— Оленко, вітаю тебе, дорога! Давно не зідзвонювалися, але я чула, що ти нарешті розлучилася з тим ненормальним, це так? Вітаю! — лепетала в трубку Лариса, але у відповідь почула лише тишу, а потім схлипування. — Оленко, ти в собі? Це сльози щастя, чи як?
— Ні! Я не можу жити без Василька, не можу-у-у! — навзрид голосила Олена так сильно, що здавалося, ніби вона збожеволіла. — Він мене ки-и-инув!
— Так, Оленко, давай я до тебе приїду? — запропонувала Лариса, але Олена відповіла відмовою і завершила їхню розмову.
Олена справді нікого не хотіла бачити ось уже третій місяць — саме тоді її кинув Василь. Той самий Василько, з яким вона прожила більше 17 років і якого вона стерпіти не могла всі ці роки, у всякому разі, їй так здавалося. Навіть познайомилися вони в якійсь нетиповій атмосфері: на танцях вона побачила, як якийсь хлопець чіпляється до інших, і в натовпі вона побігла розбороняти забіяк. Одного з яких звали Василь, йому розсікли брову, ось вона і простягнула йому свій носовичок.
Любов до «поганого хлопця» виникла майже одразу — красивий пройдисвіт. Василь не був вільним, зустрічався з іншою дівчиною, але він з легкістю потягнувся до Оленки. Колишня дівчина тоді Олені так і сказала: «Ну і слава Богу, забирай його собі, мучся з ним сама, з мене досить!». Олена тоді не зрозуміла її слів і дуже здивувалася: як можна розкидуватися таким хлопцем — мало того, що він зухвалий красень, так ще й живе окремо від батьків у своїй власній квартирі! Звичайно ж, він не сам на неї заробив, а отримав її у спадок від бабусі і дідуся, але все одно — серед його однолітків ніхто цим похвалитися не міг.
Мама Олени була категорично проти шлюбу її доньки з цим Василем і говорила, що наскрізь бачить його нутро. На весілля вона не прийшла, приїхала тільки сестра Олени, яка теж була незадоволена поведінкою нареченого: хильнув зайвого, слів не добирав. Василь вперше показав своє єство, коли Оленка була при надії — до когось там приревнував її без поважної причини. Олена мала б відразу з ним розлучитися, але її любов до нього, ще була жива. Потім з’явилася Катруся, і понеслося — випивка, друзі, невірність, “довгі руки”. Потім Василь присягався, що цього більше не буде, він зміниться, але його клятви вистачало максимум на місяць.
У двері подзвонили. Це Лариска! Ну просила ж її Олена — не приїжджати, і без неї гірко від усього цього, а від спілкування — тим більше. Та хто її зараз зрозуміє? Але Лариса, яка вважає себе великим психологом, може, чимось і допоможе.
— Олено, де Катя, чому ти одна? — розгублено запитала Лариса.
— Вона у свекрухи, поїхала на все літо, а я поки що у відпустці. Ні свекруха, ні донька не знають, що ми розлучилися. Скоро Катруся з бабусею приїде, ото буде новина! — сумно відповіла Олена.
Лариса обвела очима квартиру Оленки: ого, як все занедбано! По кутах валялося все, що можна, гора немитого посуду, купа невипраної білизни. Сама Олена сиділа на дивані геть худа, нерозчесана, заплакана. Ларисі відразу ж захотілося засукати рукави і почати прибирання. Вона сама нещодавно приїхала від доньки, у якої народилася маленька дитина і нічого не знала про розлучення Олени: спільні подруги згодом розповіли. І замість того, щоб Олена зраділа, що нарешті позбулася того гульвіси, та ще й залишилася з квартирою, вона сидить і плаче.
У процесі прибирання Лариса намагалася дізнатися подробиці всіх останніх подій:
— Оленко, ну чого ж ти голосиш? Ти ж сама мріяла з Василем розлучитися! Сама говорила: «Ось виповниться доньці 16-18 років, піде вчитися кудись у коледж, то я відразу ж із ним розлучуся»!
