— Кредит сестри тепер виплачуємо ми. Вона звільнилася з роботи, — чоловік поставив перед фактом.
Маша не могла повірити, що він завів їхню сім’ю в таку ситуацію. Грошей і без того ледь вистачало на харчі, враховуючи щомісячні виплати та оплату навчання сина. Як доросла людина може бути настільки безвідповідальною? Від хвилювання у Маші знову почав підскакувати тиск. Вона дістала краплі, відміряла потрібну дозу, плеснула води з глека і залпом випила.
А ще тиждень тому все було добре.
— Мамо, гарні новини! На бюджеті звільнилося місце! — закричав син із порога. — Якщо гарно складу сесію, зможу перевестися!
— Ой, Сашко, це ж чудово! Я така рада!
Так сталося, що син спершу вступив на платне відділення. Щоб не гаяти рік, Маша з чоловіком Дмитром вирішили затягнути паски й оплатити навчання. Борги за квартиру вони майже погасили, і тепер сподівалися, що Саша ось-ось переведеться на бюджет. А тоді й заживуть трішки вільніше.
— Сашенько, будеш їсти? Я запекла котлетки в духовці, як ти любиш!
— З великим задоволенням, мамо! Я цілий день нічого не їв.
— Та я ж тобі гроші на їжу переказувала.
— Вирішив зекономити. І так знаю, що вам тяжко. Хочу спробувати знайти підробіток.
— От ще чого! Вчися! А то ні грошей нормальних не заробиш, ні диплома не отримаєш, — суворо мовила Маша.
Гримнули вхідні двері. Повернувся Дмитро.
— Ну що, як у вас справи? — весело спитав, заходячи на кухню.
— Вечеряємо. Тобі покласти? — Маша підставила щоку для поцілунку.
— Ще б пак!
— А у нас новина — на бюджеті звільнилося місце! — повідомив Саша.
— О, який чудовий день! Стільки гарних новин! — вигукнув Дмитро.
— А в тебе що нового? — Маша поставила перед ним тарілку з гарячими котлетами й картопляним пюре.
— Якщо я закрию цю угоду, мене підвищать! А це — плюс двадцять п’ять відсотків до зарплати!
— Ого! Це вирішить усі наші проблеми! Як же це прекрасно! — Маша обхопила руками обличчя й щиро засяяла.
— Ну тату, ти даєш! Круто!
— Якщо ти перейдеш на бюджет, ми закриємо кредит за квартиру, мене підвищать — і на Новий рік поїдемо в Єгипет!
— Вау! — Саша аж підскочив на місці. — Одногрупники луснуть від заздрощів!
— Тихіше, Сашко, їж, — засміялася Маша. — Спершу хай зірки зійдуться.
— Я зроблю все можливе! — урочисто пообіцяв син.
Але вже за тиждень усе різко змінилося.
Спершу похмурий Саша повернувся з інституту.
— Що трапилося? Чого такий?
— Та дівчину, яку відрахували з бюджету, виявилося, що вона когось рідня. Її поновили. Місць більше немає…
Маша засмутилася. Але зрештою, це ще не останній шанс. Та й Дмитра скоро підвищать. Усе буде добре.
— Не переймайся, буде ще можливість, — Маша обійняла сина за плечі.
— Знаю… Але образливо до сліз… — Саша водив ложкою по борщу, залишаючи на червоній поверхні сметанні візерунки.
— Ну слухай, на наступну сесію хтось точно вилетить. От побачиш. А зараз їж, сили набирайся.
Вони саме закінчували вечеряти, як повернувся Дмитро. Сумний.
— Замість підвищення — мені навіть бонуси не виплатили! — кинув портфель з ноутбуком на стілець.
— Діма, що це ще таке?
— А от так! Через те, що зірвалася угода, керівник підняв план продажу. Тепер доведеться працювати майже цілодобово, щоб окрім зарплати ще й бонуси отримати.
— Але ж це несправедливо! — обурилася Маша.
— Тоді треба шукати нову роботу.
— Як усе невдало склалося… — пробурмотіла Маша, задумливо втупившись у стіл.
— Прощавай, Єгипет — зітхнув Саша.
— І це ще не всі новини, — додав Дмитро.
— Господи, та що ж іще?! — в Маші всередині все обірвалося.
— Кредит сестри виплачуємо ми. Вона звільнилася з роботи, — чоловік спокійно повідомив, наче йшлося про щось буденне.
— Що?! Як це — ми?!
— А отак. Подзвонила мені вся в сльозах. Мовляв, з нею погано поводяться, а їй же ще й машину виплачувати треба. Ну я й погодився. Все-таки молодша сестра.
Дмитро взяв ложку, зачерпнув сметани, розмішав у борщі й почав їсти, ніби нічого особливого не сталося.
— Діма, а ти можеш порахувати, на що ми їстимемо?! — Маша почала закипати. Вона щоразу так реагувала, коли сестра Дмитра звалювала свої проблеми на них.
— Та нічого, Сашко візьме академічну відпустку на рік.
— Ну тату! — обурився Саша.
— Тьоті Ірі важливіше. Їй на машині треба їздити.
— Діма, та найочевидніше рішення зараз — продати цю машину! У нас у місті громадський транспорт прекрасно працює. Може, нехай уже поїздить автобусом, а не вішає на нас ярмо!
