— Ігор, і ти уявляєш, що вона мені сказала? Приходжу додому, а вона сидить з таким виглядом… Говорить, мовляв, їй це все набридло, що я у вас живу, — Антон нервово смикав комір сорочки, дивлячись на старшого брата.
— Та годі тобі. Аліна просто втомилася трохи. Сам знаєш, у неї магазин, багато роботи, — Ігор намагався говорити спокійно, хоча всередині все стискалося від передчуття бурі.
— Яка робота? Вона ж власниця, а не продавчиня. Сидить у своєму кабінеті й командує, — Антон пирхнув і відвернувся до вікна.
Розмова відбувалася у невеликій кав’ярні неподалік від будинку, де Ігор жив з дружиною вже третій рік. Точніше, у квартирі Аліни — цей факт дедалі сильніше тиснув на його самолюбство. Особливо тепер, коли молодший брат опинився у складній ситуації.
А починалося все досить безневинно. Після того як раптово не стало матері, батько швидко одружився вдруге. Нова дружина, Валентина Сергіївна, виявилася жінкою з характером. Вона твердо вирішила, що у квартирі, де вона вклала свої заощадження на ремонт, не будуть жити дорослі сини чоловіка.
— Знаєш, — тихо сказав Антон, — я ж справді намагаюся знайти нормальну роботу. Ці тимчасові підробітки… Це не моє. Я ж економіст за освітою.
Ігор зітхнув, згадуючи, як три місяці тому брат прийшов до них з невеликою спортивною сумкою. “Можна у вас на пару тижнів зупинитися?” Тоді Аліна мовчки кивнула. Вона завжди ставилася з розумінням.
Але поступово все змінилося. Спочатку з’явилися коробки з речами – “тимчасово зберегти”. Потім у коридорі вишикувалися ряди взуття. На кухні з’явився другий набір посуду. У ванній — окрема поличка з косметикою.
— А пам’ятаєш, як ми у дитинстві мріяли жити в одному домі? — Антон усміхнувся, і в цій усмішці Ігор побачив того самого молодшого брата, якого завжди захищав.
— Пам’ятаю, звісно. Але…
— Але що? Твоя дружина вважає мене нахлібником? — в голосі Антона прозвучали нотки образи.
— Не кажи так. Просто ситуація складна.
Тиждень тому Ігор вперше помітив, як змінилося обличчя Аліни, коли вона відкрила двері й побачила чергову незнайому дівчину, яка шукала Антона. Виявилося, брат почав підробляти перукарем вдома, і клієнтки йшли потоком.
— Я ж гроші пропонував, — ніби читаючи думки брата, сказав Антон. — За квартиру.
— Справа не в грошах…
— А в чому? У тому, що це її квартира? Я це розумію. Але ти ж мій брат. Єдина рідна людина.
Ігор пам’ятав, як познайомився з Аліною. Вона тільки-но відкрила свій маленький магазин, працювала днями й ночами. Він розвозив товар постачальників і часто заїжджав до неї. Закохався, як хлопчисько, у її усмішку, цілеспрямованість, уміння знайти спільну мову з будь-ким.
Три роки тому вони одружилися. Аліна запропонувала жити у неї — квартира дісталася від бабусі, простора, у хорошому районі. Ігор погодився, хоча щось у ньому чинило опір. Але любов була сильнішою.
— Слухай, а може, поговоримо з нею втрьох? — запропонував Антон. — Пояснимо ситуацію. Я готовий зробити ремонт, допомагати з магазином. У мене ж є досвід в економіці.
Ігор мовчав. Він уже бачив цей погляд дружини — рішучий, без жодної тіні сумнівів. Такий самий, як і тоді, коли вона вирішила відкрити другий магазин, попри всі його заперечення. І виявилася правою, бізнес пішов.
— Я ж справді можу допомогти з її бізнесом. У неї у магазинах погано налагоджений облік, я ж бачу. А вона навіть слухати не хоче, — Антон нахилився вперед.
— Може, не варто втручатися в її справу? — обережно зауважив Ігор.
— Саме таке ставлення мене й дивує! Чому ти завжди на її боці? — голос Антона підвищився, і кілька відвідувачів кафе обернулися в їхній бік.
Ігор скривився. Останнім часом він усе частіше ловив себе на думці, що опинився між двох вогнів. З одного боку — дружина, з якою вони будували спільне життя, з іншого — брат, якого він опікав із дитинства.
