Сезон цвітіння сакури на площі Філармонії цьогоріч не привабив любителів милуватися японським дивом. Пандемія. Тож лише декілька перехожих у захисних масках і тривожним поглядом в очах недовго любувалися цією красою.
Група молоді сиділа на лавицях, а на іншому кутку площі – самотній чоловік із незапаленою цигаpкою в руках попросив перехожого запальнички. Подякував, непомітно зав’язалася розмова.
Поглянувши на безтурботних юнаків і дівчаток, що веселилася неподалік, він згадав і своє, щоправда, незвичайне знайомство з дівчиною, що відбулося в екстремальних обставинах.
Повертаючись з вечірки на своєму авто, невиспаний й трохи захмелілий, він не встиг загальмувати на пішохідному переході і ледь не наїхав на студентку, що поспішала в університет, лише трохи зачепив її.
Хлопець у таких випадках намагався б дременути, бо така вже була в нього зухвала риса вдачі, але щось змусило його не продовжувати їхати далі, без усяких вибачень і докорів сумління, а зупинити авто. Що ж то було? Очі! Її очі, ніби магніт притягли, змусили перепросити й запропонувати допомогу. Щоб не спізнитися на пари, дівчина згодилася сісти в машину й під’їхати до університету.
Все, по пригоді… Та він чомусь вирішив її дочекатися. Знову запропонував підвезти додому, просив номер телефону. Але дівчина не спішила йти на контакт. Проте він чекав її після пар, проводжав додому.. Тож після місяця такої постійної уваги дівчина згодилася на справжнє побачення з ним.
Пролетіло п’ять найпрекрасніших років у їхньому житті. Ганнуся заполонила його життя. Вона була незвичайна, вирізнялася від знайомих дівчат добротою, щирістю, простотою, словом, справжня, й приваблювала його тим, що була з ним не через його гроші. Хоч із з незаможної родини, навіть відчуваючи іноді фінансову скруту, вона все ж його допомогу не хотіла приймати.
А хлопець жив заможно: татові належала ціла мережа закладів харчування, мамі – салон краси. Батьки любили заробляти гроші, тож для сина хотіли багатої нареченої, бо ж «гроші до грошей заради великих грошей». Тому перше, чим вони зацікавилися після повідомлення сина про одруження, чи з багатої родини їхня майбутня невістка. Він відповів жартома, що вона багатша за всіх їхніх знайомих, разом узятих, бо не міг навіть уявити, наскільки для них важливі статки майбутніх сватів. Але коли знайомив рідних зі своєю усміхненою красунею, відчув не тільки холодність, а й приховану зверхність. До того ж татові запитання, де живуть батьки синової обраниці, чи мають власний будинок, хлопця збентежили. Ганнуся, також збентежена розмовою, відповідала, що живуть на квартирі, а в селі мають бабусину хату. А коли мама запитала, в якому салоні дівчина робила манікюр, Ганнуся геть знітилася, бо сама доглядала за нігтиками й не знала, що ж відповісти вибагливій власниці салонів краси. Щоб якось вийти з незручної обстановки, молоді люди вигадали якусь причину, подякували за смачну вечерю і попрощалися, а хлопець відвіз кохану додому.
У машині дівчина розплакалася, бо відчула, що не сподобалася його рідні. Якби ж вона ще й чула, що його мама її, скромно одягнену дівчину, вважала непоказною, сіренькою мишкою на фоні донечок її оточення. Але коханий зумів переконати наречену не звертати увагу на батьків, бо ж їй за нього заміж виходити, а не за тата, тож він не допустить, щоб вона ще хоч раз так гірко плакала. Дівчина довірливо усміхнулася, витираючи сльози, а хлопець навіть уявити не міг, що більш сліз її справді не побачить, так як це була їхня остання розмова.
Повернувшись додому, син даремно намагався переконати батька, яка чудова його обраниця, яка вона духовно багата, а це вартує всіх коштовностей світу. Але у відповідь побачив тільки іронічну посмішку, а далі почув категоричні слова про те, що не для того стільки років наживав своє майно, щоб діставалося цій хитрій простачці, яка заради багатства хоче оженити на собі його сина. «Вона нам нерівня. Забери заяву з РАЦСУ! Інакше матимеш дулю, а не майно, а свій спадок перепишу на мою племінницю! Крапка!» – закінчив він, наче відрізав.
Продовжуючи свою сповідь випадковому незнайомцю й далі згадував, як упродовж трьох днів намагався ще переконати батька у своєму виборі, що кохає. що жити не зможе без Ганнусі… Але у відповідь почув: «А що ти вмієш? Що ти зможеш без мене? Навіщо ти їй, незалежний і бідний? Тож пожалій дівчину, – резюмував тато. Він знав слабкі місця сина і переконав. На третій день хлопець забрав заяву. Через два дні мало бути їхнє весілля.
Його мучили докори сумління, підбирав слова, як пояснити все це Ганночці, як при зустрічі глянути їй у вічі. Але сором переміг, не відважився навіть зателефонувати. Ганнуся також не телефонувала, вона серцем відчула, що це вже зайве. У РАЦС, як йому хтось сказав, таки прийшла, але щоб остаточно переконатися в його боягузтві. Він згадував і згадував її слова про те, що вона не з їхнього кола, що не вписується в їхній статус, і свої запевнення про незрадливе кохання до неї й бажання одружитися. Однак за гарними слова йшов його негідний вчинок. Тільки батько вітав сина з таким рішенням.
Мама все мовчала й не втручалася. Тільки згодом, побачивши душевні хвилювання сина, розпочала розмову про Ганну та про них із батьком: «Насправді Аня тебе щиро кохала, відразу це було видно». Хлопець здивувався, чому ж раніше вона цього не казала. На що мама відповіла, що це був його вибір – гроші замість кохання. Такий же вибір зробив у молодості його батько. Він був із незаможної родини, любив дівчину з такої ж небагатої сім’ї, а в нього закохалася вона, дівчина з багатої родини. Тато вибрав її, тобто гроші її батька, але взаємного кохання не було, тільки суперечки, після яких тижнями не розмовляли. Навіть народження сина не зробило з їхнього подружжя щасливу родину.
Вражений словами матері хлопець вирішив помиритися з дівчиною, відмовитися від батькового бізнесу, бо не міг уявити собі, як він зможе прожити все життя без кохання. без його Ганнусі.
Він помчав до коханої, щоб благати про вибачення, на колінах вимолювати прощення, вибіг східцями до знайомої квартири, довго тиснув на дзвінок, поки не почув кроки… Але двері відчинила незнайома жінка. Вона повідомила, що колишні мешканці виїхали, а донька просила віддати конверт хлопцеві, який, можливо, колись прийде й питатиме про неї.
За мотивами розповіді Адріана Сака(“Погляд”)
Фото: pixabay.
