fbpx
Дозвілля
Коли я зайшла в ліфт, то кнопку свого поверху натиснути не могла. Руки були зайняті. В одній руці важка пачка паперу, а в іншій — пакет з продуктами. Разом зі мною додому ввечері поверталися мама з маленьким жвавим синочком

.Молода матуся і хлопчик 4-ох років. Малюк, застрибнувши у ліфт, відразу натиснув свій поверх. Мабуть, запам’ятав, як це робила його мама. А я запитала чи знає він, як виглядає цифра шість? Малюк кивнув і я попросила натиснути ще й на неї. Він натиснув кнопочку, але в очах його був переляк, мабуть хлопчик боявся помилитися і вибрати не ту цифру.

Я йому дуже гарно подякувала, як дорослому чоловікові. Без сюсюкання. І додала, що мені дуже пощастило його зустріти, інакше б я додому сьогодні не потрапила, тому що руки повністю зайняті. Як би ж я змогла самотужки натиснути кнопку? А він — справжній джентельмен. Зміг мені допомогти, я б навіть сказала, врятував мене. Спасибі тобі, юначе!

У малюка аж загорілися його блакитні милі оченята, немов яскраві гірлянди на новорічній ялинці. І у його красивої усміхненої матусі теж.

Коли я вийшла з ліфта і двері вже зачинялися, то краєм вуха почула, як хлопчисько емоційно запитує в мами: «Мамо, а я молодець?» Мама із захопленням відповіла: «Звичайно, синку, ти молодець! Вже такий майже дорослий і кмітливий молодець!

І я відчула, що в ту мить він навіть ростом став вище.

Мені було так приємно. Адже буквально півгодини тому по телефону я так само хвалила і свого синочка. І хоч йому вже далеко не 4 рочки, а 18ть. Для нього, як і раніше важливим є те, що я визнаю і схвалюю його заслуги та добрі вчинки.

Іноді нам дуже потрібно, щоб люди, яких ми цінуємо і любимо, пишалися нами, тому не скупіться на похвалу там, де тільки можливо. Хто знає, може саме ваших слів схвалення чекають інші? А ви думаєте, що це дрібниця і зовсім не важливо.

Ні, помиляєтеся. Ще й як важливо!

Фото ілюстративне.