На другому курсі Микола надумав женитися. Дуже вже йому запали в душу сині, як волошки, Марусині очі. Дівчина поставила вимогу: жити у неї. Хоч і не хотів Микола ходити під вічним прицілом тещі, але любов таки перемогла. У сімейне життя молодих постійно пхала носа дорога мама дружини. Мало того, що вчила, як і куди тратити гроші, то ще постійно скаржилася знaйoмим, що зять її ігнорує, не поважає, навіть «мамою» не називає. Не вигадувала, так і було. Це слово кілком стояло у гоpлі. Вже скільки разів Микола хотів на радість дружині зробити таку послугу тещі, та підводив язик – нiмів, терп. «Ммм», – як теля, міг мекнути Микола.
Того дня зять раніше повернувся до додому. Шарпнув за двері – замкнено. На цвяшку у хліві ключа не було. «Певно, теща на поле забрала або переховала», – подумав. Вийшов на вулицю: й справді, вдалині майоріла квітчаста спідниця. Теща вправно трудилася мотикою. «Не хочеться далеко йти, щоб спитати, де ключ… А гукати як? Мамо – не вийде, тещо – не гарно», – думав-думав Микола. Пішов до сусіда.
– Слухай, Степане, мені треба одне діло провернути. З мене мoгорич.
Степан завжди любив випити, тож одразу погодився допомогти. Прийшли чоловіки на подвір’я до Миколи. «Мамо!» – гукнув на весь куток… Степан. Микола мало не присів зо сміху, коли побачив, що у тещі аж мотика з рук випала. З радощів, напевно. Вона озирнулася і побачила зятя.
– То ти гукав? – не повірила.
– Так, хотів спитати, де ключ від хати? – поважно відповів Микола.
Ось так все і владналося. Згодом хлопці у садочку розпили пляшчину. Степан пообіцяв нікому не розказувати про той випадок, а теща довго хвалилася подругам, що як припекло, то зять таки назвав її мамою.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
