Ялинку обов’язково треба ставити на Новий рік.
Хтось справжню купує, хтось ставить штучну. Це не важливо; головне, щоб ялинка обов’язково була. Ялинка – це нев’януча доброта й натяк на вічне життя, так вважали філософи. Ялинка приносить в дім радість і щастя. Так що треба поставити ялинку.
Так одна жінка думала. Все було дуже непросто. Її синок недужав. Він напівлежав в ліжку і дивився телевізор. Або книжки читав – він уже вмів читати. Він малював ялинку з іграшками, але нічого не просив. Він знав, що грошей немає. Він з мамою жив у крихітній кімнаті, в гуртожитку. Вони і цьому були раді. Батько їх покинув, вигнав, вижив з квартири. Ось вони і пішли. А потім хлопчик занедужав сильно. І майже рік хворів ось.
Мама хлопчика йшла по вулиці і побачила, що продають ялинки. Недешево. Можна взяти обідрану – зі знижкою. Але грошей було так мало, що тоді не вистачило б на частування. Ліки теж деякі доводилося докуповувати. І платити кредит… Іграшок ялинкових теж не було, так що і сенсу немає ялинку купувати.
Але ялинка потрібна! Неможливо без ялинки зустрічати Новий рік. І мама підійшла до чоловіка, який торгував ялинками; і боязко попросила: а можна купити гілочки? Ось валяються гілочки від ялинок; вона б купила, якщо недорого. Чоловік навіть здивувався. Він тупотів ногами від холоду і ховав обличчя в комір. Він замерз і хотів швидше розпродати ялинки. Їх уже мало залишилося!
Він став сам збирати гілочки найгарніші; сказав, що будь ласка! Задарма беріть! Мені не шкода! Мама хлопчика дуже зраділа і все ж полізла в гаманець. Їй соромно було даром брати навіть гілочки.
А чоловік з білими від інею бровами гілочки їй дав, як красивий букет. І привітав з прийдешнім святом. Вона раптом зросила обличчя. Сама не очікувала. І сказала, що це від нервів. Дитина недужає, ось і нерви … Вибачте, заради Бога!
Чоловік став її питати про все, вона чомусь стала розповідати. Так буває з випадковим попутником в поїзді, знаєте? В цей час три ялинки купили – дуже швидко. Залишилася одна, маленька. Остання.
Ось цю ялинку Сергій на своїй «Газелі» і відвіз Андрійкові, хлопчикові, що недужав. І маму підвіз заодно – швидко і зручно! Потім ще раз привітав з прийдешнім, попрощався, пішов,… а через годину знову прийшов з іграшками! З кулями і дощиком на ялинку! І з мандаринами. Заодно і ковбаси взяв. І шоколадку велику!
І вони всі разом нарядили ялинку. Трохи замало іграшок, але це не головне. Адже головне – вічнозелена ялинка, символ нев’янущої доброти. І радість хлопчика, який встав з ліжечка і теж наряджав ялинку. І з апетитом їв ковбасу, до речі.
Ось так познайомилися мама хлопчика і продавець ялинок. Який тимчасово ялинки продавав; він просто шукав роботу. І знайшов! Став відмінно заробляти. І незабаром вони переїхали в затишну маленьку квартиру. В якій на цей Новий рік поставлять велику ялинку! Правда, штучну. Вони її купили задорого, але просто от не хочуть нікому зла. Навіть дереву. Нехай живе в лісі вічнозелена ялинка! А вдома стоїть своя, вся в різнокольорових лампочках, ліхтариках і блискучому дощику.
Анна Кір’янова.
