Мене завжди запитували, як я примудряюся “жити на широку ногу” з трьома дітьми і без постійної роботи. Секрет простий: троє чоловіків, три дитини і три різні фінансові “струмки”, які щомісяця приносять мені понад 145 000 гривень
Уявіть собі: я — Марічка, мені всього двадцять дев’ять років, а я вже маю трьох чудових діток, з якими проводжу часу стільки, скільки сама забажаю. На мене ніхто не тисне, не змушує працювати на виснажливих роботах, щоб звести кінці з кінцями, і не дорікає за те, що я начебто “сиджу на шиї” у когось. Десь у глибині душі я розуміла, що такий мій “план” може викликати суперечки, але ж він працює! І я не відчуваю жодної провини, бо всі мої “донори” щасливі, а я — ще більше.
Коли мене запитують, як мені вдається жити на повну, незважаючи на трьох дітей, я лише усміхаюся. Я завжди кажу, що потрібно просто правильно підібрати собі партнера. Але не просто одного, а — трьох! Я не втомлююся повторювати, що мій життєвий вибір — це не про використання чоловіків, а про створення для себе комфортного і захищеного життя. Я забезпечена, доглянута і маю час на себе та дітей. Хіба не це мрія кожної жінки?
Я ніколи не була з тих дівчат, які мріяли про єдиного принца на білому коні та про вічну любов. Звісно, я прагнула затишку та стабільності, але реальність швидко розвіяла мої романтичні ілюзії. Навіщо витрачати роки на пошуки ідеалу, коли можна взяти найкраще від кількох чоловіків?
Першим, хто “спричинився” до мого нового життя, був Олег. Ми познайомилися, коли мені був двадцять один рік. Він був старшим за мене, мав власну невеличку, але прибуткову справу і був страшенно закоханий. У наших стосунках усе складалося ідеально, крім одного: він шалено мріяв про дитину, а я на той час не дуже.
– Ти знаєш, Марічко, я готовий на все, аби ти подарувала мені сина чи доньку, — якось сказав він, коли ми вечеряли в дорогому ресторані. — Я забезпечу тебе, дитину, не потрібно буде працювати. Тільки будь зі мною.
Це був дзвіночок. Я ж розуміла, що його любов і бажання мати спадкоємця — мій золотий квиток. Я погодилася, і через рік народився наш первісток — Данилко. Олег був на сьомому небі від щастя. Звісно, я отримала всі обіцяні блага: щомісячну фінансову підтримку, яка покривала всі мої витрати, подарунки, подорожі, оплату няні. Він був чудовим батьком, але з часом став вимагати від мене більше уваги та часу. А мені це було нецікаво.
Народження сина, безперечно, змінило моє життя. Але фінансових потреб ставало дедалі більше. Я не хотіла економити на собі чи на Данилкові. Потрібно було подбати про майбутнє, про приватні садочки, закордонну освіту, аліментів Олега на це не вистачало. А ще мені було просто нудно. Я не могла дозволити собі повністю розчинитися в материнстві.
Якось на виставці сучасного мистецтва, куди я вибралася з подругою, я зустріла Андрія. Він — повна протилежність Олегу: молодий, креативний, працював у великій IT-компанії. Його єдиною, як виявилося, слабкістю була я. Він був просто зачарований моєю “мудрістю” і “чарівністю”.
Коли я зрозуміла, що з ним можна побудувати “план”, я вирішила, що настав час. Я розповіла йому, що маю сина, але з його батьком ми розійшлися. Андрій був настільки захоплений мною, що дитина його не зупинила. Через пів року я знову була при надії.
Андрій був зразковим: завжди поруч, купував усе найкраще, фінансово підтримував на рівні, який дозволяв мені щомісяця відкладати хорошу суму на депозит. Він мріяв про доньку, і його бажання здійснилося — народилася Софійка.
