— Судячи з вашого обличчя, ви не мене тут очікували побачити? — з усмішкою запитала я застиглу на місці свекруху.
Олена опустила чашку з недопитою кавою й перевела погляд на годинник — восьма ранку. Останній місяць перед відпусткою завжди був метушливим, але цього разу все було особливо напружено. Телефон наполегливо завібрував — Максим.
— Привіт, ти вже на роботі? — голос чоловіка звучав якось дивно.
— Так, готую звіти перед відпусткою. А що?
— Мама телефонувала. Каже, що ти вчора розмовляла з нею не надто ввічливо.
Олена відкинулася на спинку офісного крісла й заплющила очі. Людмила Аркадіївна вміла перетворювати будь-яку розмову на драму.
— Макс, я лише сказала, що ми самі вирішимо, як проведемо вихідні.
— Але ж вона хотіла допомогти з ремонтом…
— Допомогти? — Олена подалася вперед. — Вона хотіла вказати, які плінтуси нам клеїти у нашій квартирі, не кажучи вже про інше!
— Гаразд, поговоримо ввечері.
Олена зітхнула. Три роки тому, коли все тільки починалося, життя здавалося таким простим. У свої двадцять вісім вона мала все: престижну роботу у міжнародній компанії, власну квартиру в центрі міста й повну незалежність. Зустріч із Максимом перевернула все з ніг на голову.
Перше знайомство з майбутньою свекрухою Олена пам’ятала, наче це було вчора. Людмила Аркадіївна, статна жінка з бездоганною зачіскою, уважно розглядала майбутню невістку поверх окулярів у тонкій золотій оправі.
— Отже, маєш власну квартиру? — свекруха поправила серветку на колінах. — І де саме?
— У центрі, неподалік парку.
— Ну треба ж, — Людмила Аркадіївна багатозначно подивилася на сина. — Яка самостійна дівчина. І працюєш…?
— Відділ маркетингу, керую проєктами.
— Хороша посада. І зарплата, мабуть, відповідна?
Максим тоді промовчав, хоча Олена помітила, як сіпнувся кутик його губ.
Підготовка до весілля перетворилася на справжнє поле бою. Людмила Аркадіївна наполягала на традиційному форматі — з викупом, короваєм і застіллям у ресторані на двісті осіб.
— Максимку, ну як же без рідні? Що люди скажуть? — розводила руками майбутня свекруха. — У нашому роду завжди так святкували!
Олена ж мріяла про сучасну церемонію на природі у колі близьких друзів. Максим волів не втручатися, і в підсумку перемогла традиція. Весь вечір Людмила Аркадіївна сяяла у сукні кольору фуксії, керуючи тостами й конкурсами.
Після весілля молодята оселилися у квартирі Олена — так було зручніше, та й ремонт щойно зробили. Людмила Аркадіївна стиснула губи, але промовчала. Щоправда, ненадовго. Уже за тиждень вона почала з’являтися з регулярністю кур’єрської служби.
— Максимку, я тут повз проходила, — щебетала свекруха, прослизаючи у квартиру. — Ой, а що це у вас так брудно? Олена, ти ж сьогодні вдома, могла б і прибрати.
Жінка зціплювала зуби й мовчки витирала неіснуючий пил. Людмила Аркадіївна неквапливо пила чай, водночас розповідаючи, як правильно вести господарство.
— У наш час дружини самі готували, не те що зараз — напівфабрикати та доставка, — свекруха похитала головою. — От я твоєму батькові, Максимку, щодня свіженьке варила.
Ситуація загострилася, коли Максим несподівано втратив роботу. У великій будівельній компанії, де він працював проєктувальником, сталися проблеми з будівництвом. Штат довелося скоротити. Тепер Людмила Аркадіївна приходила щодня — «підтримати сина у важку хвилину».
— І що ти тепер збираєшся робити? — допитувалася свекруха, розставляючи на столі чергові банки з домашніми заготовками. — Жити на одну Оленину зарплату?
Олена відчула, як у неї запалали вуха. Врешті-решт, це її квартира! Але Максим тільки відмахнувся:
— Мамо, знайду роботу.
Тижні минали, а роботи не було. Максим усе більше часу проводив удома, просиджуючи за комп’ютером. Тим часом Людмила Аркадіївна продовжувала свої візити й тепер годинами шепотілася з сином на кухні. Розмови обривалися, щойно Олена заходила до кімнати.
Того вечора жінка затрималася на роботі — наближався кінець кварталу, потрібно було закрити всі проєкти перед відпусткою. Телефон розривався від дзвінків клієнтів і повідомлень у робочому чаті. Коли вона нарешті дісталася додому, годинник показував майже дев’яту.
