Подряпина і справді була несерйозною — так, ледь рожева смужка, але Анюта лементувала так, ніби всі біди Землі звалилися на її маленьку голівоньку. Ну що ж, треба піднятися. Тим більше все одно треба вечерю готувати, скоро чоловік з роботи прийде. Господи, туга ж яка!
Лариса встала, підняла Анюту, подула на її ніжку і зі словами: «Все, вже нічого не має!» — посадила в манеж, а кішку замкнула на балконі. Анюта продовжувала плакати, але мама байдуже пішла на кухню. Вона включила музику на смартфоні, одягла навушники, і, пританцьовуючи, почала чистити рибу. Ну треба ж таке, навіть через навушники чути доньку! Ну коли ж вона вгамується?
Незрозуміло чому, але материнське почуття в Ларисі так і не прокинулося. Вся справа в тому, що вона зовсім не хотіла дитину, взагалі! У будь-якому разі, років так до 30-35 точно, а там вже може чогось і захочеться, але це не точно! Але всі навколо наполягали, мовляв «пора» і все тут!
Лариса народилася в повній, але небагатій родині, в ті 90-ті ніхто не поспішав обзаводитися великою кількістю дітей, часи важкі були. Тим більше у батьків була однокімнатна квартира, куди двох? У них на подвір’ї майже одні хлопчики, а з розваг тільки пісочниця, криві гойдалки і дерев’яний кораблик з пробоїною у лівому борту. Ось і вся дитяча фантазія — залізти на корабель і грати в піратів, уявляючи себе в далекому плаванні.
Подвір’я тихе, в основному всі діти сидять у своїх гаджетах і ведуть бій своїми піксельними чоловічками. Що таке дитячий гомін, Лариса дізналася, коли батьки з нею переїхали ближче до центру міста в двокімнатну квартиру. Їй вже було 15 років, вікна її кімнати виходили на розкішний дитячий майданчик зі всілякими гойдалками, каруселями і крутими гірками різної форми з великою кількістю дітвори. Було спекотно, але доводилося закривати вікна ̶ навіть зосередиться важко читаючи книжку чи працюючи за комп’ютером: нескінченний гомін. Тільки після 9 вечора наступала тиша, але потім починала “співати” сусідська дитина, яка нещодавно з’явилася на світ. Ех, навіть важко було заснути!
Любов до «піратства і до моря» з дитинства не минула безслідно: Лариса вирішила стати гідом-екскурсоводом, відвідати різні країни. Вивчилася, пішла працювати в турагентство, але на початку стажувалася в офісі — продавала путівки.
Одного разу в офіс завітала парочка: симпатичний хлопець і розмальована пані. Лариса ще подумала, що вони зовсім не гармонують один з одним — він такий приємний і романтичний, як Артур Грей, а вона проста дівчина. Парочка взяла путівки в Туреччину, а через кілька днів цей Грей прийшов повернути путівки і взяв інші — втрьох з друзями, без дівчини. Не судилося тій пані завоювати такого хлопця! А у Лариси все вийшло!
Хлопця звали Артем (ну майже, як Артур), потім він почав подорожувати разом з Ларисою: вона на роботу, а він на відпочинок, якщо мав вільний від своєї роботи час. У Артема з братом був свій автосервіс: один відпочиває, інший працює, все чітко і чесно! Зрозуміло, що такі поїздки привели потім до весілля, тільки Лариса відразу сказала — поки ніяких дітей, поки вона не буде готова! І роботу вона втратити не хоче. Так, їй вже 25 років, але такою були її умова. Артем погодився.
Тільки от з першого року заміжжя почалося:
— Донечко, ти що? Яка робота, ти ж заміжня жінка! Починай вже займатися прямими обов’язками: платуйте дітей, господарюйте! — не вгавала мама.
— Ти що, не збираєшся мене онуками тішити? — підтакувала свекруха. — Один у мене навіть одружуватися не хоче, а другий одружився в 30 років і тепер невістка он як заспівала!
— Чому ти не хочеш дітей? — дивувалися подруги і притискали до себе своїх мацьопиків. — Адже діти це ж таке щастя!
Нічого хорошого в дітях Лариса не бачила і не відчувала. Вона добре виконувала свої домашні обов’язки і з задоволенням працювала. Молодих це влаштовувало, а ось батьки і подруги насідали: мовляв, як тільки будеш при надії, відразу відчуєш увесь кайф материнства, почуття дадуть про себе знати. Але Лариса нічого не хотіла змінювати.
Корективи внесла ситуація з “китайським подарунком світу”. Коли тільки почався бум і турагентства переживали не найкращі часи, всі навколишні заволали Ларисі: «Пора — це знак згори!». Пригнічена через відсутність роботи Лариса здалася. Звістка про майбутнє материнство не заставила себе чекати, дізналася ще на початку квітня, а в грудні народила донечку Анну. Але вона й далі нічого вона не відчувала. Взагалі!
Навіть коли Анюта народилася і її з Ларисою виписали додому, то матусі зворушливо запитали:
— Ну! Тепер ти розумієш — про що ми тобі казали? Що відчуваєш?
— Відчуваю, що попереку стало легше! — відповідала Лариса.
Тьху-тьху ніврочку! Бабусі розчулено подивилися на внучку, уті-путі, мусі-пусі, помахали лапками, пообіцяли допомагати і відвідувати, але потім зникли і приїжджали рідко. Досить було того, що вони внучку по вайберу бачать, а гостинці і Артем у них може забрати на машині. Але так материнська любов у Лариси так і не прокинулася. Вона робила все на автоматі: годувала, змінювала підгузки, мила дитину, гуляла з нею за розкладом, вдома чисто от і добре. Але зайвий раз взяти дитину на руки, приголубити і погойдати — не хотіла, це все вище її сил. Невже вона не любила свою дитину? Напевно — ні, їй не властиві такі почуття і все! Лариса сама на себе через це злилася!
Коли вже смажилася риба, прийшов Артем. Він роздягнувся, помив руки і зайшов до кімнати зі словами:
— А де ж наша маленька дівчинка? А де ж наша красуня? А де ж любов усього мого життя?
Тиша і якийсь шурхіт. Артем вийняв з манежу Анюту, заплакану і напівсонну, взяв її на руки і зайшов з нею на кухню.
— Матусю, ну що ж ти знову прогавила, що ми плакали манежі і вже почали там засинати? — запитав Артем, а Анюта напівсонними оченятами ображено дивилася на маму, засунувши пальчик за щічку.
— Не знаю, Артеме, не знаю я! — Лариса не знала, як це почуття, точніше байдужість до доньки, пояснити чоловікові.
— Я все зрозумів! Ми полетіли далі спати у ліжечко! — Артем видав звук літака і «полетів» з усміхненою донькою в дитячу кімнату. А Лариса знесилено сіла на стілець. Їй було соромно! З’явилася б Анютка на 7 років пізніше, можливо було б все по-іншому. Лариса б відчувала щось, а зараз — тільки якесь спустошення і сум. Добре, хоч Артем хороший батько, хоч хтось Анюту по-справжньому любить.
Фото ілюстративне.
