— Мама готувала не так! Перероби ці котлети, я їх їсти не буду! — Чоловік знову невдоволено відсунув тарілку.
Світлана втомилася від його докорів. Цього разу вона вирішила висловити все йому та його мамі. Їй набридло марнувати продукти. До того ж усім, включаючи дітей, її страви подобалися. І тільки цей мамин синочок вічно залишався незадоволеним результатом її старань.
Коли Світлана та Артем одружилися, вона майже одразу чекала на дитину, і в господарстві їй допомагала мати Артема — Раїса Костянтинівна. Світлана була і залишиться вдячною їй за підтримку у важкі хвилини.
Не встиг Дениско підрости, як Світлана вже чекала на маленьку Анечку. Мама знову була поруч: готувала, прала, прибирала. Виносити другу дитині Світлані було важче, але вона була безмежно щаслива, що у неї і хлопчик, і дівчинка. Тому на постійні турботи та поради просто не зважала.
Артем майже весь час пропадав на роботі: приходив додому, вечеряв, трохи грався з Дениском і йшов відпочивати. Коли Анечка пішла у садочок, допомога Раїси Костянтинівни вже не була потрібна, та й обтяжувати свекруху більше не хотілося. Вона й сама зізналася, що за п’ять років втомилася і хоче пожити для себе.
Світлана стала справжньою господинею дому. Вона все встигала: і справами займатися, і дітям дозвілля організовувати. То мультики, то музей, то океанаріум, то дитяча вистава. Вона хотіла, щоб у дітей було все, що було недоступне їй самій у дитинстві. Єдине, що затьмарювало їхнє загалом щасливе життя, — це претензії Артема до її кулінарних здібностей.
Світлана ще з дитинства навчилася готувати, допомагаючи мамі. Уже до закінчення школи вона самостійно варила обіди для всієї родини, і навіть її вередливий молодший брат Сергійко наминав її супи й котлети за обидві щоки. Так, іноді готувати не було часу, але завжди можна зварити пюре та подати його з сосискою. Діти просто обожнювали магазинні сосиски! І що вони в них тільки додають? У будь-якому разі ніхто ніколи не скаржився. Окрім Артема.
Того вечора чоловік прийшов додому особливо роздратований. Світлана поставила перед ним тарілку з фрикадельками у ніжному вершковому соусі.
Артем вколов виделкою одну кульку, відправив до рота, пожував і скривився.
— Ну, Свєта! Ну це не те!
— Що саме не те? — здивувалася дружина.
— Це не так, як у мами. Дивись, тут у соусі грудочки. І фарш… З чого він? Я люблю, коли там свинина… А тут що?
Артем відсунув тарілку, демонстративно показуючи їй вміст.
— По-перше, це не грудочки, а шматочки фаршу. А по-друге, це індичка – тобі корисніше! — Світлані було прикро через його претензії. Адже діти все з’їли й навіть тарілки вилизали.
— Що ще є? — запитав Артем, чекаючи відповіді.
Світлана перелічила, що ще можна подати на вечерю, але його нічого не влаштувало. Він попросив зварити картоплю й принести з комори мамині заготовки. Так він і повечеряв, картоплею з домашньою кабачковою ікрою.
Наближався день народження Дениски. На свято прийшли родичі, Світлана замовила розкішний торт і накрила красивий стіл.
— Ой, Світланко, як же ти постаралася! — щедро сипала компліменти Раїса Костянтинівна. — Скільки салатів, закусок! Ми так гаряче не дочекаємося, — сміялася вона.
— Дякую, мамо, головне, щоб Артему сподобалося. Він постійно робить зауваження.
— З яких причин? — здивовано підняла брови свекруха.
— Тому, що я все не так готую. Не так, як ви.
— Ой, — розсміялася Раїса Костянтинівна. — Яка нісенітниця! Я тебе всьому навчу.
— Та справа в тому, що він єдиний, кого не влаштовує моє вариво. Діти їдять з задоволенням, гості теж, наче компліменти роблять, рецепти запитують. Один Артем вічно чимось незадоволений.
— Ну це тому, що твої гості — люди неосвічені. Про внуків я взагалі мовчу. Наша стара школа, звичайно, зовсім на іншому рівні. Ми, наприклад, могли з нічого цукерку зліпити, — свекруха мрійливо закотила очі, а потім, після паузи, продовжила: — Це ви зараз спеції та соєві соуси всюди додаєте, а ми й без того вміли смачно нагодувати родину.
Чесно кажучи, Світлана не очікувала, що свекруха займе таку позицію. Їй було очевидно, що всі готують по-різному, у кожного свій смак і переваги. Якщо Артем ніяк не може забути мамині котлети, то це лише справа часу — він звикне до нових смаків, куди йому подітися. Але вести себе так, наче ніхто, крім неї, не може смачно нагодувати родину, просто смішно!
“І мої гості в їжі не розуміють, і діти… я нічого божевільнішого не чула!” — подумала Світлана, але промовчала.
— Так може, Артему до вас на курси піти, раз лише він незадоволений? — хитро запитала Світлана.
