Мене просто тіпало. Я сиділа в старому кріслі на кухні, і руки не слухалися, щоб налити собі хоча б чаю. Всередині все перевернулося, коли почула ту новину від сина.
Двадцять років! Двадцять років, як мій Тарас і його Галина були разом. А тепер, бачте, сімейний психолог допоміг їй “прозріти”. Я ж думала, вони молодці, що вирішили піти до фахівця, розібратися в собі. Думала, це крок до зміцнення їхньої родини. Тарасеві ж уже сорок, Галі сорок два.
Вони обоє — дорослі, самодостатні люди. Ніяких тобі фінансових проблем, двоє дітей-підлітків, будинок, спільні мрії. І от тобі маєш. Вона просто вирішила, що це не те, чого вона хоче. Як вона могла, після стількох років? А мій Тарасик, мій розумний син, чого він очікував, коли малював той… малюнок на руці?
Я завжди вважала, що Тарасове життя склалося якнайкраще.
Тарас, мій єдиний син, завжди був здібним хлопцем. Після університету одразу знайшов хорошу роботу, швидко підіймався кар’єрними сходами.
Галина ж – його перше і, як я думала, єдине кохання. Познайомилися вони ще на першому курсі, на якійсь студентській вечірці. Це не була та історія, коли “побачив і зрозумів”. Їхні стосунки розвивалися повільно, але ґрунтовно. Вони були друзями, однокурсниками, які годинами просиджували за підручниками, готуючись до сесій. Галя часто приходила до нас, готувалися разом. Я бачила, як Тарас за нею доглядає, як вони розуміють одне одного без слів.
Їхні почуття були тихими, але міцними, як старе добре червоненьке. Я вже тоді розуміла, що це не просто юнацька закоханість.
Але справжній поворот стався на четвертому курсі. Тарас прийшов додому схвильований, сів навпроти мене і сказав:
Мамо, ми одружуємося. Галя чекає дитину.
Для мене це, звісно, була несподіванка, але я зраділа. Я ж завжди мріяла про онуків. Тоді вони були ще дуже молоді, і ми, батьки, максимально їх підтримували. Допомагали з грішми, з онукою Марійкою, поки вони закінчували навчання і ставали на ноги.
Тарас працював не покладаючи рук, Галя теж швидко вийшла з декрету на роботу. Вони разом долали всі фінансові труднощі. Мій син завжди був дуже відповідальним і цілеспрямованим. Я пишалася ним.
Коли Марійці було п’ять, вони взяли в кредит двокімнатну квартиру в новобудові. Це був ще один доказ їхньої міцності та спільного майбутнього.
Через два роки у них народилася друга донька, Софійка. Життя, здавалося, йшло за найкращим сценарієм: люблячий чоловік, двоє дітей, затишний дім, достаток. З часом вони виплатили кредит, зробили ремонт.
Звичайно, як і у всіх, у них були побутові суперечки. Тарас іноді ділився зі мною переживаннями.
Галя постійно незадоволена, – казав він. – Я намагаюся, працюю допізна, щоб забезпечити їх усім, а вона каже, що мені байдуже, що я її не ціную.
Ти просто втомлюєшся, синку, – відповідала я. – Всі так живуть. Жінки бувають емоційними. Головне, що ви разом, а вона просто хоче більше уваги.
Він любив Галю, це було видно неозброєним оком. Завжди купував їй подарунки, намагався виділити час для сімейного відпочинку. Тому я справді вірила, що їхня родина – це міцна фортеця.
А нещодавно, після двадцяти років спільного життя, вони вирішили піти до сімейного консультанта.
Це, мабуть, для “профілактики”, – подумала я і знову зраділа. – Молодці, що дбають про свої стосунки. Це ж дуже мудро.
І тут раптом, два тижні тому, Тарас дзвонить, голос його аж світиться радістю.
Мамо, я маю для тебе новину. Після останнього сеансу я зрозумів, як сильно люблю Галю. Я хочу, щоб ми до ста років разом жили. Я… я навіть дещо “намалював” собі на руці.
