати їм.
Я уявляла собі, як ми з Василем плануємо відпустку, а тут — дзвінок від Оксани про те, що Микита захворів, і плани руйнуються. Або як ми сваримося через те, скільки грошей він має виділити на потреби сина, хоча це, звісно, не моя справа. Ці думки не давали мені спокою. Я хотіла бути єдиною жінкою, про яку він піклується, і єдиною матір’ю його дітей.
— Юлю, подивися на це з іншого боку, — не здавалася Олена. — Він уже досвідчений. Він знає, що таке шлюб, він не боїться відповідальності. Він не буде просто гуляти з тобою. Він шукає серйозних стосунків.
— А я боюся чужої дитини і чужого минулого, — відповіла я чесно. — Я боюся, що не зможу полюбити Микиту як рідного, а це буде несправедливо щодо нього. А бути мачухою «для галочки» я не хочу.
— Ти надто драматизуєш, — Олена похитала головою.
— Можливо, але це мої почуття. Я не хочу потім розчаровувати ні себе, ні його, ні його сина. Мені здається, що для мене найкраще підійде чоловік, який, як і я, вперше буде будувати родину.
Минуло кілька тижнів. Олена час від часу згадувала Василя, але вже не так наполегливо. Я була вдячна їй за турботу, але залишалася при своїй думці. Мене навіть відвідала ідея — можливо, мої вимоги занадто високі, і я сама себе прирікаю на самотність. Але що робити, якщо я не можу переступити через себе?
Одного разу я все ж побачила Василя. Це сталося випадково на дні народження Максима, чоловіка Олени. Він був високий, усміхнений, з добрими очима. Він справді справив приємне враження. Ми перекинулися кількома фразами. Він був уважний, цікавився моєю роботою. Я навіть спіймала себе на думці, що мені з ним легко.
Пізніше, коли ми залишилися наодинці, він підійшов до мене.
— Я знаю, що Олена намагалася нас звести, — сказав він прямо.
— Так, — я ледь усміхнулася.
— Я також знаю, що ти не в захваті від моєї біографії.
— Я… я просто вважаю, що мені потрібен інший сценарій для життя.
— Я розумію. І поважаю це, — він говорив спокійно, без образи. — Але я хочу сказати одне. Мій син і моє минуле — це частина мене. Я не збираюся це приховувати. Але це не заважає мені мріяти про нову, щасливу сім’ю. І ти мені дуже сподобалася.
— Ти чудовий, Василю, — чесно відповіла я. — Але мені здається, що твоїй дитині буде потрібна вся твоя увага, а мені — вся увага чоловіка. Я не хочу змагатися.
— Ти не будеш. Але я не можу відмовитися від свого сина, ти ж розумієш?
— Звичайно, ні. І це правильно.
Ця розмова остаточно розставила крапки над «і». Василь дійсно був прекрасний, але він не був моїм. Я не могла дозволити собі стосунки, в яких одразу відчуваю, що це не «мій» варіант, тільки тому, що він «хороший».
Я все ще вірила, що десь є той, хто відповідає моїм очікуванням. Можливо, це наївно, але краще бути наївною і чекати, ніж вступати у стосунки, знаючи, що вони не принесуть тобі повного щастя. Я потиснула Василю руку. Він побажав мені удачі, і ми розійшлися. Олена, побачивши це, лише багатозначно подивилася на мене, але нічого не сказала. Вона зрозуміла.
А тепер, дорогі читачки, цікаво почути вашу думку: чи правильно я вчинила, відмовившись від знайомства з Василем лише через його минуле і дитину, попри те, що він справді гарний чоловік? Або, можливо, у сучасному світі це вже не має такого значення, і я сама собі створюю перешкоди?
Ваша думка дуже важлива! Поділіться своєю історією чи порадою у коментарях, і обов’язково поставте вподобайку, щоб цю історію побачили й інші!
