fbpx

Мам, тут така справа. Ти щось зовсім розхворілася. Та й Костик одружуватися знову вирішив. Одним словом, я тебе в одне гарне місце відвезу, я про все домовився вже. Там насправді курорт! Доглянуто, красиво. А сюди Костик переїде зі своєю

Це була зарозуміла, дуже доглянута жінка. Працювала завжди на керівних посадах. У вухах гойдалися дорогі сережки, пальці були унизані перстнями. Висока зачіска, костюми. Чоловік її балував, а залюблене чадо – синочок Ігор, купався в променях батьківської любові.

У нього з дитинства було все найкраще, навіть в часи дефіциту. Мама і тато могли дістати для нього усе, що завгодно. Ольга Іванівна жила в просторій трикімнатній квартирі. І завжди кривила губами, коли приходила в гості до сусідки – тітки Марії (вони дружили з нею). Ну як дружила, треба ж було з кимось спілкуватися.

Тітка Марія була багатодітною матір’ю. Мала трьох синів і доньку. Чоловіка втратила рано. Тягла дітей одна. Хлопці приходили з вулиці замурзані, з обдертими колінами, брудними долонями. То кораблики пускали, то в калюжах стрибали. Йшли цілувати матір. Її подруга обурювалася: «Хоч би руки помили. Які ж вони у тебе не виховані. Ось мій Ігор. Він зовсім не такий! Завжди чистенький, ручки помиті». На що тітка Марія добродушно посміхаючись, відповідала: «Та вони ж діти! Їм все цікаво. А одяг і випрати можна». Але подруга лише посміхалася.

Вона гордо виходила на подвір’я. Там іноді зустрічала ще одну сусідку, Люду. Їй з чоловіком було вже за сорок, тільки от дітей у них не було. Ольга Іванівна любила почитати Люді мораль, яка починалася зі слів: «Ти, як пустоцвіт, Людмило. Дивись, як би твій чоловік від тебе не втік. Дітей немає. І взагалі. Ось будеш стара, хто тобі склянку води подасть? Хто за тобою доглядати буде? Так і зостанешся одна. Он мій Ігор. Надія моя. Такий хороший хлопчик. Знаю, що одна ніколи не залишуся. Він і зараз підійде, спитає: «Мамочко, що тобі принести? Чайку? Або цукерочку?». Золотий хлопчик росте!

Та Людмила на Ольгу не ображалася . Вона за натурою спокійна була. І тільки відповідала:

– Так, Олю. Пощастило тобі, що й казати. Синочок такий хороший, не хлопчик, а диво! Ольга Іванівна поправляла зачіску і знову починала розповідати про чесноти свого Ігоря.

Минав час. У сусідки тітки Марії повиростали її хлопчаки, вивчилися на робітничі професії. Донька на кухаря. Вони, як і Ольга Іванівна, теж жили в трикімнатній квартирі, куди незабаром старший син привів ще й дружину, народилася дитина. Ольга Іванівна до них заходила і відверто дивувалася. Скільки народу! Грошей постійно не вистачає. А вони ще ходять і чогось радіють.

От у неї інша справа! Дім повна чаша. Порядок. Ігор в інституті вчиться. Начальником буде. Так і вийшло. Щастю матері не було меж. Затьмарювало його тільки те, що чоловік не дожив, не побачив, якою син став великою людиною. Приходячи за звичкою до тітки Марії, Ольга Іванівна знову стиснула губи зі словами:

– Ех, Марійко. От що у тебе за діти? Прості робітники! А ти ще ними пишаєшся! Було б чим, хоч би вивчила їх. Ось у мене Ігор, який молодець, тепер керівник.

– Та за що ж мені було їх вчити Олю? Одна ж я. А так вони діти хороші. І професії у них нормальні. Миколка ось водій від Бога. У автомобілях розбирається з закритими очима. Григорій прекрасний зварювальник. А Василь токар, його завжди кличуть всюди, – з придихом в голосі, нахвалювала своїх хлопців тітка Марія.

– Та вони ж робітники, прості робітники. Ні, ну як так можна? Грошей постійно не вистачає. Навариш каші гречаної каструлю, їсте потім. Або цей борщ на кістках. Або млинці, ми ось, коли їмо, то з ікрою або з рибкою. А ви з салом, фу! – кривилася Ольга Іванівна.

– У мене бабуся завжди так робила. Трохи м’ясця та сала на сковороді. Це ж смачно! –розповідала тітка Марія. Вона подрузі ніколи не заздрила. І щиро захоплювалася її рафінованим і розумним Ігорем, при цьому обожнюючи власних дітей.

Незабаром і у Ольги Іванівни з’явилися онуки. Катруся і Костик, яких бабуся обожнювала. Роки мчали, літні жінки стали потихеньку здавати. Одного разу у тітки Марії відмовили ноги. З вікна Ольга Іванівна дивилася, як її подругу, повненьку жінку, несуть в машину на руках двоє синів. Старенький «Жигуль» підігнали прямо до ґанку. Зітхнувши, вона випила крапель. Знову глянула у вікно.