Відчинивши двері своїм ключем, Олена застигла на порозі. З кухні доносилися приглушені голоси — свекруха знову була тут. Але цього разу щось було не так. Жінка навшпиньки підійшла ближче.
— Максиме, ну що ти, як маленький! — гаряче шепотіла Людмила Аркадіївна. — Квартира ж яка, у центрі! Продамо її, купимо тобі двокімнатну ближче до нас, ще й на бізнес залишиться. А ця нехай в орендованій поживе, не переламається. Зате ти свою справу відкриєш…
Олена відступила від дверей, стискаючи у руках сумку. У голові шуміло, а ноги наче приросли до підлоги. Щось усередині підказувало — треба негайно розставити всі крапки над «і», але інший голос нашіптував: «Почекай, збери більше інформації».
Наступні дні перетворилися на справжню муку. Людмила Аркадіївна, не підозрюючи, що її змову викрито, стала приходити ще частіше. Свекруха безцеремонно відчиняла холодильник, хитала головою й починала перелічувати, чого бракує «бідному Максимкові».
— От я у твої роки, — повчально мовила вона, викладаючи на стіл чергову порцію котлет, — і працювала, і за домом стежила. А в тебе, Олено, навіть борщу немає.
— У мене є доставка здорового харчування, — спробувала заперечити жінка. — Максиму подобається.
— Доставка! — сплеснула руками Людмила Аркадіївна. — Хіба це їжа? Максимку, синку, як ти можеш таке їсти?
Максим лише знизав плечима й уткнувся в телефон. Будь-яка спроба Олени допомогти чоловікові з пошуком роботи наштовхувалася на глуху стіну.
— Я відправила твоє резюме у нашу компанію, — якось сказала вона за вечерею. — Там є відкрита вакансія…
— Тиснути на сина не треба! — тут же спалахнула Людмила Аркадіївна, ніби матеріалізувавшись із повітря. — Він сам знає, як вчинити.
— Мамо, ти ж сама казала щось про роботу у Петра Семеновича, — раптом подав голос Максим.
Олена завмерла з виделкою в руці. Вперше чула про цю розмову.
— Ну так, — зам’ялася свекруха, — але це трохи інше… Там можна свою справу відкрити.
— Яку ще справу? — Олена відклала прибори.
— Не твого розуму справа! — відрізала Людмила Аркадіївна. — Чоловічі розмови!
Невдовзі Олена підхопила сильну застуду й перейшла на віддалену роботу. Працювати вдома виявилося складніше — нескінченні візити свекрухи вибивали з колії. Людмила Аркадіївна сприйняла домашній офіс невістки як особисту образу.
— Максимку, тільки подивись! — театрально змахнула пил із підвіконня свекруха. — Цілими днями вдома сидить, а порядку немає. Це ж треба — навіть вікна не помиті!
Олена, намагаючись зосередитися на важливому дзвінку з клієнтом, лише міцніше стиснула зуби.
— Я розумію, чому ти її обрав, — доносилося з кухні. — Квартира в центрі, гарна робота… Але хіба це головне в житті?
Максим дедалі частіше погоджувався з матір’ю. На будь-які спроби поговорити або мовчав, або йшов до друзів. «До Петра, обговорити справи», — кидав через плече, грюкнувши дверима.
Того ранку Олена прокинулася з відчуттям наближення грози. Голова розколювалася, горло пекло, але скасовувати робочу зустріч було неможливо. Вимкнувши звук на телефоні, вона влаштувалася з ноутбуком у вітальні.
— Як ви дивитеся на можливість розширення проєкту? — намагалася говорити впевнено, попри високу температуру.
Раптом вхідні двері розчинилися. На порозі з’явилася Людмила Аркадіївна з об’ємною сумкою. За нею маячила незнайома жінка з блокнотом.
— Ось, Зінаїдо Петрівно, проходьте, — свекруха картинно змахнула рукою. — Тут хороший ремонт, просторо…
Олена, перепросивши перед клієнтом, вимкнула відеозв’язок. У кімнаті зависла напружена тиша. Людмила Аркадіївна застигла з напіввідкритим ротом — явно не очікувала застати невістку вдома.
Незнайома жінка переводила розгублений погляд з однієї на іншу.
— А це хто? — нарешті видушила свекруха.
Олена повільно підвелася з-за столу. У скронях стукало, але думки стали кристально ясними.
— Ні, Людмило Аркадіївно, — голос Олена звучав незвично твердо. — Це ви поясніть, що тут відбувається. І чому ви показуєте мою квартиру стороннім людям?
Зінаїда Петрівна відступила ближче до виходу:
— Вибачте, я, мабуть…
Зінаїда Петрівна відступила до виходу:
— Вибачте, я, мабуть, піду. Як визначитеся — зателефонуйте.
— Стійте! — Олена перегородила їй шлях. — Ви рієлтор?
