Одного разу мені зателефонував брат та повідомив, що наша мама занедужала. Наполягав, щоб я приїхала її доглядала, адже я у декреті нічого не роблю. Тим більше, що для його дружини Дарини вона була чужою людиною, а для мене рідною матір’ю.
Так сталося, що старшого за мене на 8 років брата, батьки завжди любили більше ніж мене. Він був улюбленцем всієї родини. Батьки часто називали саме Кирила своєї гордістю.
Мені завжди казали, що мене на світ привели лиш для того, щоб було кому на старості батьків доглядати і склянку води подати. Адже на брата чекає велике майбутнє, а моя доля залишитися з батьками і допомагати їм. Будучи ще маленькою дівчинкою, я не надавала великого значення цим словам.
Четвірки з фізики брата батьки оцінували як Нобелівську премію. А мій щоденник з одними п’ятірками сприймався як належне, ніби так і повинно бути і в цьому немає нічого особливого. Батьки зробили все аби вивчити брата за гроші, так як він не зміг потрапити на державне навчання. Батько навіть влаштувався працювати таксистом по вихідним, але згодом його не стало.
Невдовзі у Кирила почалися серйозні негаразди з роботою. Відпрацювавши по 3-4 місяці його «просили на вихід». Мама була глибоко переконана, що справа не в ньому, а просто знайшлася «кумівська» заміна.
Після закінчення школи пішла до інституту і потрапила на державне. А через пів року Кирило одружився. Радості моєї мами не було меж. Нарешті невістка подарує їй онуків. Мені довелося переїхати на кухню, так як молода пара поселилася в нас. Дуже неприємно було бачити як мати бігає навколо братової дружини і виконує всі її примхи.
Мама вважала, що догоджаючи Дарині вона одночасно догоджає брату. Адже, якщо Дарина буде не задоволена хоч чимось, то Кирило теж буде невдоволеним. Вони ж одна сім’я.
Ще через рік не стало бабусі. Свою квартиру за заповітом вона звичайно ж залишила улюбленому онукові. Але мама вирішили, що в бабусину однокімнатну квартиру підемо жити ми. А нашу двокімнатну квартиру залишимо молодятам, мовляв у них скоро діти будуть. В однокімнатній з дітьми жити не можливо.
Після закінчення університету я також вийшла заміж. Так як своєї квартири у чоловіка теж не було, ми пішли жити на орендовану. З дітьми вирішили трохи почекати.
У Кирила підростав син, теж названий Кирилом в честь батька. Дарина сиділи в декреті, а мама позичала гроші у нас, виправдовуючись тим, що Кирило мало заробляє, а треба внука ростити. Її пенсії не вистачає на життя двох сімей. А ми оплачуємо оренду житло і нам вистачає? Мама обіцяла допомагати, тож вона не могла залишити брата.
Сину вже виповнилося 5 років, а Дарина не поспішала виходити на роботу. Тоді мій чоловік не витримав і наполіг на тому, що ми припиняємо спонсорувати мого брата і його родину і починаємо збирати на своє житло.
Через це мама не спілкувалася з нами 3 роки. За цей період я вже мала доньку і ми взяли квартиру в кредит. Коли моїй дочці було пів року, подзвонив брат і сказав що мама зараз у стаціонарі і коли випишуть її потрібно буде доглядати. Для Дарини вона чужа людина, не буде ж вона їй підгузки міняти? А я дочка, тому повинна це робити.
Вибору не було. Ми з чоловіком забрали маму до нас. Вона зізналася, що коли лежала в палаті Кирило привозив нотаріуса для оформлення заповіту. Двокімнатну квартиру вона звичайно ж залишила брату. Сказала, що у мене є чоловік і він мене забезпечить. А Дарина могла б образитися. Казала, що він обіцяв зі мною поділитися, адже у нього ще була бабусина однокімнатна.
Через пів року мама одужала і вирішили переїхати до себе в квартиру. Я мала приїздити до неї кілька разів на тиждень та допомагати. Але виявилося, що переїжджати нікуди. Брат продав квартиру, заявивши що це його власність і мама все одно зі мною жила. На виручені гроші вадим купив собі та дружині по машині. А решту просто витратили на дрібниці.
Я не витримала і сказала, що мама переїжджає в свою двокімнатну квартиру. Заповіт не дарча і їй є де жити. Вона сама розпорядилася своєю долею, а я хочу розпоряджатися своєю. Мама була у розпачі. Її хвилювало тільки те, що подумають Дарина і Кирило, чи не образяться вони коли вона повернеться у свій дім де вони мешкають.
Але я наполягала на своєму і маму перевезли в її квартиру. Брат з дружиною зустріли нас дуже не приязно. Брат навіть згадав про те, що саме я “повинна” бути поруч з мамою, а не він. Я відповіла гідно, сказавши, що мама буде жити не нього а у себе. Мені зі спадщини нічого не дістанеться і таке ставлення до себе я більше терпіти не буду.
Мама часто телефонувала і скаржилася на невістку. Мій чоловік не витримав і порадив їй змінити заповіт, порвати його у них на очах, можливо хоч тоді щось би змінилося.
Мама так і зробила. Після того Кирило з Дариною почали ставитися до неї не из великою любов’ю, але все ж хоч з якоюсь повагою. А онук усе питає в бабусі чи подарує вона йому ту квартиру у якій вони всі разом наразі живуть.
Мене після зміни ставлення до себе мама навіть бачити не хоче. у неї все тепер добре, отже я знову не потрібна. Але це нічого. Мені від них нічого не потрібно. Все, що ми маємо, заробили самі, а це додає впевненості неабияк.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
