— Мамо, це моя родина. Ми живемо так, як вважаємо за потрібне, — пролунав рішучий голос Дмитра з сусідньої кімнати, коли він говорив із Тетяною Павлівною. Я відчула в цьому тоні надію, що нарешті ми зможемо відстояти свій сімейний простір, але те, як вона відреагувала на цю розмову, змусило нас обох насторожитися
Ольга та Дмитро жили у затишній трикімнатній квартирі, яку Дмитро успадкував від своєї бабусі. Вони були одружені вже вісім років і мали двох чудових дітей: семирічного сина Ігоря та трирічну доньку Софію. Дмитро працював інженером, а Ольга вела свій невеликий бізнес в інтернеті, що давало їй змогу працювати з дому і приділяти більше часу дітям.
Вони жили спокійно і дружно, хоча час від часу у їхньому житті з’являвся один невеликий «вир» — свекруха Тетяна Павлівна. Вона була жінкою старої закалки, яка звикла до суворої економії та не розуміла сучасного підходу до життя, де комфорт і радість дітей іноді вимагають додаткових витрат. Вона мешкала у невеликому приватному будинку за містом, і приїжджала до них нечасто, але кожен її візит залишав по собі відчутний осад.
Того дня Тетяна Павлівна приїхала несподівано. Була середина листопада, на вулиці вже відчутно похолодало, а в їхній квартирі завдяки індивідуальному опаленню завжди було дуже тепло — близько 24 градусів. Ольга якраз займалася роботою, діти гралися у вітальні, а Дмитро був на роботі.
Тільки-но свекруха переступила поріг, вона одразу ж почала оглядати квартиру з виразом глибокої стурбованості на обличчі.
— Олю, ти чому так сильно натопила? — почала Тетяна Павлівна, знімаючи свій теплий вовняний шарф.
— Доброго дня, Тетяно Павлівно. На вулиці прохолодно, а діти люблять тепло. Ігор, привітайся з бабусею.
Ігор, який саме з захопленням будував величезну фортецю з конструктора на килимі, кинув швидке — Привіт — і повернувся до свого заняття.
— Привіт, привіт… — свекруха похитала головою. — Але ж це не діло! Ви навіть у футболках ходите. Я зайшла, тут справжня Африка. Це ж скільки ви за газ потім заплатите? Просто величезні суми!
— У нас так комфортно, Тетяно Павлівно. Ми регулюємо температуру, щоб дітям було зручно гратися.
— Комфортно… А потім ти цілий місяць будеш на свою роботу у комп’ютері працювати, щоб ці рахунки покрити. Я ж знаю, як Дмитро заробляє, не мільйони. Треба економити, Олю! Треба. У мене в будинку завжди максимум двадцять, і всім вистачає.
Ольга відчула, як її щоки починають горіти від обурення, але вирішила не загострювати. Свекруха, як завжди, залишалася вірна своїм принципам.
— Ми про це дбаємо, дякуємо за ваше занепокоєння, — відповіла Ольга максимально стримано.
За годину Тетяна Павлівна, трохи заспокоївшись, сиділа на кухні і пила чай. У цей час Ігор, захоплений своєю грою, повністю відключився від зовнішнього світу. Хлопчик любив грати, уявляючи себе великим архітектором або воїном. Його фортеця займала значну частину килима у вітальні. Він активно пересував свої іграшки, повністю занурившись у вигаданий світ.
— А що це Ігор там робить? — запитала свекруха, киваючи на вітальню.
— Грається. Він зараз будує щось дуже важливе, — усміхнулася Ольга.
— Грається? Так довго? Він вже півтори години там сидить, я бачу.
— Так, він дуже захоплений. Це корисно для його уяви.
Тетяна Павлівна відставила чашку з таким виглядом, ніби щойно виявила якусь величезну сімейну прогалину.
— Півтори години. Ти подумай, Олю. Це ж не діло. У його віці вже треба чимось корисним займатися. Читати, писати, допомагати. А він сидить і вовтузиться з якимись пластмасовими кубиками. Це лінь, Олю, чиста лінь!
