fbpx
Дозвілля
Мама запропонувала купити їй однокімнатну квартиру, щоб вона віддала нам свою двокімнатну. Тепер вимагає все назад – їй там тісно і незвично

Мама не дає нудьгувати. Спочатку рік вмовляла нас купити їй однокімнатну квартиру, щоб вона туди переїхала, а ми б перебралися в її двокімнатну. Тепер уже півроку вимагає повернути все назад, тому що в новій квартирі їй все незвично і тісно. Нам з маленькою дитиною тільки таких розваг не вистачало.

У нас з чоловіком свого кута не було, тому відразу після весілля ми запалилися іпотекою. Брати хотіли двокімнатну, тому що на троячку у нас можливостей не вистачить, а в однушці з дитиною буде тісно, ​​з часом все одно доведеться міняти. У батьків чоловіка і моєї мами квартири є, але ми навіть не роздумували про спадщину, нехай живуть довго, ми самі викрутимось.

Мама через рік після мого весілля вийшла на пенсію і почала брати активну участь в житті нашої родини. Навіть занадто активно в деякі моменти. Тема з іпотекою секретом була, тому про неї мама теж була в курсі, але вона була категорично проти будь-яких позик і зобов’язань перед банками. Казала, що ми себе так в зв’язуємо на роки, а потім якщо щось трапиться, ще й без житла залишимося.

Ми з чоловіком теж не горіли бажанням влазити в кредити, у нас були деякі гроші, щось свекри подарували, щось самі наскладали, але вистачило б на маленьку однушку в віддаленому районі. Там і метраж навіть для двох маленький, ще й до роботи їхати дуже довго з пересадками. До того ж район новий, інфраструктура поки не дуже розвинена, дитячий сад далеко, школа тільки в перспективі. Для молодої сім’ї варіант зовсім невідповідний.

Про це я мамі сто раз говорила, але вона напирала, що зате своє, ніхто не відніме. Аргумент досить слабкий. До того ж нам дуже дорого обійдеться проживання – витрати на транспорт, а коли з’явиться дитина, то на таксі, тому що поліклініка теж в тому мікрорайоні тільки будується. Мотатися ж із немовлям через все місто в нинішніх умовах дуже недалекоглядно.

Але мама продовжувала голосити, що у неї душа тікає в п’яти, бо це ж такі переплати в банк. Сама вона нам фінансово допомогти не могла. Заощаджень у неї не було, сама жила на пенсію. З нас грошей не тягнула, вже велике їй спасибі.

Зрозумівши, що її голосіння на мене не діють, вона на якийсь час відстала, взагалі не торкалася цієї теми. Потім раптово запропонувала варіант, який раніше навіть не розглядалося – вона нам віддає свою квартиру, а ми їй купуємо однушку в тому віддаленому районі.

– Це вам, молодим, вічно чогось не вистачає, а мені багато треба? Магазини там є, громадський транспорт ходить. Я часом не обмежена, заодно і прогулятися. А що площа невелика, то навіть добре. Мені одній там не танцювати. Зате і прибирання менше.

Я з мамою кілька разів розмовляла, чи впевнена вона в своєму рішенні. Стільки років прожила на одному місці, а тепер ось зніматися і переїжджати, в її віці вже важко даються такі зміни. Але мама гаряче мене переконувала, що подружок у дворі у неї немає, нудьгувати нема за ким. А до тих, що є, вона і з нового місця прегарний добереться.

Ми з чоловіком поговорили, все обговорили, зважили і зрозуміли, що мамина пропозиція ідеальна. Квартира у неї в хорошому місці, там все необхідне в пішій доступності, до роботи прямий автобус або пішки двадцять хвилин. Звичайно, ремонт треба буде робити і меблі купувати, але розберемося з часом, все мама на нову квартиру чисто фізично забрати не зможе.

Мама поставила єдину умову – всім займаємося ми, вона згодна тільки з нами з’їздити і подивитися квартиру. Було вирішено, що нову квартиру я оформляю на себе, а мамина так за мамою і залишається. Вона пояснила, що після неї квартира мені у спадок дістанеться, а в нову наші спільні з чоловіком гроші будуть вкладені. Нам так навіть простіше було, зайвої біганини не буде і маму смикати не доведеться.

Квартиру ми купили за три місяці. Мама їздила з нами і щоразу захоплювалася видами з вікна. Там поки не забудовані поля, вона вибрала крайню хату, так що з вікна розкидаються простори. Їй подобалася невелика кількість машин, чисте повітря, віддаленість від великих доріг. Загалом, мамі подобалося все. Сама квартирка їй теж подобалася.

Ще два місяці ми займалися дрібними доробками в новій квартирі, потихеньку перевозили мамині речі, допомагали їй облаштовуватися, потім самі переїжджали в її квартиру, там робили ремонт. У цей момент з’ясувалося, що я при надії. Ми хоч і не планували так скоро, але вирішили, що це доля, все склалося якнайкраще.

Дев’ять місяців, мама була задоволена квартирою. Я як вийшла в декрет, стала до неї часто їздити, там дійсно поки свіже повітря і мало людей і машин. Є де погуляти. Мама все не втомлювалася нахвалювати житло. Я теж раділа, що все так владналося.

Ось я стала матір’ю, синові виповнилося вже три місяці, мама стала все частіше піднімати тему, що то в її квартирі не так, то інше. Виявилося, що їздити їй далеко, будинок на відшибі цивілізації, а сама квартирка тісна, в ній дихати нічим.

На моє закономірне питання, а чому вона раніше мовчала, заявила, що не хотіла мене, турбувати. Але зараз онук уже народився, тому можна і поговорити. Було сказано, що вона хоче назад в свою квартиру. У новій їй тісно, ​​незатишно, погано, одним словом. Переїхати бажає до зими.

– А ми як і куди? Про нас ти подумала?

– Та ж не на вулицю вас жену! Там все для проживання є: вода, опалення, газ. Малюк поки маленький, а потім візьмете іпотеку, як і хотіли.

– Я зараз в декреті, працює один чоловік, яка нам іпотека? Якби у нас була іпотека, я б не думала про дитя, а спочатку купили б квартиру. Нам з тієї квартири їздити незручно. Чоловікові на роботу з пересадками, мені з дитиною в поліклініку. Там ні садка поруч, нічого!

Мама єхидно зауважила, що її ми туди сплавили, хоча там нічого немає, але ж вона – людина у віці. Ми сплавили, виявляється. Вона сама цю тему підняла, всіх збаламутила, а тепер ми винні. Ще вона нагадала, що ця двушка все ще по документам її, тому вона має повне право тут жити. До зими вона хоче повернутися в свою квартиру.

На питання, а як нам брати іпотеку, якщо ми всі гроші вбухали в квартиру, мама підняла брови і відповіла, що ту квартиру продамо і на ці гроші візьмемо іншу з іпотекою. Де ми будемо в цей час жити – питання залишилося без відповіді.

Про переїзд мама нагадує мені щодня, я вже розмовляти з нею не можу. Нічого не вдієш, квартира на ній. Чоловік взагалі рве і метає. Ми витратилися на ремонт тієї квартири, цієї квартири, а тепер залишилися на бобах. Як будемо викручуватися, поки незрозуміло. На вулиці, звичайно, не залишимося, але сама ситуація взагалі не смішна.

З мамою спілкуватися не хочу, а вона не розуміє, на що я ображаюся. Вона ж просто хоче назад свою власну квартиру. Всього-навсього. Це ж все так просто – жонглювати квартирами і переїжджати з немовлям на руках.

Фото ілюстративне.