fbpx
Дозвілля
Коли Васі було дванадцять років, від них пішла мати. І не просто пішла, а втекла поки ніхто не бачив. Мабуть втомилася від вічних гулянок його батька. Василько навіть розумів її трохи, адже з його батьком останнім часом було просто неможливо жити, але чому ж вона не взяла його з собою, ось цього він точно не міг зрозуміти

Спочатку він сподівався, що через якийсь час вона повернеться і забере його, але з часом зрозумів, що їй без нього напевно легше жити.

Хлопчик перестав вчитися, почав красти, лазив по дворах. Його батькові до цього абсолютно не було діла.

Одного разу Василь ще з кількома хлопцями обчистили невеликий магазин. Продавець подав заяву, ось так він і потрапив до дільничного, той з ним довго проводив роз’яснювальну бесіду, грозив колонією для неповнолітніх, але потім пошкодував і відпустив хлопця, попередивши наостанок, що ще одна така витівка і все.

Повертаючись додому, він зустрів свою класну керівничку Світлану Іванівну. Вона жила одна, діти її виросли і роз’їхалися.

— Васильку, ходімо до мене додому, поговоримо, чаю поп’ємо, — раптом сказала вона.

— Навіщо?

— Ходімо, ходімо, я борщ зварила, шарлотку спекла, посидимо поговоримо.

У Васі не було бажання розмовляти з вчителькою, але в животі відразу сильно забурчало, та й вдома швидше за все поїсти було нічого.

— Гаразд пішли, — сказав він.

Вони зайшли на подвір’я її будинку, закривши за собою хвіртку. З будки помахуючи хвостиком вибіг невеликий собака, він був таким руденьким, товстеньким і на коротких ніжках.

— Васильку, а це у нас Рекс, правда гарненький?

Собака так і крутився біля господині, а потім побіг кудись і приніс в зубах м’ячик.

— Е ні, грати зараз я з тобою не буду.

— А можна я з ним пограю? — запитав Василь.

— Спочатку поїмо, а потім можеш і пограти, Рекс дуже зрадіє.

Вони зайшли до будинку, там було тепло і затишно, смачно пахло випічкою, а в кімнаті було багато книг на полицях.

— Іди помий руки і приходь на кухню.

Вася кивнув і слухняно пішов у ванну.

Світлана Іванівна подивилася хлопчикові услід, налила тарілку наваристого борщу, нарізала шарлотку, зробила чай собі і хлопчикові.

Вася прийшов на кухню і ніяково подивився на свою вчительку.

— Прошу сідай, не соромся, пригощайся.

Хлопчик взяв ложку і почав швидко їсти, заїдаючи суп хлібом.

— Я давно хотіла поговорити з тобою, та все якось не виходило, — почала вчителька, а Василько відволікся від їжі і подивився на Світлану Іванівну.

— Ти їж, їж давай і просто мене слухай.

Хлопець знову забрязкав ложкою, а вчителька продовжувала.

— Ти розумний хлопчик Васильку, міг би багато чого досягти, але чомусь вирішив ось так просто зіпсувати собі життя. Звичайно ж, я все розумію, мати кинула, батько тобою не займається, та він і собою не займається. А зараз ти повинен для себе вирішити, як ти хочеш жити далі, докласти зусиль, щоб потім поїхати вчитися і стати хорошою людиною, або ж поступово скотитися вниз, а що ще гірше потрапити в колонію. Подивися на свого батька, як він бездумно витрачає своє життя, але ж міг би бути щасливим. Хіба ж ти хочеш бути схожим на нього?

Хлопець мовчав, він навіть перестав їсти.

— Мої дітки роз’їхалися, я живу одна і після уроків могла б допомагати тобі, якщо ти, звичайно захочеш. Будеш приходити до мене, ми будемо займатися, розмовляти, читати цікаві книги. Ти бачив у мене там на полицях досить багато хороших книг?

Василько непомітно кивнув.

— Ну гаразд продовжуй їсти, але ти добре про все подумай і, якщо погодишся, приходь завтра до школи, а після уроків до мене.

Василь спочатку доїв борщ, потім з’їв три шматки шарлотки і перед тим, як піти він ще трохи пограв з Рексом.

Того вечора він довго не міг заснути, весь час думав над тим, що сказала йому Світлана Іванівна. Він точно не хотів бути схожим на власного батька. Вранці Василь встав, зібрався і рішуче попрямував до школи.

Тепер хлопець щодня відвідував всі уроки, намагався не відволікатися і слухав кожне слово вчителя. Після уроків він до пізнього вечора займався зі Світланою Іванівною, в перервах між навчанням бігаючи по подвір’ю з Рексом. Матеріал спочатку давався йому дуже важко, а потім все легше і легше. Світлана Іванівна залучила до доброї справи й інших вчителів школи, і вони охоче займалися з Васею, помітивши, як він старається і прагне усе змінити.

Після закінчення школи він поїхав і відразу вступив до коледжу, оселився в гуртожитку, та коли приїжджав на канікули, завжди заходив до своєї улюбленої вчительки і вони довго розмовляли за чашкою чаю.

Фото ілюстративне.