Людмила не хотіла б згадувати події минулих років, але подруга Поля, прийшла так несподівано і без подробиць вона навряд чи піде.
– Ох, і шкода мені тебе, Людко! Залишилася одна з трьома дітьми.
– Що вже тепер говорити, видно доля моя така, – цікаві очі Полі дивилися прямо в душу. – А я ж вмовляла його не їздити до столиці, а він: «Поїду, грошей зароблю!». Четвертий рік пішов, як ні слуху, ні духу від нього.
– Як а печаль! А що поліція – шукають?
– Шукають, але результату мало. – Людмила підлила чай зацікавленій подрузі. – Я і в столицю їздила на впізнання. Та тільки це був не він.
– Так, столиця вона велика. Там легко загубитися, і важко знайти людину.
– Всі очі вже виплакала, ні сльозинки не залишилося! – Людмила глянула у вікно і важко зітхнула. – Скоро Павлик повинен приїхати з навчання. Він у мене великий молодець! Закінчив школу з медаллю і вступив до інституту. Та тільки, не хочу його відпускати в цю столицю. Вона мені чоловіка не повернула, а тепер син там жити хоче.
– Все буде добре з Павликом! Він у тебе розумний і кмітливий.
Гриць так і сказав:
– Поїду, зароблю грошей на навчання сина, – і пропав безвісті.
– А Гриць, що відразу зник?
– Ні! Перший час дзвонив і трохи грошей передавав, – Людмилі було не просто згадувати. Подія ще не давала спокою, а надія, на повернення чоловіка, з кожним днем ставала все менше. – А потім наш зв’язок обірвався. Місяць пройшов, перш ніж я звернулася в поліцію. Думала, сам з’явиться. Якби не звільнили його тоді з роботи, ні чого б, не сталося. Був би зараз зі мною поруч.
– А чому звільнили? – Поліна сама підлила собі чай. Подробиці, якими ділилася подруга, вражали її.
– Ти ж знаєш, трактористом він у мене працював на тутешній фермі.
– Так, і був завжди на хорошому рахунку. А що сталося?
– Зламався його залізний товариш, в розпал посівних. Господар запропонував йому пересісти на інший і продовжити роботу, а мій мовляв, що сам полагодить.
– І що, невже зламав?
– Вийшла повністю з ладу ходова частина, і був потрібний капітальний ремонт. Гриць взявся за лагодження, а господар вимагав, щоб він працював у полі. Отже не втримався Григорій, і сказав, що не повернеться більше туди.
– Так, з характером чоловік!
– Працював у мене він тільки по сезонах, а решту часу вдома. І так ледве зводили кінці з кінцями. Ось і задумав він на заробітки поїхати. Там, каже, перспектива! І, що мені тепер його перспектива …
Хвіртка за вікном грюкнула, і Людмила відразу ж глянула у вікно.
– Павлик приїхав! – вона швидким рухом змахнула залишки сліз з очей і глянула на вхідні двері.
Двері різко відчинилися. Павло швидким кроком увійшов в будинок. Його обличчя було змарнілим і блідим. Він із сумом подивився на матір і сказав:
– Вчора я бачив батька. Він живий і здоровий.
Людмила повільним кроком підійшла до сина. Їй здалося, на мить, що то їй почулося і не зрозуміла, але Павлик підтвердив свої слова. В голові спалахнув образ Григорія. Погляд його перед від’їздом був сумним і зажуреним. Жінка заглянула за спину сина, намагаючись зрозуміти, чи тут її чоловік, але не знайшла його.
– Тато не приїхав зі мною! І навряд чи колись повернеться додому.
– Як же так синку? Чому він не приїхав?
– Я зустрів його випадково. Батько не очікував нашої зустрічі, – Павлик намагався підбирати слова, але вони звучали уривками. – Він виглядав добре мамо. Про нас він просто забув. Сім’я у нього просто інша. От і все!
– Сім’я інша? – слова сказані сином ні як не хотіли доходити до свідомості жінки. – Я стільки ночей не спала. Подушки мої викручувати можна було. А у нього сім’я інша?
Син обійняв матір.
– Поплач мамо, стане легше!
Людмила відсторонилася від сина.
– Та не буду я більше плакати. Досить вже! І, сльозинки не зроню.
Людмила, немов не помічаючи нікого навколо, почала прибирати зі столу. Рухи її рук були уповільненими, а сама вона відстороненою від реальності.
– Я піду Павлик, а ти, як ніколи тепер потрібен матері і своїм молодшим братам.
Поліна, непомітно для подруги пішла. Історія Людмили вразила її. Знаючи характер Людмили, вона не сумнівалася, що подруга впорається і знайде в собі сили жити далі.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
