fbpx
Дозвілля
«Мамо, ти мені потрібна!»: Сповідь цієї мами перевертає свідомість

Як тільки ми принесли нашу новонаpoджену дочку додому, її старші брати першими взялися повідомляти мені, що вона плаче, скиглить або дещо підозріло пахне: «Мама, ти декому потрібна. Маленька плаче». Або я сідала на хвилинку, прекрасно знаючи, що дитина починає прокидатися … «Мама, ти мені потрібна!» Добре! Я вже зрозуміла! І це не кажучи про те, що потреби новонаpoдженої бліднуть порівняно з потребами двох маленьких хлоп’ят.

Комусь завжди потрібно перекусити, когось завжди потрібно переодягнути, дати іншу шкарпетку, покласти кубики льоду в воду, витерти соплі, обійняти, розповісти казку, поцілувати. Бували дні, коли мені здавалося, що день ніколи не закінчиться, і монотонний стан, коли ти постійно «комусь потрібна», може дійсно зробити свою справу і позначатися негативно. Але раптом мене як громом вразило: їм потрібна Я. Не хтось ще. Не якась ще людина в світі. Їм потрібна їх МАМА.

Чим швидше я змогла прийняти той факт, що материнство означає, що я ніколи не встигаю, тим швидше я змогла знайти своє місце і знайти спокій в цій божевільній гонці на цьому етапі свого життя. Чим швидше я змогла зрозуміти, що «мама» – це мій обов’язок, мій привілей і честь. І я готова бути там, де мене потребують, в будь-який час дня і ночі.

«Мама» – це означає, що я тільки що поклала дитину спати після годування в 4 ранку, а тут моєму трирічному синові приснився кошмар. «Мама» – це значить, що я виживаю на каві і на тому, що не доїли діти. «Мама» – це значить, що ми з чоловіком не встигаємо нормально поговорити тижнями. «Мама» – це значить, що я ставлю їх потреби перед своїми, навіть не замислившись. «Мама» – це значить, що все моє тiло болить, а моє серце сповнене любов’ю.

Я впевнена, настане день, коли я нікому не буду потрібна. Мої діти розбіжаться хто куди і будуть поглинуті своїм життям. А я буду сидіти одна в своєму будинку та спостерігати за тим, як в’яне моє тiло. І тоді я нікому не буду потрібна. Можливо, я навіть буду тягарем.

Звичайно ж, вони будуть відвідувати мене, але мої руки вже не будуть їх домом. А мої поцілунки вже не будуть для них зціленням. І більше не буде маленьких черевичків, з яких потрібно витирати бруд. І не потрібно буде пристібати ремені в машині. Я прочитаю сама для себе казку на ніч, сім раз поспіль.

І я більше не буду прагнути до перерв. Більше не буде рюкзаків, які потрібно пакувати і розпаковувати, коробок для обіду, які потрібно наповнювати. І я впевнена, що моє серце буде ридати, аби почути ці тоненькі голоси, які кличуть мене: «Мамо, ти декому потрібна!»

І тепер мені здаються прекрасними ці мирні годування в 4 ранку в нашій маленькій затишній дитячій. Ми сидимо в власному лавандовому гнізді на могутньому дубі. Ми дивимося, як тихо падає сніг, і як по рівному білому полотні біжить заєць. Тільки я і моя маленька, в сусідських будинках ще темно і тихо. Тільки ми сидимо і дивимося, як встає блідий місяць, а на стінах дитячої танцюють тіні. Я і вона – лише ми удвох чуємо, як далеко пугукає сова.

Ми притискаємося одна до одної під ковдрою, і я заколисую її, щоб вона знову заснула. Уже 4 ранку, я змучена і втомлена, але все добре, я їй потрібна. Тільки я. І мені вона потрібна теж. Тому що вона робить мене МАМОЮ. Одного разу вона буде міцно спати всю ніч. Одного разу я буду сидіти на кріслі, в моїх руках нікого не буде, і я буду мріяти про ті тихі ночі в дитячій. Про той час, коли я їй була потрібна, і нас було всього двоє в цілому світі.

