Мій чоловік та моя мама постійно сваряться. Ми з чоловіком живемо разом із нею у нашій квартирі.
Чоловік людина дуже господарська і практична, скуповата, прискіплива, любить покритикувати інших.
Приходить і починає вчити то мене, то мою маму, що ми не так готуємо, не так прибираємо, що без нього ми прямо зникли б, що моя мама лінива і дурить його, ховає від нього гроші.
Насправді жодних грошей мама не ховає, звісно. Навпаки, на самому початку шлюбу я випадково знайшла заначку у чоловіка, був скандал, але я його вибачила, більше такого поки що не було.
Мама господиня не ідеальна, але не настільки, як бачиться чоловікові. Вона одна готує і прибирає в будинку, я рідко допомагаю, я хворію серйозно, мені погано майже щодня, добре хоч на роботу якось доповзаю.
Мама обурена тим, що чоловік робить їй зауваження у її власному домі, ображається на нього, плаче. Але вона проти, щоби ми переїжджали. Через мою хворобу вона прагне мене постійно опікуватись і контролювати, що дратує і мене, і мого чоловіка. Вгамувати її неможливо.
На компроміси не йдеться, всі ідеї чоловіка рубає на корені. Він робить ремонт у нас, йому це заважає. Наді мною вже сміється, що я «мамина дочка».
Змусити його припинити та скандалити теж неможливо, не слухається. Може під моїм натиском вибачитись перед мамою за те, що хамить.
Сваряться, сперечаються через дрібниці заради принципу, висловлюють мені закиди один за одного.
Хочеться втекти від них подалі. Не хочеться кривдити чоловіка, але й маму кривдити теж не діло. Якщо переїдемо від мами, розіб’ю їй серце.
Я одна дитина у сім’ї, виросла без батька, інших чоловіків у мами не було. Вона часто легковажна, але чесна та добра. Чоловік подекуди впертий, але теж непоганий. Втомилася залагоджувати конфлікти. Як бути?
