fbpx
Дозвілля
Мамо, а що таке любов? Жінка мило посміхнулася і відповіла: – Любов, моя дитино, буває різною. Про неї можна говорити довго і невтомно. Найпрекрасніша- це та що зв’язує маму з дитиною.

Молода жінка з дівчинкою, років семи або восьми, йдуть вузенькою стежиною. Дитина довірливо тримає маму за руку, посміхаючись сонечку, яке їм посилає теплі промінці. Небо чисте без хмаринок, своєю голубизною нагадує море. Дівчинка весело підстрибує, то замріяно дивиться вдалечінь. Раптом вона погляд перевела на маму і запитала:

– Мамо, а що таке любов?

Жінка мило посміхнулася і відповіла:

– Любов, моя дитино, буває різною. Про неї можна говорити довго і невтомно. Найпрекрасніша- це та що зв’язує маму з дитиною. Та що є у нас. Адже кращого, світлішого і щасливішого моменту, як материнство, нема. Хоч на материнські тендітні плечі звалюється дуже багато, але ця любов жінці компенсує все. Мама заради дитини та її блага витерпить і зробить все що тільки зможе. Щоб бачити веселу посмішку і щасливі оченята своєї дочки чи сина, жінка пожертвує собою і вибере важку для себе дорогу, тільки б радість переповняла її дитину. Мама дуже коротке слово та воно вміщує великий зміст у земному житті. Воно найголовніше і найніжніше, а також найдостойніше і наймогутніше. Любов матері не зрівняти ні з якою іншою. Вона чиста і свята, в ній не існує зради і вигоди, бо ж мати живе тільки любов’ю до дітей і те високе почуття додає їй сил і розправляє крила для нових подвигів, заради щасливого майбутнього свого найдорожчого покоління, яке продовжує її рід.

-Але ти й тата любиш, правда?

-Так люблю. Він для нас обох є дуже важливим, разом ми сім’я. Ми росли окремо,навіть, не підозрювали про життя одне одного, не знали що колись зустрінемось і станемо найріднішими людьми. Та наступив момент, несподіваний, для нас обох, ми зустрілися і покохали. З нетерпінням чекали кожної нашої зустрічі, а потім одружилися і трепетно чекали твого народження. Тепер живемо всі разом щасливо і в щирій любові. Наш тато піклується про нас і допомагає, він старається зробити наше життя кращим, він також дуже любить нас і часто бавить хорошими подарунками і сюрпризами. Кожного дня говорить, що ти його прекрасна принцеса, а я королева.

Важливо не тільки говорити, а й здійснювати вчинки, щоб в душі жінка, справді, почувалася королевою, а донечка принцесою. Не кожен так вміє, не кожен старається, щоб його дружина пов’язувала, із своєю скромною персоною, таке високе звання. Це вміють ті хто вміє любити щиро, вірно і жертовно. Хто цінує не себе, а дорогу серцю людину. Донечко, сім’я це маленьке королівство. І коли кожен в тому королівстві відчуватиме свою роль, відчуватиме що він потрібний і його люблять,
то воно стає міцне, дружнє і могутнє, стає важливим для суспільства.

А ще є друзі. Вони також є невід’ємною частиною в нашому житті. Друзі – це люди, які завжди вміють підтримати, допомогти, коли несуть разом із нами наші негаразди і радіють нашому щастю. Друзів хороших є мало. Та все ж вони є і їх треба берегти. Без них сумно і важко, інколи вони допомагають вижити. Друзі також заслуговують на щиру і вірну любов. Вони стають нам близькими, дорогими, неповторними і найкращими. Вміють вислухати, висушити наші сльози, вміють викликати на обличчі посмішку, бо вже добре знають нас. Дитино, дорожи кожною людиною і кожною любов’ю, яку подарує Тобі Бог.

До-речі, про Всевишнього. До Нього любов повинна тільки рости, світліти, робитись святою. Бо все що у нас є, ми маємо від Нього. Він любить нас і ніколи не покине. Це ми є не постійні і часто забуваємо про Нього. А Господь люблячий. Він хоч і Всемогутній, але на відміну від нас любить і прощає. Пам’ятай, щасливими ми можемо бути тільки тоді, коли впускаємо в своє серце і душу Творця. Без Нього в нас ніколи не буде справжнього кохання, добрих дітей, вірних друзів і щасливого життя. Люблячи Його ми матимемо все, бо ж Його щедрості і любові не має меж.

Стежина наближала рідних людей до домівки. Дівчинка задумалась, вона намагалася зрозуміти все чим поділилася з нею мама. А ще хотіла кожне слово запам’ятати, зберегти в куточку своєї душі, бо дуже важливим їй все здалося. Жінка тим часом поринула в дитинство, вона згадала як ту ж саму науку отримала від своєї мами. Вона теж тоді слухала не перебиваючи, адже так цікаво було.

Якби всі мами вчили своїх діток добра, любові і мудрості, то малі королівства жили б у злагоді і любові.

Автор: Галина Мазурик, “Мамина мудрість”