Чоловік ніяк не хоче переїжджати в інше місто, де мені запропонували підвищення з відчутним збільшенням зарплати. Він каже, що тут все його життя і від добра добра не шукають. Батьки з обох сторін на його боці. Вони вважають, що нерозумно їхати від стабільності і лякають, що я руйную сім’ю.
Я не розумію, чому зустріла таку протидію з боку найближчих мені людей. Їм би порадіти за мене, а вони навпаки тільки нагнітають атмосферу.
Вийшло так, що у компанії, де я працюю, є філії у багатьох містах країни і навіть за кордоном. Я там працюю вже років вісім. Прийшла простим менеджером, а тепер уже начальник відділу. Працювати доводиться багато, але і оплата праці дуже навіть пристойна. Моя зарплата на даний момент в два рази вища, ніж у чоловіка.
Я давно чекала чергового кар’єрного підйому, тому що на своїй посаді я вже років зо три, а хочеться дертися вгору по кар’єрних сходах. Декрет я вже відсиділа, в новий не планую, а фінансові проломи в сімейному бюджеті хочеться закривати не від випадку до випадку, а раз і назавжди.
І ось недавно мене викликав начальник і розповів про можливості підвищення. Зарплата, зрозуміло, теж істотно підросте. Але в цій бочці меду є ложка дьогтю – для цього доведеться переїхати в інше місто. Не надто далеко, але тим не менш, жити доведеться там, тому що витрачати по вісім годин на дорогу на роботу-з роботи ніхто при здоровому глузді не буде.
Мені здавалося, що це не проблема. Свого житла тут у нас немає, робота чоловіка залишає бажати кращого і не дуже вигідна у фінансовому плані. Донька вже виросла і нормально ходить в садок. Так, погано, звісно, що бабусі не зможуть підстраховувати, але це не найбільша проблема була, на мій погляд. У нас в країні нормально, коли діти і батьки живуть в різних містах. Всі якось справляються.
Прийшовши додому і поділившись з чоловіком радісною новиною я отримала відро холодної води на голову – чоловік нікуди їхати не збирається і взагалі вважає, що такі пропозиції можна робити тільки незаміжнім співробітницям. Я розгубилася, бо такого варіанту розвитку подій просто не очікувала.
Спробувала пояснити, що буду отримувати більше, що зможемо нарешті взяти квартиру і обзавестися своїм житлом, що в іншому місті і у нього буде перспектива змінити роботу на більш прибуткову. Та й їхати недовго – на машині години три. Так що до батьків зможемо їздити часто.
Але чоловік був непробивний, він заявив, що його і тут все влаштовує і кидати все заради того, що мені в голову стукнуло будувати кар’єру, він не буде. Ну ось що йому тут кидати? Друзів, з якими він бачиться по п’ятницях, щоб випити пивця? Роботу, де він отримує три копійки? Батьків, які живуть своїм життям і бачаться з ним не дуже часто? Орендовану квартиру?
Але чоловік на всі питання відповідав “я все сказав”, даючи зрозуміти, що тема обговоренню не підлягає.
Я думала заручитися підтримкою батьків, але отримала ще одну порцію холодної води на голову. Моя мама заявила, що це дружина повинна за чоловіком слідувати, а не навпаки, а якщо я не перестану на нього тиснути, то він взагалі піде. Свекруха висловилася ще жорсткіше. Вона заявила, що я взяла на себе функцію мужика і тим самим руйную свій шлюб.
Але ж хтось в домі повинен бути мужиком! Я більше заробляю, а чоловік навіть не париться, щоб пошукати більш прибуткову роботу. Його все влаштовує. Зате не забуває мені своє фе висловлювати.
Цей переїзд для мене є новою сходинкою в фінансовому благополуччі. На жаль, в нашій родині за це відповідаю я, а чоловік ще й палиці в колеса вставляє.
Мою позицію підтримали лише подруги. Вона сказали, що чоловік мене стопорить. Сам не розвивається, і мені не дає, і що якщо я цей шанс втрачу, то потім буду шкодувати. Я і сама знаю, що буду.
З одного боку, якщо поїду, втрачу сім’ю. А з іншого – після такого ставлення до мене у мене взагалі сім’я є?
Фото ілюстративне.