Під’їхав на джипі Ігор, вийшов з пакетами. Мати пішла до дверей. Тітку Марію лікували довго. Вона сильно схудла і тепер будь-який з синів міг з легкістю носити її на руках. Одного разу Ігор, якого інші називали з повагою: «Ігор Сергійович» зустрівся на вулиці з сином тітки Марії, Григорієм. Той якраз заніс маму додому і з сумкою відправився в магазин.

– Чуєш, не набридло тобі? Я б на твоєму місці махнув рукою давно. Возитися з людиною, яка не ходить. Її ж і мити треба, і таке інше. А в туалет ви як її, теж носите? Ех, не заздрю я тобі, чоловіче, – процідив крізь зуби Ігор.

– Ти зараз це навіщо сказав, га? Це ж моя мати! Вона нас чотирьох одна на ноги поставила! А коли ми маленькі були і вона нас мила та пелюшки прала, це як? Прибирала за нами, ночей не спала. Працювала, де могла, щоб хоч трохи нам чогось купити! І твоя мати тебе ростила також, – насупився Григорій.

– Ну, ти мене з собою не порівнюй. Ми завжди добре жили. І не треба знову ж таки порівнювати немовлят, за якими приємно доглядати і слітню жінку, – реготав Ігор.

Григорій схопив його за плечі. Ззаду підбіг його брат, Микола.

– Залиш, не треба, Гришо! Мамі знову погано, пішли додому!

А потім тітка Марія несподівано стала на ноги. Хитаючись, тихесенько, почала ходити. За допомогою своїх дітей виходила на подвір’я, сідала на лавці. Ті закутували її пледом. Одного весняного дня Ігор прийшов до матері, яка вже кілька днів не вставала. Та зраділа, простягнула до сина руки.

– Мам, тут така справа. Ти щось зовсім розхворілася. Та й Костик одружуватися знову вирішив. Одним словом, я тебе в одне гарне місце відвезу, я про все домовився вже. Там насправді курорт! Доглянуто, красиво. А сюди Костик переїде зі своєю. Я вже домовився, післязавтра ремонт почнуть. Так що збирайся прямо зараз, ми тебе відвідувати будемо, – бадьоро вигукнув Ігор.

Ольга Іванівна слухала його і нічого не розуміла. Яке гарне місце? Чому сюди, в її квартиру, Костик переїжджає?

– Синку, то давай я з Костиком буду жити? Або з тобою і Надею? Мені ж місця багато не треба. Синочку, не треба мені курортів! Я з вами хочу! – по зморшкуватих щоках Ольги Іванівни потекли сльози

– Мамо, ну що ж ти, як маленька? Хіба молодим потрібна літня людина поруч? У них своє життя. А у нас гості постійно, ти лежиш, за тобою ж догляд потрібен. Надя працює, їй не до тебе. Мені теж ніколи. Мам, давай збиратися, зараз люди приїдуть, допоможуть нам, – Ігор відвернувся від матері, поки та чіплялася за його руку.

– Синочку, не треба, я ж не заважатиму, Ігорчику, – не вгавала жінка похилого віку. Але Ігор був непохитний. Сльози матері його не зачіпали. Ользі Іванівні допомогли вийти з речами на ґанок. Там вона побачила свою подругу, тітку Марію. Вона з синами і донькою якраз збиралася з сад. Вантажили розсаду, мішки з картоплею. Жартівливо перемовлялися. І в цю хвилину Ользі Іванівні раптом так відчайдушно захотілося поїхати з ними. Подруга її побачила, помахала рукою. Щось сказала синові, Гриші. Той, помовчавши, все ж таки підійшов до Ігоря. Відвів його у бік.

– Мати моя запитує, куди твоя їде? Та ще й з речами, – запитав Гриша.

– У ліс по гриби! – реготав Ігор. І продовжив: – У будинок для літніх людей я її прилаштував. Місце хороше, догляд там, медпрацівники, харчування. Маму провідувати буду. Це у вас грошей немає, возилися зі своєю, на руках тягали та прибирали всі. А я в стані усі послуги проплатити! – сказав Ігор.

– Ігоре, постривай. Так не можна. Це ж … мати твоя. Ти що коїш? Слухай, може до нас її? Удвох з матір’ю моєю в кімнаті будуть. Вони ж подружки. Ти приїжджати будеш. Їм же веселіше удвох, Ігоре, – почав вмовляти його Гриша.

І Ольга Іванівна, підійшла ззаду, раптом почала просити сина: – Ігоре, дозволь? Ми з Марією удвох будемо, синочку, будь ласка!

– Ще чого! Вони ж там в тісноті живуть! Я тобі в стані прекрасні умови забезпечити. Своя кімната буде, телевізор поставимо. Годують там чудово, а у цих що? Кашу гречану, про яку розповідала, будеш наминати? Досить мам, не проси більше!

Ольгу Іванівну відвезли. Її не стало через три тижні. За весь цей час Ігор жодного разу не відвідав матір. Так що питання зі склянкою води в старості і з тими, хто її подасть, залишається відкритим…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page