Чи можу я насолоджуватися тим, що я потрібна? Іноді – безумовно, але часто це дуже стомлює. Нищить. Але і не потрібно насолоджуватися кожною миттю. Це борг. Бог зробив мене їх мамою. Це статус, до якого я прагнула задовго до того, як зрозуміла це.

За три дні вихідних мій чоловік не міг повірити своїм вухам, як часто наші хлопці повторювали: «Мама. Мама, мама!» – «Вони завжди так?» – запитав він, не приховуючи жаzу і співчуття. – «Так, весь день, кожен день. Це моя робота”. І я змушена визнати, що це найскладніша робота з усіх, які у мене коли-небудь були.

Читайте також: Люди, мaтері, тaтусі, не пoвторюйте мoїх пoмилок. Тепер плачу над життям, яке так і не прожила

У минулому житті я була менеджером в ресторані, в дуже популярній мережі. О 19:30, в суботу ввечері, я стояла на роздачі нескінченного потоку тарілок, і раптово відключили електрику, але це ніщо в порівняння з тим, що твориться вдома о 17:00. І, повірте мені, клієнтам догодити складніше, ніж кому б то не було. Але це подарунок у порівнянні з моїми безсонними хлопцями, з низьким рівнем цукру в кpoві.

Колись у мене був час. На себе. Зараз непогано було б зайнятися хоч трохи своїми нігтями. Мій бюcтгaльтер на мені вже не сидить. Мій фен, напевно, вже не працює, я навіть не в курсі. Я не можу прийняти душ без глядачів. Я почала використовувати крем для повік. У мене більше не перевіряють посвідчення особи. Це доказ мого материнства. Доказ того, що я комусь потрібна. Саме зараз я комусь постійно потрібна. Так само, як минулої ночі…

О 3 годині ночі я чую тупіт маленьких ніжок – хтось заходить в мою кімнату. Я лежу тихо і ледь дихаю. Може  він повернеться до себе в кімнату. Так!

“Мамо!”

«Мамо!» – голос стає трохи голоснішим.

«Так» – я ледве-ледве шепочу.

Він замовкає, очі його виблискують в тьмяному світлі.

“Я люблю тебе”.

І все, він пішов. Помчав назад до своєї кімнати. Але його слова все ще висять в прохолодному нічному повітрі. Якби я могла доторкнутися до них і взяти, я б схопила ці слова і притиснула б їх до своїх гpудей. Його тихий голос, який шепоче найкращі слова на світі. Я люблю тебе. Посмішка торкається моїх губ, і я повільно видихаю. Я майже боюся, що спогад піде. Я повертаюся до сну, а його слова поселяються в моєму серці.

Одного разу цей маленький хлопчик стане дорослим чоловіком. І він більше не буде шепотіти мені такі солодкі слова в позаурочний час. Я буду чути тільки сигнали машин і хропіння чоловіка. Я буду спокійно спати цілу ніч, не буду турбуватися про хвору дитину або чому плаче немовля. Це просто залишиться в пам’яті. У пам’яті залишаться ці роки, коли я була потрібна, і це було виснажливо, але так не довго.

Треба припинити мріяти про те, як «одного разу» все стане простіше. Тому що правда така: так, може, стане простіше, але краще, ніж сьогоднішній день, ніколи не буде. Сьогодні, коли я вся покрита соплями і слюнями маленьких хлопчиків. Сьогодні, коли я насолоджуюся тим, що маленькі ручки обвивають мою шию. Сьогодні абсолютно. «Одного разу» у мене буде педикюр і я зможу приймати душ на самоті. «Одного разу» я поверну собі себе. Але сьогодні я віддаю себе іншим, я втомлююся, я вся забруднена, але мене ТАК люблять, і тому я знову повинна йти. Я комусь потрібна.

Джерело.

Related Post

facebook