Кожного дня Юля заходила по декілька разів до сусідки. Мала й вдома багато роботи, діти та чоловік потребували уваги. Та й накрутитися за цілий день було потрібно. Наварити, поприбирати та переробити всю домашню роботу. Але завжди бігла до похилої жінки, яка жила одиноко. Приносить щодня їй свіженького, хіба звареного. Та не раз поприбирає, бабця ж в роках і сили вже не має. Та й просто підбіжить, подивитися як почувається. Діти йдуть до школи, а вона до сусідки. Трошки з нею поговорить, допоможе і знову додому, бо ж вся робота чекає хіба на неї.
Так проходив кожен день. Юля любила бабцю, прив’язалася до неї всім серцем. Бувало старенька й пораду добру дасть і розмови їхні завжди були щирими та душевними. Дуже добра і розумна була завжди, а в старості ще більше мудрості в неї влилося. Життя приносило свої уроки, які треба було витримати і не здатися, не провалити життєвий екзамен, а здати достойно. Ой! Навчило багато життя і ті пройдені уроки точно запам’яталися.
Частенько старенька нездужала, то ж молодиця і ночами біля неї сиділа та допомагала. Бувало, що вже й марила. Лячно було, не хотілося втрачати дорогу людину. Таких є мало. Щоб так з серцем і з добром! Юля як прийшла до чоловіка, якось відразу з нею здружилася. Баба Юстина перша з нею заговорила і приходити стала. Частенько допомагала своїм багатим досвідом. І як Юля вагітною була та як діти народились підказала, що і як зробити. Тоді вона молодша приходила подивитися чи не потрібно Юлі допомогти. Отак і зажили дружно, як рідні, навіть краще.
Одного разу, як Юля в звичному режимі прийшла, баба почала серйозну розмову. Сказала, як вдячна їй за добре серце, за її турботу та за велику чуйність. Знає, що нелегко, має свого багато, але не минуло ні одного дня, щоб не зайшла та не подбала про неї. Тому вона вирішила залишити їй кошти, які прискладала. Для дітей тримала, але ж вони не цікавляться нею, як рідкісні птахи залітають до її оселі. А допомоги їй потрібно кожного дня. Прискладала чимало. Скільки їй одній треба в ті роки, що вона має, людині нічого крім любові та людського тепла не потрібно. Дітям лишить стару хату, хай діляться. Юля ж зробила більше для неї, то й більше від неї і отримає. Гідна дитина вартує допомоги. Зробить собі ремонт в хаті та дітей підтягне, бо діти саме такі, що багато їм треба. Ще яка мить та випорхнуть зі школи і тоді ще більше витрат буде, щоб поставити їх на ноги.
Здивована Юля не хотіла брати грошей, але бабуся не відступала. Дуже просила і наполягала. Казала, що це її останнє бажання і жінці щодня докучатиме з тою розмовою. Забиратись потрібно з добрими вчинками і правильними. Та й вона не мало потратила на продукти. Все їй приносить щось смачненьке та корисне. Старенька любила справедливість, розуміла, що старість її пройшла з одною сусідкою, одна вона поруч вже багато років. І стала вона їй ріднішою від усіх. Та й діти її вже добре стоять на ногах, їм теж молодим допомагала. Вже й внуки чогось самі здобули, бо ж є ровесниками Юлі.
Молода сім‘ я дуже вдячна за несподіваний спадок. Він їм добре допоміг. І в придбаному та зробленому за ті кошти, бачитимуть щедру та добру бабусю. Вона з ними залишиться назавжди, в їхніх серцях і світлу пам’ять про неї пронесуть з собою, все призначене їм життя.
Галина Мазурик, “СПАДОК”