Я ледве не впустила телефон.
Яке “намалював”, синку? – ледве промовила я.
Ну, не зовсім малюнок. Це хною поки що. Написав на передпліччі “Галя” і дату нашого першого побачення. Хочу зробити справжнє. Це такий собі наш символ, символ моєї вірності.
Я була, м’яко кажучи, здивована. Дорослі ж люди, а тут таке. Але що робити? Моя справа — підтримати сина, а не критикувати його вибір. Я стрималася і сказала, що головне, щоб він був щасливий, і щоб Галі це подобалося.
І ось, сьогодні, він дзвонить знову. Голос тремтить, він ледве стримує сльози.
Мамо… вона кинула мене. – Це було сказано так тихо, наче це найстрашніша таємниця у світі.
Що ти кажеш, Тарасе? Ти щось наплутав?
Ні. Вона сказала, що після сеансів у цього спеціаліста вона “зрозуміла, що жила не своїм життям”. Що вона завжди хотіла чогось іншого, але боялася. А тепер, коли все налагоджено, і діти дорослі, вона має шанс. Вона хоче “знайти себе”.
Я відчула, як затерпає в голові. Сльози потекли самі по собі. Двадцять років! І вона тепер, завдяки якомусь, вибачте, “фахівцю”, вирішила, що це була помилка? Мій син, мій Тарас, її чоловік, батько її дітей, усе її життя.
Вона сказала, що їй треба пожити для себе. Що наші шляхи розійшлися. І вона просить час, щоб я з’їхав.
Тарас просив поради, він не знав, як йому бути, як жити далі, як пояснити це дітям.
А я? Я сиділа і думала: це що ж за спеціаліст такий? Чи це просто Галя знайшла собі виправдання, а той консультант лише підтвердив її сумнівні думки? Тарас тепер розгублений, як дитина. Його дружина пішла, лишивши його з “символом вірності” на руці. Яка гіркота.
Я не знала, що робити. Поклала слухавку і просто дивилася у вікно на осіннє небо. Мене це все настільки пригнітило, що я навіть не могла підібрати слів для сина. Я ж завжди була його підтримкою, а тепер — порожнеча.
Згадала, як ми, його батьки, теж мали свої випробування. Мій чоловік, батько Тараса, був моряком далекого плавання. Я роками чекала його, сама виховувала сина, працювала на двох роботах. Було дуже важко, але я ніколи не думала, що це “не моє життя”. Це було моє, спільне, вистраждане. А тепер, у час, коли є все — час, гроші, свобода, — Галя вирішила “знайти себе”.
Я спробувала зателефонувати Тарасові ще раз.
Синку, ти де зараз?
Я на роботі. Не можу поки що їхати додому. Мені треба все обдумати. Як я подивлюся в очі дівчаткам? Марійка вже доросла, все розуміє. А Софійка…
Тихіше, синку. Головне — не панікуй. Ти ж сильний. Ти ж усе це збудував.
Що я збудував, мамо? Будинок? Кар’єру? А сім’ї, виходить, не збудував. Вона каже, що я завжди був емоційно відсутній. Занадто багато працював. Але я ж працював заради неї, заради дітей, заради цього будинку.
Це ж вічна проблема багатьох українських родин: чоловік-годувальник, який зникає на роботі, щоб забезпечити родину “по повній”, і дружина, якій не вистачає його присутності. Невже всі ці жертви виявилися марними? Тарас заробляв дуже добре, вони жили в достатку. Він навіть пропонував Галі не працювати, але вона відмовилася, хотіла мати свою справу, свою реалізацію.
Я вирішила, що маю втрутитися. Просто чекати, доки мій син розпадеться на частини, я не могла.
Я зателефонувала до своєї подруги, Оксани, яка теж мала непростий досвід у сімейному житті.
Оксано, привіт. Слухай, мені треба твоя порада. Уяви собі…
Я розповіла їй про Тараса і Галю, намагаючись стримувати емоції. Оксана вислухала мене мовчки.