— Слухай, а може, взяти кредит? — раптом пожвавішав Антон. — Я б міг знімати квартиру, поки не встану на ноги.
— Який кредит? У тебе ж офіційної роботи немає.
— Ну… ти б міг узяти. У тебе ж хороша кредитна історія.
Ігор застиг. Ось воно. Те, чого він боявся останні тижні — розмова про гроші.
— Антоне, я не можу. У нас із Аліною свої плани…
— Які плани? Ремонт у її квартирі? Чи, може, новий магазин для неї? — Антон гірко усміхнувся. — А я, значить, чужий?
— Перестань…
— Ні, це ти перестань! Ми ж завжди були разом. Пам’ятаєш, як ти мене у школі захищав? Як потім із інститутом допомагав?
Ігор пам’ятав. І саме тому два тижні тому, таємно від дружини, він усе-таки подав заявку на кредит. Його схвалили. Гроші вже лежали на карті, але він усе ніяк не міг наважитися сказати про це Аліні.
— У мене є план, — раптом заговорив Антон зовсім іншим тоном. — Я б міг орендувати приміщення під перукарню. База клієнтів уже є. А твій кредит став би стартовим капіталом.
— Ти ж економіст…
— І що економіст? Зараз такий час, що треба бути гнучким. Поки я роблю стрижки, але потім розширюся, візьму майстрів…
Ігор слухав брата й розумів, що той уже все вирішив. І не важливо, що Аліна проти його бізнесу вдома. Не важливо, що сусіди скаржаться. Антон ніби жив у своєму світі, де всі мали його зрозуміти й прийняти.
— А ще знаєш що? — Антон понизив голос до шепоту. — Я тут з ріелтором поспілкувався. Каже, можна спробувати продати батькову квартиру. Він же тепер із Валентиною живе…
— Що значить продати? — Ігор похолов. — Там же тато прописаний.
— Ну, не всю, звісно. Тільки мої метри. Уявляєш, які гроші можна виручити?
Додому Ігор повертався з важким серцем. Він знав, потрібно розповісти Аліні про кредит. І про плани брата. І про те, що той уже знайшов покупця на свою частку в батьковій квартирі. Але як тільки він уявляв собі цю розмову, всередині все стискалося.
На сходах біля квартири він зіткнувся з незнайомою дівчиною.
— Вибачте, а Антон удома? Я записана на зачіску.
Біля дверей вже стояла Аліна з пакетами з супермаркету.
— Добрий день, а ви до кого? — запитала вона у дівчини, дістаючи ключі.
— До Антона, на стрижку.
— А, зрозуміло. Його зараз немає вдома, — Аліна відчинила двері й обернулася до дівчини.
— І, знаєте, зателефонуйте йому та скасуйте запис. Більше він тут стригти не буде.
Ігор мовчки заніс пакети на кухню.
— Аліно…
— Що “Аліно”? — вона почала розкладати продукти по шафках. — Ти бачив, що він у ванній влаштував? Лаки всюди. А запах? У мене вже голова болить.
— Але ж він намагається заробити…
— Так? А на комунальні платежі за минулий місяць він заробив? Або знову ти за нього?
Ігор промовчав, і ця мовчанка була красномовнішою за будь-які слова.
— Як і знала, — Аліна зі стуком поставила банку на полицю. — І скільки це буде тривати? Місяць? Рік? П’ять років?
— Він шукає роботу…
— Яку роботу, Ігоре? Він днями сидить у своїх соцмережах, будує плани на відкриття салону. Ти хоч знаєш, у скільки це обійдеться?
У передпокої грюкнули двері — повернувся Антон.
— О, вечерю готуєте? — заглянув він на кухню. — А у мене клієнтка записана…
— Ні, Антоне, — Аліна обернулася до нього. — Ніяких клієнток. Це не салон краси.
— У якому сенсі? — він перевів погляд на брата. — Ігоре, скажи їй…
— Не треба просити брата заступитися, — відрізала Аліна. — Ми не для того цю квартиру приводили до ладу, щоб ти тут водив кого завгодно.
— А, ну так, — Антон сперся на дверний косяк. — Це ж твоя квартира. Ти тут головна.
— Саме так. І будь ласка, скажи своїм клієнтам, що більше їх тут не приймаєш.
