— Мамо, Аліна чудова дівчина, вона працює в банку і має дві вищі освіти, — намагався переконати мене Сергій. Я лише поглянула на її довгі нігті та невміння тримати ніж і зрозуміла, що таку ледачу ляльку я в свій дім не пущу. Жодна з них не варта мого сина, і я зроблю все, щоб він це усвідомив за будь-яку ціну.
Ярина завжди знала, що її син — це найкраще, що трапилося в її житті. Вона ростила його сама, вкладаючи кожну вільну хвилину та кожну копійку в його освіту, виховання та комфорт. Сергій виріс високим, статним чоловіком із доброю роботою та лагідним характером. Проте в його тридцять два роки серце матері залишалося неспокійним. Вона бачила, як навколо нього крутяться молоді дівчата, але жодна з них не здавалася їй вартою навіть того, щоб просто переступити поріг їхньої затишної оселі. Ярина була переконана, що сучасне покоління жінок зовсім розучилося дбати про дім, а її син заслуговує на таку ж турботу, яку отримував від матері всі ці роки.
Одного суботнього ранку Ярина стояла біля вікна, спостерігаючи, як Сергій миє машину. Він робив це так ретельно, як вона його вчила — жодної плями, жодного розводу. Коли він зайшов на кухню, вона вже поставила перед ним тарілку з гарячими налисниками.
— Синку, я от знову думала про ту Аліну, з якою ти познайомився минулого тижня. Чому ти не запросив її на обід?
Сергій зітхнув, відкладаючи телефон.
— Мамо, ми ж лише два рази бачилися. Вона ще боїться твоїх перевірок.
Ярина зневажливо хмикнула, поправляючи рушник на плечі.
— Перевірок? Я просто хочу переконатися, що вона знає, з якого боку підійти до плити. Ти ж бачив її нігті? Такими тільки в журналах махати, а не тісто місити.
— Мамо, зараз інший час. Вона працює в банку, їй не обов’язково вміти пекти хліб щодня.
— Дурниці ти кажеш. Робота приходить і йде, а шлунок хоче домашньої їжі завжди. Якщо жінка не може приготувати борщ так, щоб ложка стояла, то вона не жінка, а декорація. Я не віддам тебе першій ліпшій, яка годуватиме тебе напівфабрикатами.
Через кілька днів Сергій таки наважився привезти Аліну на вечерю. Дівчина прийшла з букетом квітів і коробкою цукерок. Вона була ввічливою, але Ярина з першої секунди почала свій ретельний огляд. Вона помітила, що Аліна занадто легко одягнена для такої погоди, і що її взуття було хоч і чистим, але явно не призначеним для тривалих прогулянок чи господарських справ.
Коли прийшов час готувати стіл, Ярина спеціально залишила на стільниці кошик із овочами.
— Аліно, допоможи мені, будь ласка. Сергій дуже любить салат із домашніх коренеплодів. Ось ніж, почисти, будь ласка, моркву та буряк.
Дівчина розгублено взяла ніж. Було видно, що вона не звикла до такої роботи. Вона зрізала шкірку занадто товстими шарами, залишаючи на дошці половину корисного овоча. Ярина стояла над нею, склавши руки на поясі, і мовчки спостерігала.
— Ти так переводиш продукти, — нарешті не витримала мати. — Подивися, скільки м’якоті ти викидаєш. У справжньої господині ніж ходить тонко, як папір. Ти що, ніколи не готувала вдома?
Аліна почервоніла, її руки почали тремтіти.
— Ми з мамою зазвичай використовуємо спеціальні пристрої для чищення, так швидше.
— Швидше не означає краще. Ти повинна відчувати продукт. Якщо ти навіть із морквою не можеш впоратися, то як ти збираєшся дбати про мого сина?
Сергій почув напружені голоси і зайшов на кухню.
— Щось трапилося?
— Нічого, синку. Просто твоя подруга вирішила, що половина моркви має опинитися у смітнику. Йди, ми самі розберемося.
Аліна витримала ще пів години, але після того, як Ярина зробила зауваження щодо того, як вона тримає виделку, дівчина швидко зібралася і пішла. Сергій був розчарований, але Ярина лише впевнено кивнула сама собі. Вона вважала, що вберегла його від чергової помилки.
Минали місяці. Історія повторювалася з іншими кандидатками. Була Христина, яка не знала, як правильно прасувати сорочки з натуральної тканини. Була Марина, яка взагалі заявила, що вони з Сергієм будуть замовляти їжу з ресторанів, бо вона занадто втомлюється на роботі. Для Ярини це звуцало як особиста образа.