Жінка кивнула, явно почуваючись не у своїй тарілці.
— Тобто квартиру зібралися продавати? — Олена повернулася до свекрухи. — Мою квартиру?
Людмила Аркадіївна швидко отямилася, випрямила спину й заявила:
— А що тут такого? Максим має повне право розпоряджатися цим майном! Ви ж у шлюбі.
— Ось як? І давно ви з сином це плануєте?
— Не заважай! — свекруха підвищила голос. — Думаєш, я не бачу, як ти поводишся з моїм хлопчиком? Сидиш цілими днями вдома, а він без роботи маяється!
— Я працюю! — Олена ткнула пальцем у ноутбук. — На відміну від деяких, хто весь день будує плани на чуже майно!
Людмила Аркадіївна почервоніла:
— Як ти смієш! Я мати! Я дбаю про сина! А ти… Ти просто прибрала до рук хорошого хлопця!
Щось в Олені зламалося. Усе, що накопичувалося місяцями, прорвалося назовні:
— Дбаєте?! Тим, що відмовляєте його від кожної співбесіди? Тим, що приходите без дозволу у чужий дім? Чи тим, що за його спиною задумуєте аферу з нерухомістю?
— Яку ще аферу? — пролунав голос із дверей.
На порозі стояв Максим.
Олена гірко усміхнулася:
— О, з’явився! А я думала, ти у Петра, «справи обговорюєш».
— Максимку, сину! — Людмила Аркадіївна кинулася до нього. — Твоя дружина поводиться неадекватно, кричить…
— Я все чув, — Максим дивився у підлогу. — Стояв за дверима.
— І давно стоїш? — Олена підійшла до вікна. За склом мрячив дощ.
— Достатньо, — чоловік тяжко опустився на стілець. — Мамо, навіщо ти привела рієлтора?
— Та я просто… — свекруха знітилася. — Просто хотіла дізнатися, скільки коштує… Петро Семенович казав, що може допомогти з бізнесом, якщо буде стартовий капітал.
— Тобто ви хотіли продати МОЮ квартиру, щоб ваш син відкрив якийсь міфічний бізнес із якимось Петром Семеновичем? — Олена повернулася до свекрухи. — А мене запитати забули?
— Ти егоїстка! — завищала Людмила Аркадіївна. — Думаєш тільки про себе! А чоловік без роботи!
— Без роботи, тому що ви саботуєте всі його спроби її знайти! — Олена дістала телефон. — Ось, дивіться. Дзвінок із банку — потрібен спеціаліст. Відмовився. Велика будівельна компанія — конкурс. Відмовився. Міжнародний проєкт — навіть на співбесіду не пішов! Чому, Максиме?
Максим мовчав, а Людмила Аркадіївна продовжила:
— Тому що це все не його рівень! Мій син гідний більшого!
— Більшого?! — Олена відчула, як тремтять руки. — Що може бути більше, ніж чесна робота? Афера з квартирою?!
— Олена… — почав Максим.
— Ні, — обірвала вона. — Мовчи. Ти все це знав. Знав і мовчав. Дозволяв своїй матері приходити сюди і будувати плани за моєю спиною.
Олена підійшла до шафи й розчинила дверцята:
— Ось твої речі. Збирай.
— Що?! — Людмила Аркадіївна схопилася за серце. — Ти що собі дозволяєш?!
— А ви що собі дозволяєте? — Олена методично складала речі чоловіка у валізу. — Думали, я не дізнаюся? Чи думали, що я настільки безвольна, що дозволю продати власну квартиру?
— Максим, скажи їй! — свекруха трясла його за плече. — Скажи, що вона не має права!
Але Максим мовчав. Вперше за довгий час він побачив ситуацію збоку — і картина йому не сподобалася.
— Геть, — тихо сказала Олена, закривши валізу. — Обоє.
— Це ще не кінець! — бурмотіла Людмила Аркадіївна, прямуючи до виходу. — Ходімо, сину. Вона ще пошкодує!
Максим підвівся, взяв валізу:
— Пробач… Я не думав, що все так обернеться.
— Ні, Максим, — Олена дивилася у вікно. — Ти просто не думав.
Коли двері зачинилися, жінка повільно опустилася на підлогу і розплакалася.
Минув місяць, документи на розлучення були підписані.
Одного дня Олена випадково зустріла у супермаркеті колишню колегу Максима.
— Уявляєш, — щебетала та, — живе з мамою, роботу так і не знайшов. Казали, якийсь бізнес хотів відкрити, але не склалося. А квартиру так і не продали — без твоєї згоди ніяк.
Олена усміхнулася і покотила візок далі. У сумці лежало запрошення на співбесіду у міжнародну компанію — в іншому місті. Настав час почати життя з чистого аркуша.
