— Мама сказала, що ти ніколи не любила мене так віддано, як вона, — кинув мені Олег після чергових відвідин Галини Петрівни. Саме тоді я зробила помилку, вирішивши змінити замки, бо не врахувала, що головний замок уже зламано в серці мого чоловіка.
Суботній ранок обіцяв бути спокійним, доки на порозі не з’явилася Галина Петрівна. Вона не звикла попереджати про свої візити, вважаючи, що рідні люди завжди мають бути готові до зустрічі. Того дня вона забігла лише на хвилину, тримаючи в руках важкий пакунок з яблуками. Христина якраз намагалася навести лад у вітальні, а Олег ще допивав свою ранкову каву, коли вхідні двері відчинилися власним ключем свекрухи.
— Тримайте, це з нашого саду, — мовила Галина Петрівна, кинувши пакунок прямо на кухонний стіл. — Мені треба бігти назад, на зміну, але я не могла проїхати повз.
— Мамо, ви могли б зателефонувати, ми б самі заїхали, — озвався Олег, піднімаючись із крісла.
— Нема коли розмовляти, робота чекає, — відрізала вона і так само стрімко зникла, як і з’явилася.
Христина поглянула на яблука. Вони були червоні, соковиті на вигляд, але цей жест чомусь залишив неприємний осад. Це був не просто подарунок, а чергове нагадування про те, що в цьому домі немає кордонів. Олег лише знизав плечима і повернувся до свого телефона, не помічаючи розгубленості дружини.
Минуло кілька годин. Христина вирішила приготувати пиріг, щоб якось використати ці яблука. Вона почала мити фрукти, і раптом на дні пакунка помітила невеликий конверт. Він був ретельно заклеєний, а зверху розмашистим почерком свекрухи було написано ім’я сина. Жінка завагалася. З одного боку, це особиста кореспонденція її чоловіка, з іншого — чому мама не віддала це йому в руки, коли він стояв перед нею?
— Олеже, тут для тебе лист у яблуках був, — покликала вона чоловіка.
Він підійшов, узяв конверт і на мить завмер. Його обличчя змінилося, він став зосередженим і ніби трохи наляканим.
— Що там? — обережно запитала Христина.
— Нічого особливого, просто сімейні справи, — сухо відповів Олег і швидко сховав конверт у кишеню домашніх штанів.
Весь вечір атмосфера в квартирі була напруженою. Олег став мовчазним, постійно перевіряв повідомлення в телефоні, а коли Христина намагалася почати розмову, він відповідав односкладно. Вона відчувала, що між ними виросла стіна, і причиною був той самий пакунок, принесений поспіхом.
Наступного дня Христина вирішила самій зателефонувати свекрусі, щоб подякувати за фрукти і, можливо, дізнатися більше.
— Доброго дня, Галино Петрівно. Дякуємо за яблука, пиріг вийшов смачний.
— О, то ви вже їх спробували? — голос свекрухи звучав незвично бадьоро. — А Олег тобі нічого не розповідав?
— Про що саме?
— Ну, про те, що я передала. Я думала, ви вже все обговорили.
— Він сказав, що то просто сімейні справи.
— Сімейні справи, кажеш? Ну, нехай буде так, якщо він не хоче ділитися зі своєю дружиною.
Ці слова вкололи Христину. Вона зрозуміла, що існує якась таємниця, про яку знають усі, крім неї. Коли Олег повернувся з магазину, вона вирішила діяти прямо.
— Олеже, я розмовляла з твоєю мамою. Вона здивована, що ти мені нічого не розповів. Що в тому листі?
Чоловік поставив пакети на підлогу і важко зітхнув.
— Христино, це стосується моєї сестри, Олени. Вона потрапила в складну ситуацію, і мамі потрібна була моя допомога.
— Яка саме допомога? І чому це треба було передавати таємно в яблуках?
— Бо мама знає, як ти ставишся до Олени. Ти завжди вважала, що ми занадто багато їй допомагаємо.
— Бо так і є! Вона доросла жінка, а ви продовжуєте вирішувати всі її проблеми за рахунок нашого бюджету і часу.
— От бачиш, саме тому я і не хотів нічого казати.
— Але ми сім’я! Як ти можеш приймати рішення, що стосуються нас обох, за моєю спиною?
— Я не хотів суперечок. Мамі потрібно було передати документи на квартиру, яку вона хоче переписати на Олену, і мені треба було поставити там свій підпис як спадкоємцю.
Христина відчула, як усередині все холоне. Справа була не в документах, а в повній відсутності довіри. Галина Петрівна спеціально зробила це так, щоб спровокувати конфлікт або перевірити, наскільки Олег готовий приховувати щось від дружини.
Протягом наступного тижня вони майже не розмовляли. Христина намагалася зрозуміти, чи зможе вона далі жити в домі, де ключі від вхідних дверей є у людини, яка свідомо руйнує її шлюб. Вона згадувала кожен такий візит свекрухи. То вона приносила старі речі, які треба було терміново перебрати, то якісь продукти, які ніхто не просив. І кожен такий жест мав під собою прихований сенс.
