Я хотіла бути з Марком. Проблема була в тому, що його син не приймав мене. Я так думала. А потім дізналась правду. Випадково все стало зрозуміло. Не маленький Юра був моїм запеклим ворогом!
Я ніколи не зустрічалась з колишньою Марка. Коли я почала працювати з ним, коли він з нею розстався і довгий час я навіть не знала, що у нього від неї є син. Такі речі не розповідають колегам на обіді за кавою.
Вперше він згадав про Юру, коли ми випадково зіткнулись в місті.
Ми обидва на той час працювали в інших компаніях і якось вирішили згадати старі часи. Ми сіли в кафе на терасі.
– Було дуже добре, що ми зустрілись. Слухай, ми пропрацювали разом два роки, а я й гадки не мав, що у нас стільки спільного! – сказав він, коли ми їли тістечко з безе з однієї тарілки.
– Я б із задоволенням залишився на довше, але у мене сьогодні мій син виступає. Я мушу йти.
На мить я втратила дар мови, бо після години, проведеної в його товаристві, відчула, що у нас є щось спільне. Я сподівалась, що ми ще зустрінемося, аж раптом він каже, що у нього є сім’я….
– Послухай, не хочеш завтра провести зі мною день? – запропонував він. – Я збирався на лицарський пікнік на Тустані. Знаєш, я трохи захоплююсь історичною реконструкцією… – Здається, він трохи зніяковів. – Може, ти хотіла б побачити, як дорослі чоловіки б’ються на дерев’яних мечах?
– А хіба ти не з сином поїдеш? – здивувалась я.
Він похмуро відповів, що це “не його субота”. Я зрозуміла, що дружини у нього немає, а про дитину він піклується лише час від часу. Тому я погодилась поїхати з ним на пікнік. Там ми зустріли його друзів – жінок у середньовічних сукнях і лицарів в обладунках.
Марк купив мені справжній сир і ми пили медовуху з глиняних кухлів. Я почувалась з ним невимушено, наче це було щонайменше тридцяте побачення. Потім він відвіз мене додому і коли я відстебнула ремінь безпеки, щоб вийти, він поклав свою руку на мою і притулився до мене.
Він поцілував мене ніжно, але пристрасно. Однак не було й мови, що я запрошу його до себе.
– Я побачу тебе завтра? – запитав він. – Я можу тобі подзвонити?
Так ми почали зустрічатись. Мої батьки виховували мене досить традиційно, тому я довго відкладала тему зближення, але коли справа дійшла до нього, я зрозуміла, що все життя чекала на цього хлопця! Я була закохана в нього і зробила б усе, щоб ми були разом назавжди.
– Я хочу познайомити тебе з Юрчиком, – нарешті сказав він і хоча у мене я дуже боялась, одразу ж погодилася.
Я знала, що Марк розлучився з Наталкою, матір’ю Юри, коли малому був майже рік. Зізнаюсь, спочатку мені було важко це зрозуміти: як можна покинути жінку з десятимісячною дитиною? Адже це безвідповідально і егоїстично. Якийсь час я по-іншому дивилась на свого кавалера.
Не виходило з голови питання: якби я завагітніла від нього, чи вчинив би він так само зі мною?
Я знала, що у Наташі складний характер, Марк переконав мене, що це були токсичні стосунки з самого початку.
– Вона була неймовірно власною, здатною влаштувати мені пекло через те, що, на її думку, я занадто довго розмовляла з якоюсь жінкою на вечірці або посміхнулася фармацевту в аптеці, – якось відкрив мені душу Марк. – Вона ізолювала мене від інших жінок, навіть намагалась посварити з моєю сестрою… Я не міг більше витримувати постійний контроль. Вона вимагала показати їй з ким я переписуюсь і до кого дзвоню. Не міг витримати, коли вона вбивала собі в голову, що зі мною фліртує якась дівчина. Знаєш… вона знала, що я ситий по горло… Я вважаю, що вона завагітніла спеціально, щоб втримати мене. Вона нібито пила протизаплідні таблетки, але… ну, розумієш… Крім того, що я більше не міг бути з нею, навіть коли вона народила Юрка…
Я розуміла, чому він її покинув, але мені було шкода його сина.
Я навіть не хотіла згадувати батькам, що зустрічаюсь з чоловіком, який має дитину від іншої. Мої консервативні батьки неодмінно засудили б його. Вони вважали, що вагітність – це привід негайно одружитися і жити разом, навіть всупереч один одному, адже благополуччя дитини – це найголовніше.
Коли я вперше зустріла Юру, йому було шість років. Це був гарненький білявий хлопчик з сірими очима, які він успадкував від батька. Видно було, що він дуже любив свого тата, завжди щось йому розповідав, базікав, як діти, хотів його обійняти і погратись з ним. Мене він незлюбив з самого початку.
Не допомогло ні те, що я намагалась з ним розмовляти, ні те, що ми разом їли морозиво, ні те, що я пропонувала йому поїздку в парк розваг. Лесь ставився до мене з явною неприязню, навіть з ворожістю.