— Слухай, а може, обговоримо це спокійно? — втрутився Ігор. — Сядемо, поговоримо…
— Про що говорити? — Аліна почала різати овочі для салату, різкими, нервовими рухами. — Про те, що твій брат вирішив тут прописатися? Чи про те, що ти взяв кредит?
Ігор застиг:
— Звідки ти…
— Та з банку дзвонили, уточнювали якісь деталі. Я тебе весь день намагалася зловити, запитати. Але ти ж у нас зайнятий, із братом по кафе сидиш.
— Аліно, я все поясню…
— Ні, це нехай Антон пояснить. Навіщо тобі знадобилися гроші?
Антон випростався:
— А що такого? Брат вирішив допомогти мені з бізнесом. Я все поверну…
— Як? Стрижками? Чи, може, своєю часткою у батьковій квартирі?
Тепер застиг і Антон:
— Ти стежиш за мною?
— Ні, просто чую, як ти телефоном з рієлторами теревениш. Стіни ж тонкі.
— Та що ти до мене причепилася? — Антон вдарив кулаком по дверному косяку. — Я що, не маю права зі своєю власністю розібратися?
— Ні, просто цікаво. Братові кредит на шию повісив, тепер за копійки частку хочеш злити. І все заради чого? Заради салону краси?
— А що не так з салоном краси? Між іншим, у мене вже тридцять постійних клієнтів!
— Які тут товчуться цілими днями! Я додому приходжу, як на прохідний двір! То одна, то друга…
— Нормальні люди радіють, коли близькі справою займаються.
— Нормальні близькі не вішають кредити на родичів за спиною дружини!
Ігор спробував втрутитися:
— Давайте не будемо…
— Аліно, — Ігор підійшов до дружини. — Антон справді все продумав. У нього є бізнес-план…
— Бізнес-план? — Аліна відштовхнула чоловіка. — А ти його бачив? Чи, як завжди, повірив на слово?
— Та що ти розумієш! — вибухнув Антон. — Сидиш у своєму магазині, роздаєш вказівки! А тут людина з нуля починає!
— То починай! Хто заважає? Зніми приміщення, оформи документи, працюй! Але не у моїй квартирі!
— У твоїй, у твоїй… Ігоре, вона тебе зовсім затюкала своєю квартирою?
— Так, досить, — Ігор підвищив голос. — Антоне, ти перегинаєш.
— Це я перегинаю? — Антон обурився. — Твоя дружина мене виганяє, а я перегинаю?
— Я його не виганяю. Я просто…
— Ти не виганяєш? Тоді скажи: коли це закінчиться?
— Що саме?
— Ось це все! — Аліна обвела рукою кухню. — Твої нескінченні плани, клієнтки, вічні розмови про «великий бізнес»! Три місяці вже минуло. Три! Ти ж обіцяв, що поживеш у нас кілька тижнів!
— Ну, вибач, що порушив твій комфорт! — Антон схопив куртку. — Піду подихаю свіжим повітрям, щоб не задихнутися… у твоїй квартирі.
Вхідні двері грюкнули так сильно, що люстра на кухні ледве не розхиталася.
— Задоволена? — Аліна подивилася на Ігоря. — Захистив братика?
— А що я мав зробити?
— Не знаю. Може, хоч раз підтримати мене? Я ж не зі зла. Він просто сів нам на шию й звісив ноги.
Ігор відкрив холодильник, дістав пляшку води й довго пив, дивлячись кудись у стелю.
— Він просто у складній ситуації…
— А ми в якій? Ти взяв кредит, навіть не порадившись зі мною. Це взагалі нормально?
— Я збирався тобі сказати.
— Коли? Коли прийде перший платіж? — Аліна сіла за стіл, схрестивши руки. — І головне, навіщо?
У двері подзвонили. На порозі стояла ще одна дівчина з маленькою сумочкою:
— Добрий вечір. А Антон…
— Немає Антона! — незадоволено відповів Ігор. — Стрижка скасовується!
Зачинив двері й притулився до стіни:
— Дістало вже…
— О, навіть ти прозрів? А дві години тому захищав його «бізнес».
— Слухай, ну годі вже. У мене голова розколюється.
— А у мене ні? Я приходжу з роботи — тут цілий салон краси! Одна клієнтка виходить, інша заходить. А його ножиці, фарби всюди. У ванну не зайти, бо смердить від цих його засобів.
Ігор сів напроти дружини.
— Гаразд, я поговорю з ним. Нехай орендує приміщення.
