Юлія Паєвська — українська волонтер, доброволець, військовослужбовець, (позивний “Тайра”), парамедик, командир підрозділу “Янголи Тайри”.
“Тайра” потрапила у полон до окупантів 16 березня у Маріуполі, коли вона намагалась вивезти з Маріуполя до Запоріжжя десяток жінок і дітей.
Звільнити її вдалось 17 червня.
В інтерв’ю DW Юлія Паєвська розповіла про російський полон і те, що не дало їй зламатись.
«Останнім часом мене утримували у Донецькому СІЗО. Там залишилося дуже багато наших полонених», – каже Тайра.
У маленькій камері разом із нею була ще 21 жінка. Юлія Паєвська розповіла, що ставлення до українських полонених надзвичайно жорстоке.
«Я за весь час не мала не те що якихось комфортних для жінки речей, я не мала нічого. У чому я була – це один комплект білизни, одні штани, кросівки і трошки одягу, і все. Все інше у мене відібрали, я нічого не мала. Мені не надали ані телефонного зв’язку, ані медичної допомоги. Один раз пізніше фельдшерка мені допомогла, і це було дуже достойно, але одного разу.», – пояснює волонтерка.
«Нам не дозволяли вдень навіть сідати, ми мали стояти. А спати можна було з 10-ї вечора до 6 ранку. Але насправді відбій давали пізніше, а будили раніше. Сидіти можна було лише на маленьких лавочках, де всі 22 жінки не помістяться, там максимум шість худих дівчат можуть сісти. Треба мінятись і постійно перевіряють, щоб ти не сидів. Якщо сідаєш, то тебе карають – спочатку кричать, а далі можуть зайти і щось зробити», – розповіла вона.
«Мені одразу сказали: жити ти не будеш і краще тобі самій закінчити життя. Звичайно, для них це було б дуже зручно, але я їм не дала такого шансу», – додала Юлія.
Разом з нею утримували українок з лав Збройних сил та Нацгвардії, там були дівчата з «Азову», і цивільні.
За словами Юлії, не зламатись їй допомагало відчуття що Україна існує, і що рідні та багато інших людей за неї хвилюються.
«Я відчувала, що Україна існує, і мене дуже підтримувала інформація. Усі три місяці дуже-дуже рідко – можливо, раз на два тижні – доходила інформація з театру бойових дій. Я розуміла протягом усіх цих трьох місяців: лінія фронту просунулася, може, на десять кілометрів, тобто практично нічого не змінюється. А далі прийшла інформація, що росіяни відійшли від Києва. І розуміння того, що моя країна настільки звитяжна, настільки крута, що опирається цьому монстру, підтримувало мене. Я також відчувала, що багато людей мене підтримує, я відчувала цю силу. Усім дякую до неба», – сказала “Тайра”.
В майбутньому Юлія планує розробити методичку по виживанні у полоні для військових та цивільних.
фото: скріншот DW
