Було вже пізно й темно. У той день я поверталась з роботи, де затрималась завершуючи звіт. Я чекала свій автобус й помітила машину Богдана, чоловіка моєї хорошої подруги, що була припаркована неподалік. Я вже була на «малому старті», аби бігти до машини (живемо ми у сусідніх будинках), але помітила, що з машини хтось виходить й зупинилась.
З машини вийшла красива жінка у сукні і на підборах. В руках вона тримала букет прекрасних квітів. Це точно не Оля, його законна дружина. Коли я це зрозуміла, то негайно розвернулась і пішла у інший бік, але зупинилась там, де змогла б бачити їх, залишаючись непомітною. У Богдана з цією панянкою були стосунки, це стало зрозуміло одразу.
Додому я поверталась сама не своя. Вони з Олею завжди здавалися щасливими у шлюбі а тут таке. Розповіла все чоловікові й він мені порадив не лізти у чужу родину, бо вони самі краще знають та розберуться. Я погодилась з ним й нічого не стала розповідати подрузі.
Якось у суботу я зустрілась з Олею у магазині й вона запросила мене на чай. Я, не довго думаючи, погодилися. Ми з нею обговорили все, що тільки можна й вона почала розповідати мені про стосунки зі своїм чоловіком:
– Я його не впізнаю останнім часом. Він постійно пізно повертається, розгублений, засмучений, та постійно сидить у телефоні. Його та робота доведе, чесно. Я вже йому навіть пропонувала звільнитися, а він все повторює, що це тимчасові труднощі й незабаром все стане на свої місця. З грошима теж тепер складно, бо їм не видають жодних премій та доплат. Я вже думала на другу роботу йти, щоб легше жилось, але він мене відмовив. Попросив ще трохи почекати.
Мені стало так шкода Олю, яка щиро вірила чоловіку. Я не стрималась та розповіла про все, що бачила. Вона була вражена такою новиною й попросила залишити її одну.
Через кілька днів я дізналась, що її чоловік подав на розлучення. Я намагалась додзвонитися до Олі, щоб якось її підтримати та запропонувати свою допомогу, але слухавки вона не брала. Через кілька днів я вирішила просто піти до неї, адже щиро переймалась за подругу.
Оля відкрила двері й дивилась на мене зверхньо. У середину вона мене так і не пустила. Я запитала, як вона себе почуває та чи у неї все добре.
– Добре? Та ти, напевно, жартуєш? Ти зруйнувала мою сім’ю, а тепер таке питаєш? Якби не ти я б мала чоловіка а син батька. Він би ніколи в житті не зважився б нас залишити. Він просто не уявляв, як про це мені сказати. А тут ти зі своєю правдою. Кому вона потрібна була?
Після цього вона припинила зі мною вітатися і я дуже шкодую, що таки не прислухалась до поради чоловіка. Буде мені тепер наука.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