— На які гроші? На твій кредит? — Аліна похитала головою. — А хто платитиме? Ти ж його знаєш — вічно все “майже вийшло”, “ось-ось окупиться”.
— Ну, а що робити?
— Що робити? — Аліна встала, пройшлася по кухні. — Знаєш, я довго терпіла. Справді довго. Думала, людина у складній ситуації, треба допомогти. Але ось це все…
Вона махнула рукою у бік ванної, де на сушарці висіли різнокольорові рушники з блискітками — “для клієнток”:
— Це вже не тимчасові труднощі. Це стиль життя. Йому зручно: ні за що не платить, живе, як у готелі…
У двері знову подзвонили. Цього разу прийшла жінка років п’ятдесяти:
— Добрий вечір, я до Антона записана.
Ігор і Аліна переглянулися.
— Знаєте що, — Аліна вийшла у коридор. — Давайте я вам дам його номер. Зателефонуйте, будь ласка. Він тепер… приймає в іншому місці.
Коли за клієнткою зачинилися двері, Ігор запитав:
— Що значить “в іншому місці”?
— А те й значить. Досить. Я не хочу, щоб наша квартира перетворювалася на прохідний двір. І не хочу, щоб ти влазив у борги через його ідеї.
— Ти зараз про що?
— Про те, що нехай збирає речі й шукає собі житло. Я серйозно, Ігоре. Або він переїжджає, або…
— Що значить “або”? — Ігор підійшов до вікна. — Ти мене шантажувати зібралася?
— Я? Шантажувати? — Аліна почала розкладати продукти в холодильник. — Ні, я просто кажу, як є. Дістало. Просто дістало все! Приходжу з роботи — тут черга на стрижку. У суботу хочу відпочити — а тут знову його клієнтки. У ванній — завжди безлад,
Задзвонив телефон Ігоря. Антон.
— Ну що там? Заспокоїлася твоя?
— Ти де?
— У кав’ярні сиджу. Слухай, тут таке діло… Рієлтор подзвонив. По батьковій квартирі є покупець на мою частку. Пропонують нормальні гроші.
— Ти збожеволів? Який продаж? А тато де житиме?
Аліна завмерла з пакетом молока в руках.
— Та все буде нормально, — голос Антона звучав захоплено. — Я вже все прорахував. Грошей за частку й твій кредит вистачить на перший внесок за невелике приміщення під салон. А далі розкручуся…
— Стривай-стривай. Який салон? Ти ж тільки почав стригти.
— Ну то й що? Головне — почати! Наберу майстрів, вони платитимуть оренду. Словом, я тут бізнес-план накидав. Зараз скину, глянеш.
— Антоне, зачекай…
— Все, давай, чекай файл! — і кинув слухавку.
Ігор повернувся до дружини:
— Ну бачиш? У нього справді є план.
— План? — Аліна грюкнула дверцятами холодильника. — Знаєш, що я бачу? Що він хоче продати свою частку у батьковій квартирі за копійки, вгробити твій кредит на якийсь вигаданий салон, а сам і далі сидітиме тут і “розвиватиме бізнес”!
— Чому ти в нього не віриш?
— Бо це вже було! Пам’ятаєш, рік тому він збирався відкривати магазин автозапчастин? А до цього — якусь онлайн-школу? А тепер раптом манікюр!
У двері знову подзвонили. Цього разу одразу дві дівчини.
— А Антон…
— Немає Антона! — гаркнула Аліна. — Ніякого Антона! Ніякого манікюру! Все, закрито!
Вона зачинила двері й повернулася до чоловіка:
— І тільки не треба робити таке обличчя. Я ж не якась там звірюка. Я просто хочу жити спокійно. У своїй квартирі. Без натовпу чужих людей. Без вічного безладу. Без боргів на салон краси, який існує лише в його фантазіях!
— Ти перебільшуєш…
— Я перебільшую? Гаразд, давай по фактах. Скільки він живе у нас?
— Ну… три місяці, десь так.
— Три місяці й два тижні! За цей час він: знайшов і кинув роботу вантажником. Потім влаштувався кур’єром — протримався тиждень. А тепер ось манікюр.
— Але ж він хоча б намагається!
— Намагається що? Жити за твій рахунок? У нього навіть нормального ліжка немає — спить на нашому дивані! Усі речі в коробках! Бо він навіть не думає з’їжджати!