– Чому вона їде з нами? – запитав він батька, коли ми втрьох пішли до басейну. – Я не хочу, щоб вона з нами плавала. Вона ж не вміє плавати.
– Я вмію. Кажуть, що я плаваю, як риба. – Я намагалась перетворити це на жарт. – І знаєш що, я купила тобі надувні рукави з Бетменом. Тобі подобається Бетмен?
Я знала, що подобається, бо при мені Марк купував йому такі фігурки та гаджети.
– Ні, – відповів він з набряклим обличчям. – Бетмен дурний. Як і ти.
Я намагалась не сприймати це на свій рахунок. Також просила Марка не сварити Юрка за ці образи. Але малий ставав все більш і більш вредним. Зрештою, дійшло до того, що він починав істерити, коли ми втрьох кудись йшли, ображаючи мене.
– Це на нього не схоже… Думаю, це стрес, – пояснював стурбований Марк. – Він завжди був ідеальною дитиною.
– Але він ніколи не зустрічався з новою подружкою свого батька, – кисло зауважила я. – Не знаю, чи є сенс мені шукати його схвалення… Може, нам трьом не варто тусуватися разом.
Марк зі мною погодився. Ми деякий час не бачились. Але одного разу ми просто сиділи в піцерії після роботи, коли Марку подзвонили зі школи і сказали, що його син впав і, схоже, зламав руку.
Марк вже встиг випити пива.
– Боже… – завив він, коли зі школи поклали слухавку. – Наташа в Ужгороді, а я маю забрати Юру і поїхати з ним до лікарні. А я випив…
– Я сяду за кермо, – одразу вирішила я, бо пила тільки сік.
У медпункті ми застали заплаканого Юрчика. Насправді, у нього опухло ліве зап’ястя, дитина плакала від болю.
– Задзвоню до Роксолани- сказала я і вийшла в коридор.
Роксолана, моя сестра є лікарем, до тго ще й ортопедом. Того дня вона була на прийомі в приватній клініці і сказала, щоб ми прийшли.
– Ви будете чекати три години у приймальному відділенні, – додала вона. – Тут у нас є все необхідне обладнання.
Через дві години все було закінчено. Рука Юрка була в гіпсі, а Марку якось вдалося заспокоїти свою істеричну колишню, терпляче запевняючи її, що ситуація під контролем. Але розмова з нею коштувала йому багато нервів і коли він закінчив, то був дуже схвильований.
Як на зло, Юра щось хотів від нього, Марк не стримався і накричав на сина. Я побачила перелякані очі хлопчика. Він обняв свою хвору руку в гіпсі, скривив рота в підкову і почав тихо плакати.
– Юрчику, маленький… – я за півсекунди підскочила до нього. – Тато не хотів кричати. Він засмутився, але він знає, що ти не зробив нічого поганого. Ну ж бо… Йди до мене, крихітко.
Я навіть не знаю, коли хлопчик, який відверто нелюбив мене, раптом притиснувся до мене всім тілом так міцно, що застогнав, бо зачепився хворою рукою. Я обережно обійняла його, підняла на руки і поклала на диван. Він плакав, тож я лягла поруч і заспокійливо погладила його.
– Мама скоро приїде за тобою, – хотіла заспокоїти, але натомість побачила раптовий страх на його обличчі.
– Ох, йой, тільки не кажи їй, що ти мене обійняла, – злякано попросив він. – Мама буде сердита на мене!
– За що? – Я подумала, що щось не так зрозуміла.
І раптом дитина мені в усьому зізналась.
Це Наталка сказала йому, щоб він був неслухняним зі мною.
Вона давала йому винагороду за те, що він мене ображав, а коли він зіпсував мій подарунок, вона купила йому новий, набагато дорожчий. Вона продовжувала говорити йому, що це через мене його тато не живе з ними. І що якщо він буде погано ставитися до мене, то я нарешті покину Марка і він повернеться до неї і сина.
Я не мала жодного уявлення звідки у цієї жінки з’явилася така абсурдна ідея і чому через стільки років вона вирішила, що, маніпулюючи дитиною, їй вдасться повернути Марка. Я знала лише, що найбільше скривдила не мене чи її колишнього, а маленького хлопчика, який, як він зізнався, дуже любив мене, але хотів слухатись маму і тому нервував мене.
Врешті-решт Марк серйозно поговорив з Наталею. Не знаю, що він їй сказав, але вона зрозуміла раз і назавжди, що не зможе ні повернути його, ні контролювати.
Пройшло два роки. В січні, перед вторгненням, ми побрались. Юрчик став мені неначе рідний. Ми багато чого пережили за цей рік. Разом тікали до підвалу, разом відправляли Марка на передову. Разом його пораненого зустрічали. Він допомагав мені опіковуватись Марком після госпіталю і, нарешті, зміг нормально ставитись до мене і виявилось, що у нас можуть бути чудові стосунки.
І я сподіваюсь, що у нього також будуть хороші стосунки з братом або сестрою, тому що, хоча Марк ще нічого не знає, у Юрка скоро з’явиться братик або сестричка…