Одного вечора до них завітала Оксана, подруга Христини. Побачивши стан подруги, вона одразу зрозуміла, що щось не так.
— Ти сама не своя, Христю. Знову Галина Петрівна?
— Вона принесла яблука, Оксана. Просто яблука, які стали початком чергового мовчання в нашому домі.
— Знаєш, справа не в яблуках. Справа в тому, що Олег досі не вибрав, чия він сім’я — твоя чи своєї мами.
Ці слова крутилися в голові Христини всю ніч. Вона дивилася на сплячого чоловіка і не впізнавала в ньому ту людину, за яку виходила заміж. Де подівся той впевнений чоловік, який обіцяв захищати її від усіх негараздів? Тепер він сам став джерелом її тривоги.
На ранок Христина прийняла рішення. Вона приготувала сніданок і чекала, поки Олег прокинеться.
— Нам треба серйозно поговорити, — почала вона, коли він сів до столу.
— Знову про той лист? — роздратовано запитав він.
— Ні, про нас. Я хочу, щоб ти забрав у мами ключі від нашої квартири.
Олег завмер з горнятком у руці.
— Ти з глузду з’їхала? Це ж моя мати. Як я можу таке сказати?
— Дуже просто. Ми дорослі люди, і ми маємо право на особистий простір. Її несподівані візити з пакетами і таємними листами руйнують наш спокій.
— Вона просто хоче як краще. Вона піклується про нас.
— Піклування — це коли питають, чи потрібна допомога. А це — контроль.
— Я не буду цього робити. Це принизить її.
— А те, що вона робить зі мною, тебе не хвилює? Те, що ти приховуєш від мене документи, тебе не бентежить?
Олег встав і вийшов з кухні, не закінчивши сніданок. Христина залишилася наодинці зі своїми думками. Вона розуміла, що цей конфлікт не вирішиться за один день. Кожен рух свекрухи був прорахований, кожне слово мало свою вагу.
Через кілька днів ситуація повторилася. Знову дзвінок у двері, знову Галина Петрівна на порозі, цього разу з коробкою печива.
— Ой, а де Олег? — запитала вона, навіть не привітавшись.
— Він на роботі, — спокійно відповіла Христина.
— Шкода. Я хотіла передати йому ще дещо. Ну, нічого, я залишу це тут.
Вона поклала невеликий згорток на тумбочку в передпокої.
— Галино Петрівно, нам треба поговорити, — зупинила її Христина.
— Ой, дитино, мені зовсім ніколи. Робота, справи…
— Це займе всього хвилину. Ми вирішили змінити замки.
Свекруха раптом зупинилася і повільно повернулася до невістки. Її обличчя вмить стало холодним і чужим.
— Що ти сказала?
— Ми хочемо мати більше приватності. Буде краще, якщо ви будете попереджати про свої візити.
— Це Олег так вирішив? — примружилася вона.
— Ми вирішили це разом, — твердо збрехала Христина, сподіваючись, що чоловік підтримає її пізніше.
— Ну що ж, я зрозуміла. Не думала я, що мій син так швидко забуде, хто його виростив.
Галина Петрівна розвернулася і пішла, гучно грюкнувши дверима. Христина відчула полегшення, але водночас і величезний страх. Вона знала, що тепер почнеться справжня боротьба.
Ввечері Олег повернувся додому похмурим.
— Навіщо ти це зробила? Мама телефонувала вся в сльозах. Вона сказала, що ти вигнала її з дому.
— Я не виганяла її. Я лише сказала про замки.
— Ти збрехала їй, що це наше спільне рішення!
— А хіба це не так? Хіба ти хочеш, щоб вона і далі забігала до нас у будь-який момент?
— Вона моя мати! Ти не мала права так з нею поводитися.
Суперечка тривала кілька годин. Христина бачила, як Олег метається між двома вогнями. Він не хотів ображати матір, але й бачив, що дружина має рацію. Проте страх перед гнівом Галини Петрівни був сильнішим за логіку.
Минуло кілька тижнів. Галина Петрівна більше не приходила. Вона не дзвонила синові, не передавала яблук чи печива. В домі панувала тиша, але ця тиша була важкою. Олег став ще більш замкненим. Він часто затримувався на роботі, а коли приходив, одразу лягав спати.
Одного разу Христина знайшла у поштовій скриньці лист. Цього разу він був адресований їй. Всередині не було тексту, лише стара фотографія Олега в дитинстві разом з мамою, де на звороті було написано — Він завжди буде моїм сином.
Це був тонкий психологічний хід. Свекруха не збиралася здаватися. Вона почала діяти через почуття провини Олега. Кожного разу, коли він бачив сумні очі матері або чув її слабкий голос по телефону, він відчував себе зрадником.