У телефоні Ігоря надійшло повідомлення — файл від брата.
— На, подивись, — він простягнув телефон Аліні. — Бачиш, усе серйозно. І з цифрами, і з розрахунками…
— Ага, — Аліна перегортала документ. — А ти взагалі читав, що він тут написав? Початкові вкладення — вісімсот тисяч. Окупність — три місяці. Він взагалі при своєму розумі? Звідки такі цифри?
— Ну, може…
— Що «може»? — Аліна кинула телефон на стіл. — Він навіть не знає, скільки коштує оренда приміщення! Тут просто якісь цифри зі стелі!
У передпокої загримів ключ — повернувся Антон.
— О, ви ще не спите? — він зайшов на кухню, відкрив холодильник. — Як вам план? Круто, так?
— Антон, — Аліна піднялася. — Нам треба поговорити.
— А ми хіба не розмовляємо? — він дістав ковбасу, хліб. — Я, до речі, завтра з рієлтором зустрічаюся. По батьковій квартирі.
— Нікуди ти не підеш.
— У сенсі?
— У прямому. Ти нікому нічого не продаватимеш. І свій салон не відкриєш.
— Слухай, а ти хто взагалі така, щоб мені вказувати? — Антон грюкнув тарілкою. — Я доросла людина! Хочу — продаю, хочу — купую!
— Так? А кредит хто платитиме? Ігор?
— Я все продумав! За три місяці салон почне приносити прибуток, і я…
— Який салон?! — Аліна підвищила голос. — У тебе досвіду нуль! Ти навіть стрижки нормально робити не вмієш!
— Неправда! У мене купа клієнтів!
— Бо ти береш у три рази дешевше за ринкову ціну! Який тут прибуток?
— А ти типу експерт з бізнесу?
— Ні, я просто при здоровому глузді! І не дозволю тобі профукати гроші мого чоловіка!
— Ігор! — Антон повернувся до брата. — Скажи їй щось! Це взагалі нормально? Вона мені тут умови ставить!
Ігор мовчав, дивлячись у підлогу.
— Значить так, — Аліна сперлася руками на стіл. — Завтра ти телефонуєш своїм клієнтам і кажеш, що більше їх не приймаєш. Усі ці свої баночки-флакончики збираєш. І починаєш шукати орендоване житло.
— Що?!
— Ось так! Даю тиждень на збори.
— Ігор! Ти що мовчиш? — Антон штовхнув стілець. — Це нормально взагалі? Вона мене виганяє!
— А що ти хочеш почути? — Ігор підвів очі. — Що вона не права?
— Оце так! Рідний брат! А як же «своїх не кидаємо»?
— Яких «своїх»? — Аліна встала між ними. — Ти на що натякаєш? На те, що я чужа?
— А хіба ні? Думаєш, я не бачу, як ти всім керуєш? І квартира твоя, і рішення твої…
— Так, моя! І що? Я що, не пустила тебе, коли ти прийшов зі своєю сумкою? Не дала пожити? Але це вже перебір! Моїх гостей дістаєш своїм «а я тут стрижки роблю». У ванній постійно купа незнайомих жінок. А тепер ще й брата у борги втягнув!
— Я нікого нікуди не втягав! — закричав Антон. — Ігор сам запропонував допомогти!
— Запропонував? — Аліна повернулася до чоловіка. — Ти йому запропонував взяти кредит?
— Ні, просто…
— Коротше! — Антон грюкнув кулаком по столу. — Набридло! Значить так: я нікуди не поїду, доки не відкрию салон. І крапка.
— Що-що? — Аліна примружилася. — А може, мені дільничного викликати? Розкажеш йому про свій підпільний бізнес?
— Ти що, серйозно?
— А ти перевір.
— Ось як?! — Антон опустився на стілець.
У двері знову подзвонили.
— Та що ж таке! — Ігор пішов відчиняти.
На порозі стояла дівчина з яскравим макіяжем:
— Доброго дня, можна Антона? У мене запис на…
— Не можна Антона! — вигукнули хором усі троє. Коли двері закрилися, Антон вскочив: — Ось і чудово! Своїми криками відлякали клієнтів! Тепер задоволені?
— Та краще так, ніж цей прохідний двір!
Аліна почала скидати зі столу баночки з лаками, кондиціонери та інші засоби з догляду.
— Ось, забирай своє добро!
— Ей, ти що робиш? Це дорогі матеріали!