— Вони всі порожні, Сергію, — казала вона вечорами, коли вони пили чай. — Жодна з них не має того внутрішнього стрижня. Жінка — це берегиня. Вона має створювати затишок, а не чекати кур’єра з піцою. Я хочу знайти тобі ідеальну дружину. Таку, яка буде дивитися тобі в очі і знати, що ти зголоднів, ще до того, як ти про це скажеш.
— Мамо, ідеальних людей не існує. Ти шукаєш когось, хто буде твоїм клоном, але мені потрібна кохана людина, а не кухарка.
— Ти ще молодий і не розумієш. Любов минає, а побут залишається. І якщо в цьому побуті панує безлад, то і щастя не буде.
Ярина вирішила взяти справу у свої руки радикальніше. Вона почала розпитувати знайомих, шукати серед дочок своїх колишніх колег. Їй порадили звернути увагу на Оксану, дівчину з невеликого містечка, яка нещодавно переїхала до їхнього міста працювати вчителькою. За відгуками, Оксана була скромною, працьовитою та вміла робити все своїми руками.
Ярина влаштувала зустріч нібито випадково. Вона запросила Оксану допомогти з організацією шкільного свята, оскільки сама раніше працювала в освіті. Коли дівчина прийшла до них додому, Ярина влаштувала справжній іспит. Вона попросила допомогти з прибиранням старої шафи, а потім запропонувала разом наліпити вареників.
Оксана справлялася добре. Її рухи були впевненими, вона не скаржилася на втому і навіть знала кілька старовинних рецептів начинки. Ярина почала відчувати полегшення. Нарешті з’явилася та, яку можна було назвати гідною. Сергій теж зацікавився дівчиною — вона була спокійною і не мала тих претензій, які він звик бачити в міських панянках.
Проте була одна деталь, яка почала мучити Ярину. Оксана була занадто самостійною. Вона мала власну думку щодо всього: від кольору фіранок до того, як Сергій має проводити свою відпустку.
Одного разу, коли вони обідали разом, Оксана спокійно зауважила.
— Пані Ярино, ви занадто багато солі кладете в суп. Це не зовсім добре для серця Сергія, він мені казав, що останнім часом відчуває важкість.
Ярина заніміла від такого нахабства.
— Я готую для свого сина тридцять років. Я краще знаю, що йому подобається і що для нього добре.
— Можливо, раніше це було так, — тихо, але твердо відповіла Оксана. — Але тепер він дорослий чоловік, і його смаки можуть змінюватися. Він казав мені, що любить легшу їжу.
Сергій опустив очі в тарілку, намагаючись не втручатися. Ярина відчула, як всередині все закипає. Її ідеальний план почав тріщати по швах. Вона зрозуміла, що Оксана не буде просто слухняною невісткою. Вона збиралася стати головною жінкою в житті Сергія, витісняючи матір на другий план.
Наступного дня, коли Оксана пішла на роботу, Ярина почала довгу розмову з сином.
— Ти бачиш, яка вона зухвала? Вона вже зараз вказує мені, як готувати. Що буде після весілля? Вона вижене мене з власної кухні.
— Мамо, вона просто піклується про моє здоров’я. Це ж добре.
— Це не піклування, це боротьба за владу. Вона хоче керувати тобою. Ти для неї як проект, а не кохана людина. Повір моєму досвіду, такі тихі дівчата найнебезпечніші. Вони забирають чоловіка у сім’ї і закривають його в своєму маленькому світі.
Сергій почав дратуватися.
— То тобі не подобаються ті, хто нічого не вміє, то тобі заважають ті, хто має власну думку. Хто ж тоді тобі підійде? Чи існує взагалі така людина в природі?
— Існує. Та, яка буде поважати твою матір і прислухатися до моїх порад, бо я бажаю тобі тільки добра. Жодна з них не любить тебе так, як я. Вони шукають зручності, шукають гроші або просто хочуть заміж, щоб статус змінити.
Розмова закінчилася сваркою. Сергій пішов з дому і не повертався до вечора. Ярина сиділа в темряві на кухні, дивлячись на порожнє крісло сина. Вона відчувала себе самотньою, незважаючи на всі свої зусилля. Вона була впевнена у своїй правоті, але ця правота приносила їй лише гіркоту.
Через тиждень Сергій повідомив, що вони з Оксаною вирішили орендувати окрему квартиру. Для Ярини це стало справжнім громом серед ясного неба.
— Як це — окремо? А як же я? Хто буде стежити за твоїм одягом? Хто готуватиме тобі сніданки?
— Оксано буде готувати. І я навчуся. Мамо, мені потрібно будувати своє життя.