— Ось він сам нещодавно мені так і сказав: «Катруся дівчинка доросла, вже 16 років, вступила в коледж, тато їй вже не потрібен, а ти мені набридла, йду до іншої жінки, я тебе вже давно не люблю!».
На цих словах Оленка завила протяжним «И-и-и-и-и!» і Ларисі на деякий час довелося призупинити свій допит. Коли вона створила хоч якусь видимість порядку в квартирі, то спробувала підібрати слова, щоб заспокоїти подругу:
— Оленко, ну ти згадай — як ви жили? Як ти зловила Василя із сусідкою і за це сама ж й отримала! Скільки грошей витрачалося на його гулянки! А діймав тебе як, добре, що хоч Катю пальцем не чіпав. А ти продовжувала говорити: «Живу заради дитини!». Всі вже з тебе просто сміялися!
— Сміятися — не плакати! — відповіла Олена. — Так, я справді думала, що якщо позбудуся його, то мені стане легше. А потім він до мене на колінах приповзе, сам ридати буде, присягатиметься, що такого більше не повториться і у мене серце відразу ж розтопиться. Я не усвідомлювала, що так сильно його люблю, навіть, коли всією душею терпіти не могла!
Лариса вирішила повернути розмову у інше русло:
Ну нажилася ти з тим звіром і вистачить. А пам’ятаєш Валерку з нашої компанії, адже він був у тебе закоханий, ще до твого заміжжя. Та й потім страждав, коли ти вже й Катрусю народила. До речі, він зараз знову холостяк, зі своєю дружиною розлучився.
— Та ну того Валерку. Я через нього від Васьки отримала, коли він мені телефонувати почав, — обурилася Олена. — Не треба мені ніякого Валери, мені без Василька погано.
Оленчин телефон задзвонив. Вона здригнулася і з надією подивилася на екран телефону — хто ж телефонує? Але вже за секунду її обличчя змарніло, і вона відповіла:
— Так, мамо… Нічого… Ні, не приходив і не дзвонив… А чому ж радіти… Ось ти і радій, сама без чоловіка живеш і всім даєш безглузді поради… Ой, мамо, все, не починай, і без тебе нудно, поки що!
— А на матір ти чого розсердилася? — запитала Лариса. — А якби з твоєю донькою чоловік все життя так поводився? Мама ж хвилюється! Слухай, я придумала, ось що — сьогодні субота, давай зберемося і підемо в ресторан! Я такий ресторан знаю, там чоловіків — тьма, підчепиш собі когось. Де у тебе сукні?
Лариса відкрила шафу і почала шукати щось гоже.
— Що ж, гардеробчик такий собі — все сіре і сумне. Та я все ж спробую відшукати щось трохи схоже на вечірню сукню.
— Це мені Василь подарував в знак примирення! — сумно зауважила Олена. — Ні, Ларисо, нікуди я не піду. А раптом Вася повернеться від тієї вертихвістки, ми помиримося, потім він дізнається, що я в ресторан ходила, почнеться заново. Ні я не піду!
— Ти що, у тебе зовсім дах поїхав? — здивувалася Лариса. — Що це за не любов до себе? Не прийде твій Вася, він зайняти новою пасією! Давай бігом встала, вмилася, одяглася і вперед!
— Та йди ти сама звідси куди подалі! — вигукнула Олена. — Я думала, ти мені порадиш — як повернути чоловіка, поспівчуваєш. Так, мені було з ним погано, але і без нього теж — все навколо про нього нагадує. Можливо я сама винна, якщо він так зі мною, чи недостатньо уваги йому приділяла, якщо гуляв! Спасибі, допомогла прибрати вдома, а тепер йди — до побачення!
Лариса пішла, але по дорозі додому не втомлювалася дивуватися витівкам деяких жінок: ну ось як так: «Очі б мої не бачили його!», Але варто було тільки гульвісі вийти за поріг, то відразу: «Люблю — не можу»! Що ж це? До речі, Василь так і не повернувся.
Фото ілюстративне.