— Хоч золоті! Все, закінчився твій підпільний салон. Ігор плюхнувся на стілець:
— Може, перестанеш кричати? Голова тріскає…
— А в мене що? — Аліна грохнула банками по столу.
— Я як з роботи приходжу, тут постійно… Ось, подивись! — вона ткнула пальцем на слід від чогось пролитого на стільниці.
— Це що? Фарба? Ти в курсі, що стільниця зіпсована?
— Та що там стільниця, — буркнув Антон. — Нову купимо.
— Купимо? На які гроші? На кредит, який ти брату повісив?
— Слухай, ти вже набридла! Вічно про гроші, гроші…
— А про що мені говорити? Про твої великі плани? Про цей геніальний бізнес-план на коліні? Антон вирвав у неї телефон Ігоря:
— Та що ти розумієш! Тут все пораховано! Ось, дивись — оренда, обладнання…
— Оренда? — Аліна обурилася. — А ти хоч знаєш, скільки коштує квадратний метр у нормальному місці? Чи думаєш, люди потягнуться до тебе на окраїну?
— Так у мене вже є база клієнтів!
— База? Оці вісім людей, що ходять до тебе по знижці? Просто мега бізнес! У передпокої знову задзвонив дзвінок.
— Так щоб вас! — Ігор вскочив. — Скільки можна?!
На порозі стояв батько братів.
— Привіт! А чого трубки не берете? — він зайшов на кухню і оглянув усіх.
— О, бачу, тут прям сімейний рада.
— Тато, вчасно ти, — Антон підскочив. — Тут таке діло…
— Знаю я твої справи, — батько сів за стіл. — Мені ріелтор дзвонив. Каже, ти свою частку продавати збираєшся?
— А що такого? Я ж можу розпоряджатися…
— Чим розпоряджатися? — батько стукнув долонею по столу. — Там моя квартира! Вона на мене приватизована! А ти що надумав?
— Тато, але ж ти тепер з Валею живеш…
— І що з того?
Ігор відвернувся до вікна.
— Так, — батько підвівся. — Ніяких продажів. І ще… щодо твого салону краси. Мені сусідка дзвонила. Каже, у тебе тут проходний двір.
— Все нормально! — Антон піднявся. — Я ж заробляю!
— Ось і заробляй. Але не у квартирі брата. Зрозумів?
— А де? Де мені заробляти?
— Не знаю. Але на що ти вчився? На економіста. Ось і шукай нормальну роботу. А то чоловік і стриже.
— Так, все! — Аліна встала. — Антон, завтра шукаєш орендовану квартиру. Тиждень у тебе.
— Правильно, — кивнув батько. — Досить на чужій шиї сидіти.
— Ось значить як? — Антон обвів усіх поглядом.
— Всі проти мене? Ну і будь ласка! Він пішов до кімнати, почав кидати речі в сумку.
Дістали! Все дістали! Тато зі своєю Валей, ти зі своєю… йду!
— Куди?
— Та хоч куди! Поїду до Вовки!
— До якого Вовки? — батько став у дверях.
— До друга мого, з автосервісу? — Він, між іншим, нормально заробляє! І квартиру орендує!
Аліна мовчки спостерігала, як Антон метушиться по кімнаті, збираючи розкидані речі.
— І взагалі, не потрібен мені ваш кредит! Сам справлюсь!
— Стоп, — Ігор схопив його за рукав.
— Куди ти вночі йдеш?
— Відчепись! Насидівся тут у вас… Все вказують, вчать… Я не маленький! Він вийшов до передпокою, натягнув кросівки.
— Антоне, — батько підійшов до нього. — Будь розумним.
— Все! Досить! — він різко відчинив двері. — Будете потім жаліти, коли я… коли у мене буде свій бізнес!
Закрилися вхідні двері.
— Та й добре, нехай йде, — Аліна сіла на стілець. — Може, нарешті зрозуміє…
— Та куди він поїде? — Ігор схопив телефон. — У цього Вовки кімната у комуналці!
— Не дзвони, — батько важко зітхнув. — Нехай провітриться. Завтра прийде.
Але Антон не прийшов ані завтра, ані через тиждень. А через місяць він надіслав Ігорю повідомлення: “У мене все нормально. Живу у Вовки. Знайшов роботу в колл-центрі. За кредит не хвилюйся, буду віддавати потроху. І це… вибач, що так вийшло”.
