fbpx
Дозвілля
Колишні чоловік та дружина випадково зустрілися в електричці. Вона вже сиділа, коли він з’явився. Розбігатися не стали – це дитячість, а вони серйозні дорослі люди. Все ж таки разом два роки прожили.

Колишні чоловік та дружина випадково зустрілися в електричці.

Вона вже сиділа, коли він з’явився. Розбігатися не стали – це дитячість, а вони серйозні дорослі люди. Причому розлучилися, як кажуть, полюбовно. Оцінюючи один на одного подивилися. Навіть усміхнулися. Гаразд, що було, пройшло. Все ж таки разом два роки прожили.

Він помітив, що вона добре виглядає. Хоча, звичайно, роки залишають сліди, коли минають. Одягнена, як завжди, зі смаком. І тримається прямо. А вона побачила, що частину його волосся час забрав. І лисинка дедалі більше освоюється, простір завойовує. Лицем не дуже змінився. Тільки зосередженості начебто більше стало.

Запитав, як вона живе. Відповіла, що добре. Стандартна відповідь. Не втримався і поцікавився: чи одна? Сказала, що три роки тому одружилася з прокурором. Гідна людина, серйозна. Дуже багато працює. Постійно зайнятий. А вона — домогосподарка. Тримає у порядку квартиру. Готує обіди.

А ту – стару однокімнатну – продали. На ці гроші з прокурором купили дачу, щоб влітку на природі бувати. Розповіла і на нього запитливо подивилася. Тепер, мовляв, твоя черга.

Він, виявляється, теж одружився. Його дружина – директор продовольчої крамниці. Отже, провізії дома – повно. Він навіть забув, як у таких магазинах двері відчиняються. Дружина трохи строга, але водночас добра і вразлива. Вона на роботі дуже втомлюється. Бо там одна перевірка за іншою. Нерви їй всі вимотали. Дачу не купили, бо не хочеться на грядках возитися. Та й саму дачу теж утримувати треба. А це зайва метушня. Тому щоліта їздять відпочивати. То в одну країну, то в іншу.

Помовчали. Колишня дружина раптом сказала, що прокурор має дуже гарну маму. Про здоров’я спитала. Відповів, що мами нема. Два роки минуло. Зітхнули – обидва. Розмова не клеїлася. Сумно трохи стало.

Він спитав, як вона жила до зустрічі зі своїм прокурором? Чи не шкодувала, що розлучилися? Весело головою струсила. Сказала, що ні крапельки. Але потім таки додала: важко було спочатку. І не пояснила, що означає – важко.

Знову на нього подивилася: а ти? Безмовне запитання поставила. Він теж весело головою струснув. Але брехати не зміг. Зізнався, що мучився дуже. Але директор магазину зуміла його втішити. Нині у них гарна сім’я. Тільки дітей немає. Тому що пізно.

Вона зрозуміло кивнула.

Електричка весело причалила до перону. Вийшли. Подивилися одне на одного. Кивнули головами та розійшлися.

Він приїхав до своєї кімнати у комуналці. На кухні народу багато. Включив у себе плитку – пельмені зварити. Не хочеться ходити коридором і з сусідами спілкуватися. Самотність – потрібна, щоб сум пережити. Тоді – після розлучення – серце покраялося на шматки. Мука була. Почав пити, заліз у шалені кредитні борги. Мало не пішов з цього світу. Мати не витримала… Довелося продати її квартиру, щоби розрахуватися. Сам тепер у кімнатці тулиться. Втім, йому вистачає.

З іншими жінками спілкуватися не міг. Серце однолюба міцно закрите. Тому що в ньому навіки оселилася вона – перша та остання. Сидів і думав: навіщо збрехав? Напевно тому, що незручно. У його віці і один.

Вона також у свою квартиру повернулася. У коридорі зустрів кіт по кличці Прокурор. У нього мордочка серйозна. Думала: навіщо неправду сказала? Щось є в наших натурах, що знищує щирість, що культивує брехню та удавання. І це щось непереборне. Звідси рисовка, маска на обличчі. Незручно, звісно. Прокурор, дача – дріб’язково та соромно. Вона в однокімнатній квартирі, він у кімнатці комуналки. Самотні сумні люди.

Тільки їй легше – Прокурор є. А в нього нічого і нікого.

І нічого не вдієш. Стінка брехні є стінка брехні. Вона не дає виправити помилок минулого.

Георгій Жаркий