— Придумала що! Щоб чоловік готував! У нього для цього жінка вдома є, а чоловік має заробляти гроші! — Раїса Костянтинівна відмахнулася від Світлани й пішла за стіл.
Після їхньої розмови щось явно пішло не так. Зазвичай привітна свекруха раптом стала вередливою. То їй салат хороший, але солі мало, то в іншому салаті кальмари резинові, а морква по-корейськи взагалі заправлена не так…
“Ну ось, тепер їх двоє. Сімейний тандем. Навіщо я на свою голову це сказала?” — подумала Світлана.
— Світлано, а це в тебе індичка запечена? Спробуй в наступний раз замаринувати інакше, а то вийшло сухувато. Хоча б який соус на стіл поставила.
Стиснувши зуби, Світлана пішла до холодильника й принесла Раїсі Костянтинівні кілька тюбиків соусів на вибір.
— Ой, дівчинко, це все їсти не можна, тут склад поганий. Я соуси до м’яса сама варю, це бюджетно й просто, я тебе навчу, не переймайся.
Подруги Світлани перезирнулися, за столом повисло мовчання. Але господиня тримала себе в руках.
— Обов’язково навчите, Артем, сподіваюся, це з’їсть. У вас усе їсть! І смачне, і не дуже, так, любий? — вона подивилася в бік чоловіка.
Той, як і гості, не зрозумів, що відбувається, але на всякий випадок вирішив не втручатися й лише невизначено підтакнув у нікуди.
А от Раїса Костянтинівна була налаштована вже зовсім недружелюбно.
— А ти Дениску давно перевіряла? Як у нього здоров’я?
— Чудово, з чого б інакше?
— Ну в тебе досить специфічна кулінарія, ось я й вирішила уточнити, — посміхнулася свекруха.
— Ні, слава Богу, все в порядку. Я сама переймалася, що йому Артемкові хвороби передадуться у спадок. Але Бог милував, Раїса Костянтинівна! — злісно відповіла невістка.
— Свєтко, а в кого ти торт замовила?! Ну-ка, колись! У Лариски, чи що? — подруги вирішили терміново розрядити ситуацію, бо далі спостерігати за цим було просто небезпечно. — Вона ж, здається, у відпустці, ні?
— Так-так! Чого це ти? На нас, чи що, вирішила заощадити? Неси свої фарфори з серванта, торт різати будемо! — не утихали вони.
Вечір був врятований, чужий торт критикувати не мало сенсу, всі трохи прийшли в себе й навіть розвеселилися, коли маленька Анечка вимазала брата повітряним кремом. Але у Світлани, звичайно, залишився осад після такої перепалки. Вона вирішила так: якщо чоловіка знову щось не влаштує, вона йому запропонує або їсти, що дають, або готувати самостійно. Тільки доля розпорядилася інакше.
Кілька тижнів були тихими. Артем приходив з роботи, їв свою вечерю, розповідаючи про робочі справи. Претензій щодо кулінарії не було. Світлана була здивована і навіть приготувала ті страви, які зазвичай йому не подобалися. Але й нещасні фрикадельки він з’їв з задоволенням. Без жодних ознак неприязні.
“Що ж, може, і справді звик,” — подумала Світлана і заспокоїлася.
В один прекрасний недільний ранок Світлана, скориставшись тим, що чоловік повіз дітей у зоопарк, вирішила приготувати кілька заготовок собі в підмогу. На тижні часу мало, а заготовки ой як рятують. Поки Світлана пасерувала овочі, ліпила й смажила котлети, час летів непомітно. Додому повернувся Артем з дітьми.
— Ой, як ви вчасно прийшли! Зараз я вам котлеток покладу! — воркувала Світлана.
Всі сіли за стіл, Артем нетерпляче потирав руки. Нарешті йому дісталася порція ароматних котлет, і він зробив укус.
— А мама готувала не так, перероби котлети, я їх їсти не буду!
Світлана, втомлена від докорів чоловіка, просто не повірила в таку наглість.
— В якому сенсі перероби?
— Ну, не можу я це їсти! Мама завжди додавала у фарш часник, а мені без нього прісно! — Артем був схожий на маленького капризного хлопчика. Тільки в піджаку й з вусами.
— Тобто ти вважаєш, що я зараз піду за м’ясом, перекручу фарш, насмажу нових котлет, і це займе хвилин двадцять? — Світлана вже роздратувалася не на жарт.
— Я не знаю, як їх готувати. Я просто хочу котлет, але інших.
— Діти, беріть тарілки й ідіть у свою кімнату, — спокійно сказала вона.
Коли на кухні залишилися тільки вони з Артемом, вона продовжила:
— А ти можеш не брати свою тарілку. Просто дуй до мами.
— Ну, Свєта, я їсти хочу.
— Ось вона тебе й нагодує, — відрізала дружина.
Артем зрозумів, що вона не жартує, винувато знизив плечима й вийшов із-за столу.
