fbpx
Події
Кожен день я втрачаю синів і дочок! Вони пліч-о-пліч стоять на моєму захисті. Обороняють сплюндровані ворогом мої ж землі. Їхня любов додає сили і відваги. Вони неймовірні і неповторні

Кожен день я втрачаю синів і дочок! Вони пліч-о-пліч стоять на моєму захисті. Обороняють сплюндровані ворогом мої ж землі.

Їхня любов додає сили і відваги. Вони неймовірні і неповторні! Мої воїни віддають життя за мене, не відрікаються! Несуть мене в своїх гарячих серцях та щирих душах! Рятують мене!

Я бачу кожне місто і село. Гірко плачу над невинно втратившими життя людьми. Над кожним схиляюсь і беззвучно ридаю! Закриваю очі тим хто не прокинеться, не бачитиме наступного ранку. Можливо відчують рідний дотик моєї руки і полегшає, в ньому ж безмірна любов. Діток лагідно погладжую по голівці і заколисую їх, щоб вже не боліло, щоб затихло і щоб страшно не було. З кожним прощаюсь і бачу останній погляд та чую той подих, коли покидає душа. І ридаю, бо втратила їх всіх назавжди, ніхто з них не оживе, не повернеться. Важке моє терпіння!

Моєму б народові йти до мети, здійснювати свої мрії і жити в мирі та спокою! Він працелюбний, добродушний і мудрий. Не войовничий! Благородний! Вирішував все миром і не хотів образити. Та орда того не розуміла. Деспот не вміє жити по-людському. Не вміє дарувати добро і любов!

Згинуло моїх людей не мало і різного віку. А діточки мої! Такі милі і гарні! Мої найкращі хлопчики і дівчатка вже ніколи не встануть і не будуть радіти дитячим пустощам та материнським обіймам. Більше не сміятимуться, і не розказуватимуть казок, не співатимуть моїх пісень, не говоритимуть прекрасною і милозвучною моєю мовою! Скільки ж талантів моїх?!

За короткий час я втратила дуже багато своїх людей. Молоді-цвіту, яким би кохати та створювати сім’ї. Мої малесенькі квіточки, які б мене любили щирою любов‘ю, прославляли і зробили б не мало для мого процвітання!

Стояла на колінах в благанні та молитві ще зовсім молодесенька жінка. Сльози її котилися, виливала ними свій біль. Просила в Бога допомоги, вірила в Його милосердя. І поглядом повним віри і надії линула до Всевишнього.

Галина Мазурик