Знаєш, Людо, – сказала вона. – Мені це знайомо. Тільки в моєму випадку це був мій чоловік, який “прозрів”. Але тут справа не в психологах. Психолог — це лише тригер. Галя, мабуть, давно це виношувала. Просто не мала сили чи сміливості. А тут їй, ймовірно, сказали: “Ти маєш право на щастя. Ти маєш право на себе”. І вона повірила, що її “щастя” без Тараса.
Але ж двадцять років! – вигукнула я. – Вони ж одне ціле!
На жаль, не завжди. Ти знаєш, моя сусідка, Ірина, має дуже цікаву історію. Її чоловік, Василь, теж був трудоголіком. Вони жили добре, але він постійно був у відрядженнях, на важливих переговорах. Ірина теж відчувала самотність. Але вона знайшла інший вихід.
Який? – запитала я, з цікавістю.
Вона не пішла від нього, а навпаки, почала розвивати свої хобі, про які давно забула. Зайнялася малюванням, пішла на курси флористики. Створила власну невеличку онлайн-справу. І, що найголовніше, вона не стала звинувачувати Василя. Просто пояснила йому: “Мені потрібен час для себе. І якщо ти не можеш мені його дати, я сама його візьму”.
Оксана розповіла, що Василь був спочатку здивований. Він звик, що дружина “завжди поруч”. Але потім він побачив, що Ірина стала щасливішою, спокійнішою, і… сама почала приділяти йому більше уваги. Його це зачепило, і він поступово став змінювати свій графік. Зрозумів, що ризикує втратити її, якщо не перегляне пріоритети.
Може, Галі теж просто не вистачило сміливості попросити? – припустила Оксана. – Або вона так втомилася від його “відсутності”, що вирішила все “зруйнувати і збудувати заново”. Я не знаю її мотивів, але ти мусиш підтримати Тараса. Не звинувачуй Галю, навіть якщо дуже хочеться. Це нічого не змінить.
Я подякувала Оксані, і в моїй голові щось клацнуло. Я зрозуміла, що моє завдання зараз — не сварити невістку, а дати синові сили.
Я знову набрала Тараса, тепер вже з більш спокійним голосом.
Синку, послухай мене. Я знаю, тобі боляче. Але не роби різких рухів. Не з’їжджай прямо зараз. Ти маєш право бути в цьому будинку, це твій дім. Поговори з Галею, спокійно. Поясни їй, що ти поважаєш її бажання “знайти себе”, але ви — родина, і ви маєте знайти спільне рішення, як жити далі, особливо заради дітей. Запропонуй їй тимчасову “паузу”, але не повне розлучення. Нехай вона поживе окремо, якщо хоче, чи ви будете жити в різних кімнатах.
Я нагадала йому про той “символ вірності” на руці.
Тарасе, ти зробив цей крок, бо відчував щось важливе. Ти хотів показати їй свою любов. Не відмовляйся від цього почуття. Зараз ти маєш показати, що ти гідний чоловік. Не сльозами, а вчинками. Займися собою. Роботою, спортзалом, друзями. Нехай Галя бачить, що ти сильний і самодостатній.
Я порадила йому не діяти на емоціях, не шукати одразу нового життя, а просто “заморозити” ситуацію. Дати Галі час, а головне — дати час собі.
Син мовчав. Потім тихо сказав:
Дякую, мамо. Я спробую. Твоя порада… вона, мабуть, правильна. Я не з’їду. Я поговорю з нею ввечері.
Я сиділа в кріслі, втомлена, але з надією. Моє материнське серце розривалося, але я розуміла: головне, щоб мій Тарас не втратив себе. А що робити з тою “просвітленою” дружиною? Може, вона теж усвідомить, що двадцять років спільного життя не можна перекреслити одним сеансом.
Ось вам і парадокс сучасних стосунків. Чоловік, який наважився на “вічний символ”, і дружина, яка саме завдяки “роботі над стосунками” вирішила піти.
Як ви думаєте, чи є шанс у таких історіях на другий фінал, чи “прозріння” одного з партнерів завжди означає фінал для родини?
