Юля закінчила університет і почала шукати роботу у великому місті. Не все йшло гладко, рідні далеко, іноді не було з ким навіть порадитись, лише по скайпу. Роботодавці вимагали досвіду, якого у Юлі ще не було. Одного вечора, повертаючись засмученою додому, дівчина зустріла друга дитинства.
Разом з Сашком Юля навчалася в одному класі, а потім, після закінчення школи, їхні дороги розійшлися. Виявляється, Сашко уже два роки живе у цьому місті, працюючи водієм у транспортній компанії. Юля розказала свою історію і Сашко дуже перейнявся.
– Не хвилюйся, давай зустрінемось завтра увечері, я допоможу тобі скласти резюме правильно і поділюся своїм досвідом.
Юля дуже зраділа, хоч одна знайома людина у незнайомому місті.
Наступного дня Сашко зайшов у гості. Він допоміг Юлі правильно написати своє резюме, порадив, у які компанії можна відправити. А поки розмовляли за чаєм, помітив, що на кухні протікає кран, який треба полагодити. Сашко з усім впорався.
– Можеш телефонувати мені будь-коли, я завжди на зв’язку, – сказав дівчині на прощання.
Наступного дня Юлю запросили на співбесіду у відому косметичну компанію. Дівчина дуже раділа, адже завжди хотіла працювати там менеджером. На радощах подзвонила до Сашка і питала поради, як правильно поводити себе під час розмови з керівником. Сашко підтримав, сказав, що їй все вдасться.
З такою підтримкою вона пройшла співбесіду успішно. Запросили на випробувальний термін.
Юля спочатку дуже хвилювалася, але завжди дзвонила до Сашка. Хлопець вмів підібрати такі слова, що дівчині зразу ставало легше і було уже не так страшно. Омріяну роботу Юля таки отримала. За якийсь час керівництво почало відзначати її успіхи, а красивий менеджер Павло, на якого усі дівчата тут задивлялися, почав проявляти до Юлі увагу.
Хлопець приносив їй каву, пропонував разом пообідати. Юлі було приємно і з кожним днем їхнє спілкування переростало у щось більше. У Павла були дуже вишукані манери, він все життя прожив у цьому місті і усе досконало знав.
Юлі стало все важче відповідати на дзвінки Сашка, а з часом вона взагалі перестала брати слухавку, або ж казала, що дуже втомилася і пропонувала поговорити іншим разом.
Цей день настав: Павло запросив Юлю у ресторан. Дівчина дуже хвилювалася, розуміла, що має виглядати бездоганно, аби ще більше подобатися Павлові.
Вона купила розкішну сукню, зробила зачіску, усе мало бути ідеальним, бо так любив Павло.
Коли вона зайшла, Павло уже чекав її за столиком.
– О, ти сьогодні ще гарніша!
– Дякую!
– Що будемо замовляти?
Юля розгубилася, не так часто вона буває у ресторанах, багато працює.
– Схоже, ти давно не була у ресторані, – підкреслив Павло, – але нічого, ми виправимо це.
Раптом Юля згадала, що у неї розрядився телефон. Вона весь день готувалася до зустрічі і не мала можливості його зарядити. Дівчина вийняла телефон і поклала його на стіл. А раптом мама зателефонує, або ще щось важливе. Хотіла попросити у офіціанта зарядне.
– Юлю, ти ж уже давно не живеш в селі. Пора вчитися гарним манерам. Класти телефон на стіл у ресторані не прийнято, – напів шепотом, неначе соромлячись її, сказав Павло.
Юлі стало ніяково. Саме зараз, у цю мить, вона відчула, що поруч з нею не та людина. Не її людина. Вона швидко зібрала сумочку.
– Мені треба відійти на декілька хвилин…
Насправді вона пішла назавжди. Йшла, не оглядаючись і не шкодуючи ні про що, окрім одного: що так багато часу провела не з тим, хто любить її такою, яка вона є. Без прикрас.
Вона вийшла з ресторану – дощ лив як з відра. Забула парасольку – байдуже. Зате не забула свою гідність. Помітила у вітрині, що зачіска зіпсувалася, макіяж розтікся, але їй сьогодні це так личило, як ніколи. Яке це приємне відчуття – бути собою. Зупинила таксі і назвала адресу
Сашка, яку знала напам’ять. Дзвінок у двері. Сашко відчинив.
Він здивувався побачити її, не знав, що сказати, але дуже зрадів, що це була саме Юля.
– Привіт! Ти дуже гарна, – ледь вимовив хлопець.
– Нам треба поговорити, – сказала Юля
– Швидше заходь, у тебе пальто все мокре, застудишся.
– Саш, вибач за все. Ти – рідна для мене людина, я не хочу втрачати тебе…
– Усе буде добре! – Сашко обійняв Юлю.
Він швидко знайшов свій теплий светр і попросив дівчину його одягнути. Зробив Юлі зеленого чаю з жасмином, адже це її улюблений і на кухні у нього завжди був такий для неї. Вони сіли і говорили про все на світі, багато сміялися. І це була найтепліша розмова у Юлиному житті. Стало так тепло і комфортно, наче так і було завжди. А головне – можна було бути собою і насолоджуватися цим станом.
Наступного тижня Сашко зробив Юлі пропозицію. Він любив її давно і чекав цього дня. Юля сказала “так”. Тепер у них багато приємних клопотів. Якось Сашко запитав у Юлі:
– Чому ти тоді вибрала мене?
Юля задумалась…
– Ти був зі мною, коли я була ніким…
Сашко усміхнувся: “Для мене ти завжди була і будеш найкращою”.
Галина Андрусів.
