— Маріє Петрівно, ваш онук щойно ледь не впав з дивана, поки ви лайкали чужі фото! — крикнула я, але вона навіть не здригнулася. У той момент я зрозуміла, що для моєї свекрухи ми лише декорації для її успішного блогу.
Коли Макар та Уляна нарешті повідомили свекрусі про народження довгоочікуваного онука, вони очікували на море тепла, допомоги та щирого захоплення. Марія Петрівна завжди здавалася жінкою сімейною, яка тільки й чекала моменту, щоб зануритися в турботи про малечу. Проте реальність виявилася значно холоднішою, ніж вони могли собі уявити. Щоразу, коли вона переступала поріг їхньої квартири, її увага була прикута не до дитини, а до маленького екрана смартфона, який вона не випускала з рук ні на мить.
Перші місяці батьківства були для Уляни виснажливими. Вона сподівалася, що прихід бабусі стане для неї можливістю хоча б спокійно випити чаю або прийняти душ. Але Марія Петрівна, приходячи в гості, сідала на край дивана, клала малюка поруч або просто ігнорувала його активність, занурюючись у нескінченні стрічки соціальних мереж та переписки. Її пальці швидко бігали по екрану, а обличчя то освітлювалося дивною посмішкою, то ставало напруженим.
— Маріє Петрівно, може ви потримаєте малого, поки я приготую обід? — запитала одного разу Уляна, намагаючись приховати втому в голосі.
— Так, звісно, дорогенька, поклади його тут, я нагляну. — відповіла свекруха, навіть не підводячи очей від телефона.
Уляна пішла на кухню, але через п’ять хвилин почула тихий плач сина. Коли вона повернулася до кімнати, то побачила картину, яка її обурила: дитина крутилася на подушках, а Марія Петрівна захоплено щось друкувала, абсолютно не помічаючи дискомфорту онука. Це було лише початком довгої серії дивних вчинків, які змусили молоду маму замислитися, що ж насправді відбувається в житті жінки, яка раніше була такою уважною.
Макар теж помітив зміни в поведінці матері. Коли він намагався залучити її до розмови про сімейні плани чи ремонт, вона відповідала односкладно, постійно перевіряючи сповіщення.
— Мамо, ти сьогодні якась неуважна. У тебе щось трапилося на роботі чи вдома? — поцікавився Макар під час чергової вечері.
— Ой, ні, синку, просто зараз стільки всього цікавого в інтернеті, різні групи, поради. — відмахнулася вона, швидко ховаючи гаджет у кишеню фартуха.
Проте Уляна відчувала, що справа не в порадах. Був у цьому якийсь нездоровий азарт. Жінка почала помічати, що свекруха приходить пізніше, ніж обіцяла, а йде дуже поспіхом, наче її чекає хтось важливий поза межами їхньої родини. Одного вечора, коли Марія Петрівна забула свій телефон на кухонному столі, пішовши до ванної кімнати, на екран прийшло повідомлення. Уляна не збиралася шпигувати, але яскраве світло дисплея мимоволі притягнуло погляд. Там було коротке запитання про те, чи вдалося сьогодні отримати бажане.
Ця фраза засіла в голові Уляни. Що саме хотіла отримати жінка поважного віку? Невже вона потрапила в якусь фінансову пастку чи стала жертвою шахраїв? Уляна вирішила діяти обережно. Вона почала звертати увагу на дрібниці: нові прикраси, які з’явилися у свекрухи, хоча її пенсія була скромною, та постійні розмови про якихось нових знайомих, яких ніхто ніколи не бачив.
Ситуація загострилася, коли Макар попросив матір посидіти з дитиною цілий вечір, щоб вони з дружиною могли вийти у справах. Марія Петрівна погодилася, але весь вечір Уляна відчувала неспокій. Коли вони повернулися раніше, ніж планували, то побачили, що в квартирі горить лише настільна лампа. Свекруха сиділа в кріслі, тримаючи телефон перед собою так, ніби вона вела пряму трансляцію. Вона щось емоційно шепотіла, активно жестикулюючи.
— Мамо, ми повернулися. Чому так темно? — гучно запитав Макар.
Марія Петрівна здригнулася, ледь не впустивши апарат. Її обличчя миттєво зблідло, а погляд став розгубленим.
— Ой, ви вже тут? Я просто… я читала казку малюку через додаток. — швидко збрехала вона.
