Мама сказала, що я осоромила її на все село, бо приїхала з Польщі з новим чоловіком. А про колишнього чоловіка з дітьми забула. Каже, що всі в селі на вухах через мій вчинок. Але я нарешті в 50 років знайшла своє щастя. З чоловіком вже 5 років жила як сусідка, а діти давно мають своє життя, то чому я маю переживати про думку людей в селі?
Я була на заробітках в Польщі 7 років, а чоловік жив в Україні, бо мав тут хорошу роботу. Всі 30 років спільного життя з моїм чоловікои, я ніколи не була щасливаі кохана жінка. Вийшла заміж в 20 років, ще молода і батьки настояли на весіллі. Закінчила заочно інститут, потім пішла на роботу на завод, і так до 43 років. Потім подруга запропонувала роботу в Польщі, також на заводі, але з хорошою зарплатнею. Я не довго думаючи поїхала.
Чоловік не був проти, і діти вже мали свої родини. Стосунки у мене з чоловіком ніколи не були близькими, тому на відстані ми взагалі стали чужими. Я приїжджала додому 2 рази на рік, могла і частіше, але не хотіла.
Рік тому, я зустріла на роботі Олега, але стосунки у нас були лише дружні. Олег був розлучений вже 10 років, і має 4 дітей, які живуть також в Україні з його колишньою дружиною. Я одразу побачила що сподобалась йому, але сказала що маю чоловіка.
Але ми закохались, почали зустрічатись і жити разом. Я розповіла все чоловіку через пів року, він не був проти цих стосунків, бо ми були чужі одне для одного. Лиш попросив, аби я нікому про це не казала, бо бо йому буде соромно в селі людям в очі дивитись.
На моє день народження Олег зробив мені пропозицію, я й не очікувала в 50 років знову вийти заміж. Але спочатку треба було розлучитись зі своїм чоловіком. От я приїхала до України аби розлучитись зі своїм чоловіком, і розписатись з Олегом.
Але як виявилось, вже все село знало про це, бо “добра подруга з роботи” все розповіла. Мама сказала, що я вже стара виходити заміж і мені має бути соромно за такий вчинок. Каже, що не знає як буде дивитись священнику в очі в церкві.
Діти також відвернулись від мене, але я заради їх майбутнього поїхала на заробітки, аби в них все було. І така мені вдячність?
Але мені байдуже, бо я в 50 знайшла своє щастя про яке мріяла все життя.
