Я думала, що кохання – це щось окриляюче. Триває вона вічно. І завжди приносить тільки щастя. Але, у мене вийшло все банально. Чоловік не бажав обмежувати свої потреби через те, що з’явилася наша крихітка. А ще – його стійка впевненість, що він обдарував нас своїм прізвищем, і цього вже досить.
Було все: сльози, розчарування, відчуття нереальності того, що відбувається. Але, потихеньку все минуло. У мене минуло. А ось донька, якій на той момент виповнилося лише дев’ять років, продовжувала переживати розставання батьків навіть через рік. Психологи говорили, що це – нормальна реакція. Найгірше, що колишній взагалі забув, що він батько її. Не приходив в гості, часто не відповідав на дзвінки. А якщо і відповідав – розмовляв досить сухо. Показував усіма своїми діями, що дитина для нього тягар.
Відчувалися проблеми з грошима. І я зважилася попросити через суд про фінансову підтримку. Ось тоді чоловік і згадав про доньку. Почав запрошувати її в гості, водити в парк. Після однієї такої прогулянки доня повернулася сама не своя, закрилася в кімнаті. Ледве вдалося її розговорити. Виявляється, татко їй сказав, що це я заважаю їх зустрічам. І уявіть собі, чому? Тому, що я зажадала з нього «останні гроші» і йому нема за що доїхати до донечки і нема за що купити їй смачненького. Довго довелося пояснювати дитині, що це маніпуляція. Що проїзд коштує недорого, і я можу його вартість відшкодовувати батькові. І, до речі, давати їй готівку з собою на два морозива. Подіяло. Колишній обізвав мене «тямущою пройдисвіткою» і вкотре пропав.
Врешті-решт втрутилася свекруха. Вона в основному – на заробітках за кордоном. Коли дізналася все від родичів про переживання внучки, пригрозила синові виселенням зі свого житла. Квартира у неї шикарна, трикімнатна, в центрі міста. А синочка вона прописала у бабусі в колишньому заводському гуртожитку на околиці. Бо завжди була незадоволена його поведінкою. У неї ще старша дочка є. Та у неї все ніяк з дітками не виходить. Тому за внучку вона і рідного сина по голові не погладить. Дай їй Бог здоров’я.
Одним словом, татусь наш почав вдавати з себе порядного батька і свято раз в тиждень заїжджати до доньки. А у мене теж життя почало налагоджуватися. З’явився новий чоловік – Вадим. Хоча, зовсім не з’явився, він і був завжди поруч. Та якось спершу в ролі знайомого. І тільки, переживши разом моє розлучення, ми змогли поговорити про нашу взаємну симпатію. А в лютому вже і розписалися.
Але, ось знову поворот подій. Дружки колишнього побачили нас трьох (мене з моїм коханим і донькою) в розважальному центрі. І почали всюди плітки розводити, що донька більше схожа на вітчима, ніж на законного батька.
Сказати правду, донька у мене схожа на рід мого батька. Він у мене з невеликого села. Пам’ятаю, як приїжджали туди на поминальні дні з донькою, просто диву давалися. Там всі жителі поміж собою родичі далекі, і мала моя абсолютно в їх породу: очі сині, волосся в’ється. Батько завжди так пишався цим. Чоловік перший бачив все це і знав. Тому спершу плітки тільки слухав.
Але, у свекрухи трапилася неприємність. Роботодавця, який її найняв, заарештували за приховування податків. І всіх працівників депортували з країни, ще й не виплативши всю суму, яку вони заробили. Словом, повернулася бідна жінка зовсім не з тим, що планувала. А тут, замість допомоги, син почав бунтувати. Мовляв, я за квартиру зараз плачу, а не ти. І ти мені не порадниця.
Нам же влаштував показовий концерт. Нахлебтався, приперся і заявив при дитині, що я її нагуляла. Можливо навіть з нинішнім чоловіком, бо у нього теж очі блакитні. Почав заливатися соловейком, що зробить тест і вимагатиме повернути все аліменти. Довів доньку знову до сліз. Ми його і виставили за двері.
Я спершу була готова його просто з землею зрівняти. А Вадим мій мене заспокоїв і каже, що, може, так і краще. Типу, без його грошей вже викрутимось якось. Зате дитина не буде засмучуватися. Давай, мовляв і справді скажемо, що справжній батько – він, тобто Вадим. Все одно він же тепер її виховує.
Ось з цими думками я ношуся четвертий день. Офіційно змінити ми нічого не зможемо. Адже я першому чоловікові ніколи не зраджувала, і у батьківстві я не сумніваюся. Тому, ніякий суд нічого не визнає. Але, ми можемо просто відмовитися від аліментів. Цього нам заборонити ніхто не може. А колишній буде радий забути, що у нього є донька і не буде її діставати.
З іншого боку, виходить, що я обманула. Обманювала першого чоловіка і доньку обманювала. Якось не дуже я буду виглядати в очах моєї дитини.
Є і ще одна проблема. Донька дуже хоче спілкуватися зі своїм Татусем. Тільки чого доброго навчить такий батько? Інша справа – Вадим…
Словом, зовсім не знаю, як краще вчинити. І чи існує неправда на благо?
Фото ілюстративне.