— Тетяно Павлівно, він читає і пише. Він робить уроки. Зараз вихідний, і він має повне право на свої ігри. Йому подобається конструктор, це розвиває його просторове мислення та дрібну моторику.
— Просторова моторика! При мені він піде з того килима.
Свекруха, не чекаючи відповіді, рішуче підвелася і попрямувала до вітальні, де Ігор, нахмуривши брівки, збирав останній елемент своєї споруди.
— Ігоре, скільки можна сидіти на одному місці? Вже дві години! Ти ж не дитина маленька. Йди краще книжку почитай чи з мамою на кухні побудь. А то сидиш, як пень, — сказала вона командним тоном.
Ігор злякано підняв очі на бабусю.
— Бабусю, я ще трішки… Я вже майже добудував…
— Нічого добудовувати. Вставай, кажу.
Хлопчик почав плакати. Він рідко бачив бабусю, але її несподівані втручання завжди його засмучували.
Ольга миттєво кинулася до вітальні.
— Тетяно Павлівно, не треба! Не чіпайте дитину! Він нікому не заважає.
— Я не чіпаю, я його виховую. Він сидить цілими днями, а це шкідливо. Коли він бігає і шумить, вам не подобається, а коли сидить тихо — теж погано?
— Ні, коли він грається тихо, це чудово. Він зайнятий справою, яке йому подобається. Будь ласка, залиште його.
— Ти його розпестила, Олю, от що я тобі скажу. Він виросте нездатним до праці, якщо буде тільки гратися, — Тетяна Павлівна відійшла, але була явно незадоволена.
Коли ввечері прийшов Дмитро, атмосфера у квартирі була напружена, хоча Ігор і Софія вже спали. Ольга одразу ж розповіла чоловікові про всі претензії його матері — про опалення і про Ігоря.
Дмитро тяжко зітхнув. Він любив свою маму, але її вічні спроби змінити їхнє сімейне життя його завжди дратували.
— Вона не зі зла, Олю, ти ж знаєш. Просто у неї своє уявлення, як треба жити.
— Не зі зла, але це постійне причіпання! Сьогодні вона ледь не довела Ігоря до істерики через його улюблену гру. І ці розмови про гроші і тепло. Я що, не знаю, скільки ми платимо?
— Знаю, знаю, — сказав Дмитро. — Я зараз поговорю з нею.
Дмитро зайшов до кімнати, де сиділа його мати, яка читала якусь стару газету.
— Мамо, можна тебе на хвилинку? — почав він спокійно.
— Що таке?
— Я хочу поговорити про Ольгу та дітей. Я люблю тебе, і я радий, що ти приїхала. Але ти не можеш постійно вказувати, як нам жити і як виховувати Ігоря.
— Я ж тільки добра бажаю! Чому так тепло? Ігор сидить, як опудало, а не грається.
— Ми самі вирішуємо, як нам регулювати опалення. У квартирі має бути комфортно. А щодо Ігоря, то він добре вчиться і багато читає. Його гра з конструктором — це не лінощі, це розвиток. І я прошу тебе, не чіпай його і Софію, коли вони граються.
— Ти знову за дружину заступаєшся! Я ж кажу, вона його розпестить!
— Мамо, це моя родина. Ми живемо так, як вважаємо за потрібне. Я прошу тебе просто прийняти наші правила. Якщо ти хочеш бути у нас в гостях, будь ласка, але без постійних претензій і зауважень.
Наступного ранку Тетяна Павлівна була відчутно холодною, але зауважень більше не висловлювала. Після обіду вона зібралася і поїхала.
Коли за нею зачинилися двері, Ольга відчула величезне полегшення. Вона обійняла Дмитра.
— Дякую тобі. Це було важливо.
— Все добре, Олю. Але я думаю, нам треба рідше її запрошувати.
Це була невелика, але важлива перемога у боротьбі за їхній сімейний простір і спокій.
А як ви думаєте, чи має свекруха право вказувати дорослій родині, як їм жити, особливо коли це стосується комфорту та розвитку дітей?
Напишіть свою думку у коментарях, мені це дуже важливо знати. А також поставте вподобайку, щоб цю історію побачило більше людей.