Пізно ввечері того ж дня він повернувся з двома повними контейнерами їжі, які йому люб’язно упакувала мама, щоб він не залишився голодним на наступний день. Світлана розуміла, що це вже переходить усі межі, але їй стало цікаво, чим же закінчиться весь цей цирк.
Кожного дня тепер Артем після роботи їхав до мами й повертався з контейнерами, а Світлані залишалося лише дивуватися силі його звички. Вона б так точно не змогла, їй узагалі байдуже, які котлети їсти — з часником чи без.
Походи Артема закінчилися через тиждень, коли він просто втомився кожен день після робити гак по дорозі додому й їздити до мами. Він прийшов до Світлани на кухню, сів на стілець і приречено запитав:
— Свєт, а можна я буду їсти вдома?
— А що ж ти будеш їсти, якщо тобі нічого не подобається? — здивовано запитала Світлана.
— Те, що є вдома.
— Але тобі не подобається, як я готую.
— Не подобається, — чесно відповів чоловік.
— Тоді я тебе не розумію.
— Я хочу сам навчитися.
Більш дивного бажання Світлана від чоловіків ще не чула.
— Ти хочеш навчитися готувати? Тобто, ти будеш смажити собі котлети сам? Вибач, але я повинна уточнити!
— Так. І собі, і тобі, і дітям. Я хочу навчитися готувати, і я знайшов кулінарні курси.
— Курси? Ти будеш ходити на курси? Коли тобі? Ти ж постійно на роботі.
— Я втомився, Світлано, я не хочу більше поєднувати кілька посад, я хочу ходити на роботу, як усі звичайні люди, а не просиджувати там до півночі, — Світлана підсіла до Артема й поклала свою руку на його. — Я хочу проводити час з Анею і Денисом. Нічого, якщо я буду заробляти менше?
— Артеме, та звичайно, нічого! Ти нам потрібен вдома, знаєш, як діти сумують за татом? Розвантажиш трохи мене, і я буду брати роботу додому. Я ж після появи дітей всім клієнткам сказала, що більше не шию, що мені нема коли. А зараз ми з дівчатками сарафанне радіо запустимо, і всі знову до мене повернуться.
— Тільки мамі не будемо казати, добре? — усміхнувся Артем.
— Добре, — погодилася Світлана.
Артем стримав обіцянку, звільнив себе від більшої частини обов’язків на роботі й пішов на курси. У процесі виявилося, що у нього не тільки є талант до кулінарії, але його всерйоз захопило кондитерське мистецтво. Через всього кілька місяців він продав свій перший торт.
А потім пішло — поїхало! Чоловік-кондитер відразу став зіркою міста. Не без Світланиних подружок — вони всюди щебетали наперебій, який красень робить їм торти на свята, а які пиріжки він кладе до замовлення в якості компліменту! Просто солодкий рай!
Одного разу, правда, до них приїхала Раїса Костянтинівна і заявила, що в сім’ї у них робиться хто знає що. Що чоловік повинен працювати, а не булки пекти. Що жінка, значить, погана, якщо довела свого чоловіка до «бабської» роботи.
— Мій Артем менеджер високого класу! Йому на роботі ціни не було! Йому відразу три посади виділили! А тепер що? Він пиріжками власного виготовлення на вокзалі торгувати піде? А ти куди дивилася? — Раїса Костянтинівна була незадоволена невісткою.
— Ну чому відразу на вокзалі? Інтернет же є. У нас і сайт є, і податки ми платимо. Все серйозно, — намагалася переконати її Світлана, але вона й чути нічого не хотіла.
— Це просто якась нісенітниця! Там йому зарплату платили, а тут? Вовка ноги годують? У вас двоє дітей! Ви про них подумали? Теж ще мені бізнесмени.
Та й взагалі, в той день Раїса Костянтинівна ще багато чого говорила образливого, і по синові пройшлася, і по невістці, і по їхнім батьківським здібностям. Артем уважно вислухав її, а потім налив чаю зі своїм тортом. Раїса Костянтинівна все відмовлялася, а потім взяла і спробувала. Аж очі закотила від задоволення! Але вчасно опам’яталася й поспішила збиратися додому. Торт, правда, попросила покласти в контейнер і дати їй з собою.
З тих пір стосунки стали потихеньку теплішати й налагоджуватися, мама знову почала допомагати їм з дітьми й з господарством. Після того, як Артем остаточно звільнився з роботи, Світлані знову довелося відмовитися від клієнток, адже чоловікові знадобилася допомога. Замовлень було багато, а хороших кондитерів у місті — мало.
Отже, ще через півроку вони взяли в оренду невеликий цех, найняли помічників. Їхній сімейний бізнес розцвітав на очах. Коли Світлана згадувала про претензії чоловіка, вона сміялася з того, якими вони обидва були запальними. А ще про те, які непередбачувані повороти долі. Адже якби Артем не скаржився на її кулінарію, вони ніколи б не прийняли рішення так кардинально змінити своє життя на краще.
І так, зрештою, у цій новій главі їхнього життя, Світлана усвідомила, що найважливіше — це підтримка, любов і вміння знаходити радість навіть у несподіваних ситуаціях.