— Їй незручно громадським. Вона вже звикла до особистого авто. Ти не зрозумієш — ти ж не водиш, — Дмитро й далі спокійно сьорбав борщ.
— Скажи, що ти жартуєш… Машина твоєї сестри важливіша за освіту нашого сина?! — Маша вже не підбирала слів. Рішення чоловіка здавалися їй повною нісенітницею.
— Я не жартую. Вона теж моя родина. Молодша сестра, за яку я відповідаю. Маша, можна я хоч спокійно поїм?
— Звісно. — Маша встала, вийшла з кухні й пішла до спальні. Там вона сіла на край ліжка і розридалася.
— Алло, Тетяно Петрівно? — Маша зважилася на крайній крок і зателефонувала свекрусі, матері Дмитра.
— Так, Машенько, рада тебе чути.
Марія детально розповіла свекрусі про все, що сталося напередодні.
— Ви розумієте, через Іру ваш онук залишиться без освіти. Після академвідпустки мало хто повертається. Він же піде працювати, втягнеться — і навряд чи захоче повертатися до навчання… — Маша ледве стримувала сльози.
— Ой, Ірка… знову через неї одні проблеми. А я ж казала: рано їй ту машину купувати, нехай спершу хоча б на одному місці більше трьох місяців попрацює. А Дімка мені: та ну, мам, вона ж доросла й відповідальна людина… Тьху, вся в батька — перекотиполе.
— З урахуванням усіх боргів нам ледь вистачає на їжу… — простогнала Марія. — Я ж не знаю, яку роботу зможу знайти… У мене такий провал у стажі, а зараз усюди беруть тільки молодих…
— Так, заспокойся. Її проблеми — нехай сама й розгрібає, — твердо сказала Тетяна Петрівна.
— Не бери до голови, я все владнаю.
Наступного дня пролунав дзвінок у двері. Точніше, хтось гамселив по дзвінку долонею безупинно.
— Кого це принесло у вихідний? — здивувався Дмитро.
Марія пішла відчиняти. На порозі стояла Ірина — у всій своїй красі.
— Навіщо ви розказали мамі про кредит на машину?! — закричала вона без жодних привітань.
— Я не говорив, — знизав плечима Дмитро.
— Це я сказала, — спокійно відповіла Марія.
— Навіщо, питаю?! Мати пригрозила викреслити мене із заповіту, якщо я сама не вирішу свою проблему!
— По-моєму, цілком логічно, — так само спокійно сказала господиня дому. — А чому інші мають ці проблеми вирішувати?
— Бо у брата є робота, а в мене — ні! — в голосі Ірини вже бриніли нотки образи.
— То знайди, Іро! Це ж елементарно. Нам треба сина піднімати, квартиру виплачувати, Дімці зарплату урізали — а ми ще маємо твої забаганки оплачувати?
— Маша, ну не треба так, — втрутився Дмитро.
— Як так? Якщо ти зараз не візьмешся за розум — я від тебе піду! — Марія вдалася до крайнощів. Вона вже була готова на все, аби тільки позбутися Іри.
— Ну тихо, Маш… Ну що ти завелась… — Дмитро обійняв дружину.
— Дімо, ти що, на її боці? — примхливим тоном запитала сестра.
— Ну вона має рацію. У нас стільки зобов’язань, що я не можу взяти на себе ще одне. А в тебе, між іншим, аж два виходи. Можеш знайти роботу — або продати машину.
— Все з вами ясно! Більше бачити вас не хочу! — закричала Ірина і з грюкотом зачинила двері.
— Тетяно Петрівно, безмежно вам дякую! — Маша поспішила зателефонувати свекрусі, щоб подякувати за допомогу.
— Ой, та нема за що! Буде знати, як це — відповідальність на себе брати. Їй це тільки на користь. А я от що подумала: давай я допоможу вам достроково погасити іпотеку. Все ж таки, у вас зараз важкі часи. Витрати зменшаться, поки Сашко переведеться на бюджет.
— Та що ви…
— Коли пропонують — бери. Як дачку продала, одразу гроші на рахунок поклала, там відсотки набігали, ще й пенсію додавала. Одне слово — вам повинно вистачити. Заїдь до мене у понеділок, усе владнаємо.
— Щиро Вам дякую! Навіть не уявляю, що б я без Вас робила! Не думала, що мені так пощастить зі свекрухою… — Марія ледве стримувала сльози від радості.
— Та ну тебе… Це моєму сину ще більше з тобою поталанило. І сина у світ привела, і господарство тягнеш, і готуєш смачно… І Ірку терпиш. Це найменше, що я можу для вас зробити.
Завдяки допомозі Тетяни Петрівни Маші вдалося закрити виплати за квартиру. Незабаром Дмитра запросили перейти до конкуруючої компанії — з вищою зарплатою. Сашко таки перевівся на бюджет і успішно закінчив інститут. Цю подію вони таки відсвяткували в Єгипті.
Ірина влаштувалася на роботу, але згодом вирішила, що кращий спосіб погашати борги — це вийти заміж. Вона знайшла собі заможного нареченого і почала жити за його рахунок, чим Тетяна Петрівна залишилася вкрай незадоволена.
Свою погрозу вона виконала — і викреслила Іру із заповіту на користь онука.