Якось у неділю Олег сказав:
— Я поїду до мами. Вона почувається не дуже добре.
— Ти впевнений, що це правда, а не чергова маніпуляція? — запитала Христина.
— Навіть якщо так, я не можу це ігнорувати. Вона одна, Христино.
Він пішов, і його не було до самого вечора. Коли він повернувся, він приніс із собою атмосферу відчуження.
— Знаєш, що вона мені сказала? — тихо почав він. — Вона сказала, що ти ніколи мене не любила так, як вона. Що ти хочеш розлучити нас, щоб повністю контролювати моє життя.
— І ти в це віриш?
— Я не знаю, чому вірити. Але я бачу, що з того часу, як ми почали з нею боротися, в нашому домі зникло щастя.
Христина зрозуміла, що програє. Свекруха виявилася набагато досвідченішою в цих іграх. Вона вміла використовувати любов сина проти його ж дружини. Пакунок з яблуками був лише першим ходом у великій шаховій партії, де Христина була лише пішаком.
Життя перетворилося на чергування коротких періодів перемир’я і довгих затяжних конфліктів. Щоразу, коли Христина намагалася побудувати щось своє, втручалася тінь Галини Петрівни. Це було схоже на невидимі нитки, які обплутували їхню сім’ю, не даючи дихати вільно.
Одного разу, прибираючи в шафі, Христина знайшла той самий перший конверт, який Олег так старанно ховав. Вона довго тримала його в руках. Чи варто відкривати його зараз? Чи змінить це щось?
Вона відкрила його. Там не було документів на квартиру. Там був лист від жінки, яку Олег колись любив до зустрічі з Христиною. У листі вона просила про зустріч і дякувала Галині Петрівні за допомогу в пошуках Олега.
Світ навколо Христини ніби похитнувся. Виявилося, що яблука були лише прикриттям для того, щоб повернути минуле в життя сина. Свекруха ніколи не змирилася з вибором Олега і вирішила діяти радикально.
Христина сиділа на підлозі серед розкиданих речей і не знала, що робити далі. Чи варто розповідати Олегу, що вона знає правду? Чи він уже давно про все знає і просто чекає слушного моменту?
Коли Олег повернувся того дня, він застав дружину з листом у руках. Він не став виправдовуватися, не став кричати. Він просто сів навпроти і закрив обличчя руками.
— Навіщо, Олеже? — тільки й змогла запитати вона.
— Мама вважає, що я зробив помилку. Вона каже, що з нею мені було б краще.
— А ти? Що вважаєш ти?
Він довго мовчав. Його мовчання було гучнішим за будь-які слова. У цей момент Христина зрозуміла, що боротьба за цей шлюб закінчилася. Вона не могла боротися з людиною, яка не хоче, щоб за неї боролися.
Вона почала збирати свої речі. Це не був гучний скандал. Це була тиха капітуляція перед силою, яку вона не могла здолати. Свекруха перемогла, навіть не перебуваючи в цій кімнаті. Її вплив був настільки глибоким, що він проріс крізь роки їхнього спільного життя.
Коли Христина вже стояла біля дверей з валізою, Олег підійшов до неї.
— Можливо, нам варто спробувати ще раз? — невпевнено запитав він.
— Хіба ми не намагалися всі ці роки? — відповіла вона. — Твоя мама завжди була між нами. В кожному пакунку яблук, у кожній коробці печива.
Вона вийшла в під’їзд, відчуваючи дивну порожнечу. Вечірнє місто зустріло її вогнями і холодним повітрям. Вона не знала, куди йти, але знала, що назад дороги немає.
Через тиждень їй зателефонувала Галина Петрівна.
— Сподіваюся, ти тепер задоволена? — голос свекрухи був сповнений удаваного суму. — Олег зовсім здав, нічого не їсть. Отак ти його любила.
Христина нічого не відповіла. Вона просто натиснула кнопку відбою і заблокувала номер. Це був останній зв’язок з минулим життям, яке виявилося зовсім не таким, як вона малювала у своїй уяві.
Вона почала все спочатку в іншому районі міста, подалі від знайомих місць. Проте іноді, купуючи яблука в магазині, вона мимоволі здригалася. Ці фрукти назавжди стали для неї символом зруйнованих мрій і прихованих таємниць.
Історія Христини та Олега — це лише один приклад того, як втручання батьків може змінити долю дорослих дітей. Чи була Галина Петрівна справді такою, якою її бачила Христина? Або вона просто діяла так, як вміла, вважаючи це виявом любові?
Чи вірите ви в те, що батьки завжди знають краще, з ким їхнім дітям буде щастя? Чи має право свекруха втручатися в життя молодої сім’ї під виглядом турботи?
Напишіть свою думку в коментарях, нам дуже важливо знати ваші думки про цю ситуацію! І не забудьте поставити вподобайку цій історії, якщо вона відгукнулася у вашому серці.