Але Уляна помітила, що на екрані була зовсім не казка. Там був інтерфейс якоїсь платформи для онлайн ігор або аукціонів. Вона промовчала, але всередині все кипіло. Наступного дня вона вирішила відверто поговорити з чоловіком.
— Макаре, твоя мати щось приховує. Вона не просто сидить у телефоні, вона там живе. Вона ігнорує дитину, вона обманює нас. Ти бачив, як вона злякалася вчора? — наполягала Уляна.
— Можливо, їй просто самотньо, і вона знайшла собі розвагу. Давай не будемо робити з цього трагедію. — намагався заспокоїти її чоловік.
Проте Уляна не могла заспокоїтися. Вона почала спостерігати за активністю свекрухи в мережі. Виявилося, що Марія Петрівна стала активною учасницею сумнівних інтернет-спільнот, де люди змагалися за віртуальні рейтинги та витрачали реальні гроші на неіснуючі статуси. Це була залежність, яка забирала не лише час, а й залишки здорового глузду.
Одного разу, коли Марія Петрівна знову прийшла нібито допомагати, Уляна побачила, як та фотографує дитячі речі та іграшки, які вони нещодавно купили.
— Навіщо ви це робите? — холодно запитала невістка.
— Це просто для мого блогу. Мої підписники люблять дивитися на гарне життя. — відповіла свекруха з якимось дивним блиском в очах.
— Яке гарне життя? Ви використовуєте нашу дитину і нашу приватність для своїх віртуальних ігор? — обурення Уляни вже неможливо було стримати.
— Ти нічого не розумієш, Уляно. Там я — зірка, там мене поважають і слухають. А тут я просто безкоштовна нянька, від якої всі чогось вимагають. — вигукнула Марія Петрівна, і в її голосі почулася образа, що накопичувалася роками.
Розмова перетворилася на серйозну сварку. Макар, почувши крики, прибіг із іншої кімнати. Він був вражений зізнанням матері. Виявилося, що вона витратила майже всі свої заощадження на підтримку свого віртуального іміджу, купуючи дорогий одяг лише для того, щоб зробити одне фото і повернути його в магазин, або показуючи чужі здобутки за свої.
— Мамо, як ти могла поставити ці картинки вище за реальну родину? — запитав Макар, не приховуючи розчарування.
— Тому що в реальності мені нудно! Ви постійно зайняті своїм дитям, своїми проблемами. А там — там свято щодня. — Марія Петрівна схопила сумку і, не попрощавшись, пішла геть.
Після цього візиту в домі запала тиша. Уляна відчувала порожнечу. Вона зрозуміла, що людина, на яку вони розраховували, виявилася чужою. Свекруха перестала дзвонити, а якщо й відповідала на повідомлення, то дуже холодно. Вона продовжувала викладати фотографії, створюючи ілюзію щасливого та заможного життя, поки її справжні стосунки з сином та онуком руйнувалися на очах.
Минуло кілька тижнів. Макар намагався помиритися з матір’ю, приїжджав до неї, але вона була надто зайнята новими прямими ефірами та спілкуванням з незнайомцями, які писали їй приємні коментарі. Для неї лайк від сторонньої людини став важливішим за посмішку власного онука. Уляна дивилася на це з болем, розуміючи, що вони втратили не просто помічницю, а частину своєї родини.
Ця історія змушує замислитися про те, як легко ми втрачаємо зв’язок із реальністю в гонитві за схваленням у соціальних мережах. Ми часто не помічаємо тих, хто поруч, заради тих, хто по той бік екрана. Марія Петрівна обрала свій шлях, але чи зробить він її щасливою у довгостроковій перспективі?
Як ви вважаєте, чи можна пробачити таку байдужість до власної родини заради віртуальних розваг? Чи стикалися ви з подібною залежністю у своїх близьких, коли гаджет ставав стіною між вами? Поділіться своїми думками у коментарях, нам дуже важливо знати вашу думку та почути ваші життєві історії. Якщо ця розповідь була вам цікавою, будь ласка, поставте свою вподобайку, це надзвичайно важливо для розвитку нашої спільноти та підтримки авторів. Кожен ваш відгук допомагає нам ставати кращими та піднімати важливі теми, про які не прийнято говорити вголос. Чекаємо на ваші коментарі під цією публікацією.
Чи варто боротися за таку людину, чи краще відпустити її у власний вигаданий світ?