— Вона тебе накрутила! — вигукнула Ярина. — Це її план. Вона хоче відірвати тебе від мене, щоб ти став безпорадним у її руках.
— Це моє рішення. Я втомився від постійних перевірок кожної моєї знайомої. Ти ніколи не будеш задоволена, бо ти шукаєш не дружину для мене, а помічницю для себе.
Сергій почав збирати речі. Ярина ходила за ним кімнатою, намагаючись зупинити його словами про вдячність, про роки, які вона віддала йому, про свою пожертву. Але він ніби не чув. Він був зосереджений на своїх валізах.
Коли двері за сином зачинилися, у квартирі стало занадто тихо. Ярина підійшла до плити, де стояла каструля з борщем, приготовленим за всіма правилами. Вона налила собі тарілку, але їсти не змогла. Смак здавався прісним, незважаючи на ідеальну кількість солі та овочів.
Минуло кілька місяців. Сергій телефонував рідко, зазвичай лише щоб дізнатися про її справи. На запрошення прийти в гості він відповідав ухильно, посилаючись на зайнятість. Оксана взагалі зникла з її горизонту. Ярина дізналася від спільних знайомих, що вони планують весілля. Її навіть не покликали на обговорення свята.
Вона часто гуляла парком, дивлячись на молоді пари. Вона бачила, як дівчата сміються, як вони їдять морозиво на лавках, і в кожній з них вона бачила недоліки. Одна була занадто гучною, інша недбало тримала сумку, третя постійно дивилася в дзеркальце. Ярина все ще вірила, що вона мала рацію. Світ став іншим, він став поверхневим, і в ньому не залишилося місця для справжніх цінностей, які вона так берегла.
Одного разу вона випадково зустріла Сергія в магазині. Він виглядав щасливим, хоча його куртка була трохи пом’ята — Ярина одразу це помітила. Він тримав у руках пакет із замороженими овочами та готовим тістом.
— Ось, бачиш? — сказала вона замість вітання, вказуючи на пакет. — Вона навіть тісто сама не може зробити. Чим вона тебе годує?
Сергій усміхнувся, але ця усмішка була втомленою.
— Мамо, вона готує чудову піцу. І ми робимо її разом. Це весело. Тобі варто спробувати жити для себе, а не заглядати в наші тарілки.
— Я живу для тебе, Сергію. Завжди жила.
— Можливо, в цьому і була проблема.
Він пішов, а Ярина залишилася стояти біля полиці з хлібом. Вона відчувала, що зробила все правильно, що вона захищала свою дитину від неякісного життя. Але чому тоді серце так стискалося від болю, а кожна ніч у порожній квартирі ставала дедалі довшою?
Вона повернулася додому і почала переглядати старі фотографії. Там Сергій був ще маленьким, він завжди тримав її за руку і обіцяв, що ніколи не залишить. Тепер ця рука тримала пакет із напівфабрикатами та долоню іншої жінки, яка навіть не вміла тонко почистити моркву.
Ярина сіла за стіл і почала писати листа. Вона хотіла пояснити йому все ще раз. Хотіла розказати, як важливо мати вдома справжню жінку, а не просто партнерку по розвагах. Але слова не лягали на папір. Вона розуміла, що він не прочитає це так, як вона відчуває.
Можливо, вона справді була занадто суворою. Або, можливо, сучасний світ просто не потребує тієї досконалості, яку вона вимагала. Ярина дивилася на свої руки — вони були натрудженими, зі слідами від ножів та гарячої пари. Вона пишалася цими руками. Але чи варта була ця гордість тієї прірви, що виросла між нею та єдиним сином?
Вона так і не знайшла відповіді на це запитання. Кожен її вечір тепер був схожий на попередній: тиша, ідеальний порядок у кімнатах, де ніхто не смітив, і смачна вечеря, яку ніхто не хвалив. Вона залишалася господинею свого порожнього замку, вірною своїм принципам до кінця.
Чи правильно вчинила Ярина, намагаючись вберегти сина від побутової некомпетентності сучасних дівчат, чи її вимоги були лише способом контролю над його життям? Як ви вважаєте, чи повинна мати втручатися в особисте життя дорослого сина, якщо бачить, що майбутня невістка не відповідає її уявленням про господарність?
Будь ласка, поставте свою вподобайку під цією історією, якщо вона змусила вас замислитися. Напишіть у коментарях свою думку, це дуже важливо для нас, адже кожна історія життя має право бути почутою та обговореною. Поділіться своїм досвідом, чи зустрічали ви таких матерів або таких невісток у своєму житті? Чи можна знайти компроміс між традиціями та сучасним темпом життя? Ми чекаємо на ваші відверті думки та поради.