– Марічко, ти — моє повітря, — казав він. — Я готовий працювати цілодобово, тільки б у вас із Софійкою усе було.
Його абсолютна відданість і віра в мене надихали. Хоча він був гарним батьком, як і Олег, я відчувала, що це не те. Його постійні дзвінки, бажання проводити разом кожні вихідні, його плани на наше “спільне” майбутнє — це починало мене втомлювати. Я ж не хотіла вічного спільного життя, я хотіла комфорту і свободи.
Маючи Данилка та Софійку, а також двох фінансово зацікавлених чоловіків, я почувалася впевнено. Але залишалося одне — житло. Я жила у своїй орендованій квартирі, але мріяла про власний будинок, де б було вдосталь місця для мене та моїх дітей, і щоб усі почувалися “гостями”, а не “господарями”.
Моєю наступною ціллю став Ігор. Він був власником будівельної компанії, не такий молодий, як Андрій, але дуже серйозний та заможний. Ми познайомилися на корпоративній вечірці, де я була запрошена як “плюс один” від однієї зі своїх подруг. Він одразу звернув на мене увагу.
Ігор, на відміну від Олега та Андрія, був більш прагматичним. Він не дуже “палав” емоціями, але його повага та щедрість були незмірними. Він одразу сказав, що мріє про велику родину, але його попередня дружина не хотіла дітей. Я була його шансом.
Я швидко його ощасливила. Ігор був у захваті, коли я повідомила, що ми чекаємо на Максимка. Його реакція була миттєвою: він придбав шикарний заміський будинок, оформивши його на мене, аби я “почувалася захищено”.
– Марічко, я хочу, щоб мої діти росли в достатку, — сказав він, вручаючи мені ключі. — Ти можеш займатися домом, дітьми, собою. Я про все подбаю.
Ігор став третім, хто забезпечив мені безбідне існування. Він повністю взяв на себе усі комунальні платежі, витрати на машину, відпочинок. Його внесок був величезним, і я, звісно, була вдячна.
Зараз мені двадцять дев’ять, і я живу в будинку своєї мрії, маю трьох чудових дітей і трьох чоловіків, які борються за право бути найкращими батьками. Усі вони знають, що мають дітей від мене, але не знають про існування один одного. Вони думають, що я “вільна пташка”, яка просто розірвала стосунки з їхніми попередниками. А я ж “вільна” від фінансових турбот.
Олег забирає Данилка на вихідні та повністю сплачує за приватний садок, додаткові гуртки та розвивальні заняття, витрачаючи на це приблизно 35 000 гривень на місяць.
Андрій опікується Софійкою, відкладає гроші на її освіту, щомісяця надсилаючи мені на картку близько 50 000 гривень на всі “поточні” потреби, включно з нянею.
А Ігор — це моя “гавань”. Він забезпечує будинок, покриває всі великі покупки, комуналку, відпочинок і дає мені щомісяця 60 000 гривень на “кишенькові” витрати.
У сумі це виходить близько 145 000 гривень щомісяця. Плюс власний будинок і час, якого в мене більше ніж достатньо.
Я не відчуваю, що когось обманюю. Я дала їм те, чого вони найбільше хотіли — дітей. Вони бачать своїх синів і доньку, вони щасливі, а я — фінансово незалежна. Я керую своїм життям, як справжній “менеджер”. Мої дні проходять у турботах про себе: салони краси, фітнес, зустрічі з подругами. Діти завжди доглянуті, веселі, і я приділяю їм усю свою увагу.
Хтось скаже, що це аморально, але я знаю лише одне: у цьому житті треба вміти домовлятися, а ще — вміти приймати подарунки долі. Мій “план” працює ідеально. Я живу так, як мріяла, і мої діти мають усе найкраще. А що ще потрібно для щастя?
А ви б наважилися на таку “схему” заради фінансової незалежності та свободи? Чи важливіші для вас традиційні сімейні цінності?
